— Не хочу до школи! Я її ненавиджу! Швидше б ці муки скінчились! — зізнається знайомий восьмикласник.
— Але ж навчання — це насамперед світло для розуму і душі...
— Можливо, колись воно тут і ночувало, і справді зігрівало душі, але тепер його замінив суцільний морок і майже нудотна сірятина, — скривився хлопчина.
Чому підлітки байдужі до навчання, патологічно ненавидять школу та агресивно налаштовані до всього, що з нею пов’язане?
Де підручники, панове?
На календарі квітень, а десятикласники регіону й досі на голодній «книжній пайці». На уроках діти пишуть конспекти, а готуючись до них, годинами «сидять» в Інтернеті.
— Питання з підручниками справді дуже болюче, — зізнається начальник управління освіти і науки Сумської ОДА Любов Пшенична. — Школи забезпечені ними на 87 відсотків. Деякі з них в авральному порядку надійшли в останній декаді грудня. Графік їхньої доставки ми досі не отримали.
На жаль, це не всі погані новини. Нам уже повідомили, що коштів на друкування книжок виділено значно менше, ніж торік. Боюсь, невдовзі підручники можна буде знайти лише у роздрібній торгівлі.
Про вкрай потрібну вчителю додаткову літературу взагалі не йдеться...
Утім, в регіоні є невеликі зрушення. За словами Любові Василівни, торік програмою «Освіта Сумщини» було передбачено забезпечення бібліотек сільських шкіл довідковими, навчальними, методичними посібниками, енциклопедіями, словниками. На сьогодні туди вже передано 80 комплектів книг і мультимедійні проектори. Цьогоріч придбають літератури і обладнання ще на 650 тисяч гривень.
Безкоштовно-платне навчання
«Голос України» дедалі частіше пише про «податки» на школу. Учні та батьки обурюються щомісячними поборами на благоустрій та інші «нагальні» потреби навчальних закладів.
— Чи правочинно це і хто винен, що безоплатна освіта стала платною? — запитуємо у Любові Пшеничної.
— На жаль, галузь хронічно «голодує», — погоджується співрозмовниця. — Коштів ледве вистачає на заробітну плату, комунальні послуги і частково — на харчування дітей. Якщо торік на утримання одного учня виділялося 6255 гривень, то нині на 212 менше. Це в умовах галопуючої інфляції. Наповнюваність класів у сільській місцевості низька, коштів на утримання більшості навчальних закладів гостро бракує. Як наслідок, на початку кожного навчального року на батьківських зборах і у дошкільних закладах, і у школах керівники просять фінансової допомоги... у батьків.
У міських школах створюють спеціальні фонди, а в сільських з очевидних причин зробити це неможливо. Тому гроші збирає батьківський комітет. І лише сироти, діти із малозабезпечених сімей та з обмеженими можливостями в основному звільняються від таких «податків».
Імідж учителя
Ці побори й підривають авторитет учителя. Він опинився між «молотом» і «ковадлом», фактично, у моральному капкані. Ось чому у багатьох педагогів зникає бажання сповна віддаватися колись улюбленій роботі.
До того ж педагогу важко викладати матеріал на пальцях: без карт, глобусів, приладів, таблиць.
— Торік школи області придбали обладнання для кабінетів на мільйон гривень з лишком, — відкриває «бюджетну» завісу Любов Василівна. — Здебільшого за кошти інвесторів. Щороку три райони отримують на ці потреби по 172 тисячі гривень, та це, по суті, капля в морі.
Тож що сьогодні заважає вчителю проводити цікаві й змістовні уроки? Відсутність підручників, наочного приладдя? Чи, можливо, все ті самі думки про кошти, які треба зібрати, про жебрацьку вчительську зарплату, про звіти, які потрібно понаписувати...
Якщо з такими думками ментор заходить до класу і нудно навчає, чому ми дивуємося дитячому небажанню йти до школи?..
Схоже, освітянські чиновники на київських пагорбах більше переймаються «літературними концепціями», питаннями, яка з літератур на яку впливала, кого вважати достойним шкільної програми...
Не дивно, що за цією «титанічною працею» їм не видно ні школи, ні учня, ні вчителя.
Наталія ІСІПЧУК, Владислав ЖМУРКОВ.
Сумська область.
