Мені боляче за колег, які працюють за покликом серця, отримуючи зарплату, що принижує. Зневажаю тих, хто заради годин здатен на підлість, тримається за посаду, знаючи, що їх не люблять діти, не цінують батьки.
Шкода зухвалого директора, яка пнеться в лідери, переступаючи через підлеглих, стоячи перед батьками з простягнутою рукою.
Співчуваю дітям, які навчаються за програмами, орієнтованими на всезнайок, а не на практика-професіонала. Більшістю знань вони ніколи не скористаються, а навичок, які б допомогли вижити, нинішня школа фактично не дає. Скажімо, елементи математичного аналізу діти вивчають, а Правила дорожнього руху — ні. З Інтернетом на «ти», а цвяха забити чи пришити гудзика не вміють.
Клани й кумівство процвітають, всюди панує страх, підлабузництво, відверте хамство.
Відволікаюсь від цих думок, коли веду урок, спілкуюсь з дітьми, які на усі шкільні негаразди дивляться як на монітор. А якщо бачать таке, то якими вийдуть із школи?
Ніна КОТЕНКО, педстаж 34 роки.
Миргородський район
Полтавської області.
