Сьогодні у Верховній Раді відбудуться парламентські слухання на тему: «Про державну політику щодо вирішення проблеми повернення та компенсації втрачених (знецінених) заощаджень громадян».
З ініціативою відновити цього року повернення заощаджень вкладникам колишнього СРСР Кабінет Міністрів виступив ще в травні минулого року. Затвердили й відповідний законопроект, який вносив зміни до Закону 1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Експерти до цього поставилися скептично, колишні вкладники Ощадбанку СРСР — іронічно. Компенсаційної «тисячі», обіцяної попереднім урядом, вистачило лише половині бажаючих їх одержати, а тепер їх поінформували, що «Юльчині реєстри вже не дійсні».
Гаряча програма — холодний підхід
Поза тим політики всіх таборів, розуміючи пекучу зацікавленість громадян у відновленні справедливості, розглядали таку програму як безпрограшну електоральну карту. Якщо не вирішити проблему, то хоча б приєднатися до процессу — означало запропонувати суспільству гарячу пропозицію і виграти в очах виборців. У період з 1998-го по 2001 рік на адресу Уповноваженого з прав людини звернулося 11,5 тисячі громадян з приводу порушення їхніх прав власності на заощадження. Хто б сумнівався, що ця тема спливатиме щоразу під час перманентних виборів і що гарантованим ресурсом для повернення втрачених вкладів буде держбюджет!
Симптоматично, теперішні парламентські слухання перегукуються зі слуханнями 2003 року з порядком денним: «Про державну політику в галузі повернення та компенсації втрачених заощаджень». Згадалося про це ще й тому, що формально, прислухаючись до рекомендацій законодавців, уряд Віктора Януковича в держбюджеті на 2004-й рік запланував півмільярда гривень на компенсаційні виплати. Економіка перебувала на підйомі, й воно було того варте. Але за всього того, якщо уявити, що такі темпи щорічних компенсацій стали б нормою, то державі судилося б виконувати свої боргові зобов’язання сотні років. Від 1997 по 2007 рік на погашення боргу спрямували лишень 4,1 мільярда гривень. Не дивно, що на вищезгаданих парламентських слуханнях депутат від фракції Партії регіонів Ярослав Сухий пропонував взагалі скасувати Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в частині суми компенсацій, перевівши їх у статус внутрішнього боргу. Але банкіри зазначали, що оформити ці зобов’язання внутрішнім боргом технічно неможливо.
Потребу шукати джерела нетрадиційного фінансування цієї програми обумовлювала й не менш вагома причина — високий інфляційний рівень, який спостерігався усі ці роки. Відповідно до законодавства, внески вкладників в Ощадбанк колишнього СРСР підлягали індексації, а це ще більше ускладнювало реалізацію програми й відтіняло популізм красномовних політиків. Згадайте хоча б обіцянки Юлії Тимошенко розрахуватися за цими вкладами впродовж двох років. При тому, що 2008 року суму таких вкладів у 128 мільярдів гривень слід було збільшити в 3,5 разу — на індекс зростання споживчих цін. Утім, ще питання — чи коректно її звинувачувати в популізмі, якщо креатив її уряду обмежували жорсткі рамки боротьби за власність і владу з боку Президента Віктора Ющенка?
Замкнене коло — простір для креативу
Креативних рішень стосовно того, як реалізувати державні гарантії з відновлення заощаджень вкладників Ощадбанку, як і цінних паперів колишнього СРСР, ніколи не бракувало. Погашати боргові зобов’язання за рахунок приватизаційної виручки — чому ні, але приватизацію великих підприємств блокували політичні конкуренти всіх урядів, які перебували при владі — всяка політична сила воліла залишити за собою право ділити власність. Погашати борги перед вкладниками шляхом зарахування платні за комунальні послуги — красиве рішення, але його не реалізували через неготовність комунальної сфери до таких взаємозаліків і знову ж таки через політичну конкуренцію. У травні минулого року міністр фінансів Федір Ярошенко поінформував про нову—стару ініціативу реалізувати державні гарантії. За його словами, вона підвищить ефективність використання бюджетних коштів, бо йтиметься про безготівкову форму погашення державного боргу. Але вкладникам потрібні не папірці, а гроші. А їх, обіцяв тоді міністр, виплачуватимуть через установи Ощадбанку в однакових розмірах із загального фонду держбюджету, незалежно від обсягу заощаджень.
Серед експертів таку звістку тоді зустріли незворушно. Депутат від Партії регіонів Юрій Полунєєв висловив думку, що поновити виплати можна буде в кращому разі з другої половини року, оскільки вітчизняна економіка навряд чи відновиться швидше. І вочевидь через те, що є й більш нагальні проблеми, як-то погасити наявну заборгованість із заробітних плат і стовідсотково гарантувати виплату пенсій. Поза тим, зрозуміло, що відновити реалізацію цієї програми означатиме відновлення політичного авторитету влади в очах громадян.
