Мабуть, немає жодної людини в Україні, яка не чула б про гончарне Опішне, яке з давніх-давен привертає увагу істориків і археологів, художників і кінематографів, поетів і етнографів, діячів культури й науки, урядовців. Сюди приїздять тисячі туристів з усіх куточків України й інших країн, щоб побувати у величному храмі української культури — Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. У березні 2011 року виповнилося чверть століття від дня заснування цього унікального закладу.
Ініціатором створення і засновником Музею гончарства став доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло, який виконував прохання своєї бабусі — відомої опішнянської малювальниці Євдокії Данилівни Пошивайло — зберегти минуле, історію гончарного Опішного, щоб наступні покоління вчилися і несли з глибокою повагою і гарячою любов’ю, як заповіт, усе те, чим жили батьки, діди й прадіди.
У 1985 році Рада Міністрів України ухвалила розпорядження про створення Музею гончарства на правах відділу Полтавського краєзнавчого музею. Відповідно до розпорядження облвиконком Полтави прийняв рішення про створення музею. Для його заснування створили громадську раду, яка повинна була вести організаційну роботу зі створення музею. Та, на жаль, на цьому все й затихло.
Допомогти втілити задум взялися народний художник України Михайло Дерегус, доктор філософських наук Леонід Сморж, академіки Борис Олійник та Леонід Новиченко, письменники Іван Драч, Олесь Гончар, Іван Власенко та інші діячі культури. У березні 1986 року за дорученням Ради Міністрів України заснували перший у колишньому СРСР Музей гончарства. Оскільки музей ще не мав штату, Олесь Пошивайло був зарахований науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею. А восени цього ж року було прийнято рішення про виділення штатної посади завідувача і надано дві кімнати в приміщенні заводу «Художній керамік», де разом з Олесем Пошивайлом почали працювати ще три співробітники. «Самотужки їздили у відрядження, — згадує засновник музею, — шукали експонати, записували спогади гончарів, залучав до співпраці брата. Пам’ятаю першу вагому знахідку. У Котельві знайшли кахляну піч 1885 року. Вся груба була викладена цими кахлями. Так наш музей поповнився першою вагомою унікальною знахідкою». З роками експедиційна діяльність охопила всю Україну.
1989 року прийнято урядову постанову про формування Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному — етномистецького науково-дослідного й культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України.
Багаторічна наполеглива праця колективу музею задля збагачення, збереження й популяризації гончарної спадщини українців була високо поцінована владою — 2001 року Музею гончарства було надано статус національного.
За роки своєї діяльності Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному солідно розбудувався — його структурними підрозділами є Центр досліджень українського гончарства, Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво «Українське народознавство», Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко, Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, Центр розвитку духовної культури.
Упродовж багатьох років на базі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному проводяться різноманітні мистецькі форуми, які мають величезний розголос не лише в Україні, а й за її межами.
Нині музей може пишатися своєю діяльністю й надбаннями — унікальними колекціями, етнографічними збірками, пам’ятками декоративно-ужиткового мистецтва, рукописами, стародруками, творами живопису, які є дорогоцінним скарбом світового значення.
Світлана ПРУГЛО, співробітник інформаційної служби Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
