Робітники Кирнасівського цукрозаводу з допомогою кулаків захистили підприємство від непроханих гостей, але ті пообіцяли повернутися...
П’ятий рік поспіль, відколи зупинив роботу Кирнасівський цукровий, його робітники, як зіницю ока, оберігають свого колишнього годувальника. Це єдине на теренах краю підприємство, здатне переробляти, крім буряків, ще й цукор-сирець. Тут мали роботу більш як півтисячі працівників.
Обрали ініціативну групу з порятунку цукроварні. Очолив її колишній головний інженер Григорій Северин. Нині він начальник охорони на добровільних засадах. Чоловік каже, що у такий спосіб протистоять знищенню заводу. Бо вже були спроби пустити обладнання під «ніж». За цей час не раз перепродували з рук в руки. Та все-таки колишні робітники не втрачають надії, що з часом, можливо, знову почують над селом заводський гудок. Проте наприкінці березня село налякали тривожні звуки дзвону. Його встановили у заводському мікрорайоні. Задумали так повідомляти про небезпеку захоплення підприємства. Домовилися: якщо над селом лине передзвін, треба поспішати до прохідної. Так сталося цього разу.
Одній жінці зламали ребро, в іншої — травма плеча
...У другій половині дня біля заводських воріт зупинилися три автівки — два «буси» й легковик. Несподівано з машин «висипали» дужі хлопці. Вдень зазвичай чергують жінки. Їх кордон хлопці здолали швидко. Пройшли на територію заводу, забарикадували ворота й прохідну. А в цей час над селом уже линули звуки дзвону. Люди потягнулися до прохідної. Загалом зібралося понад 500 селян. Ні ворота, ні двері прохідної їм не відчиняли. Тоді захисники заводу прийняли рішення, щоб найбільш дужі й відважні чоловіки перебралися на територію через паркан. Після чого вдалося відчинити ворота і народ пішов стіною на «загарбників».
— У них в руках були кілки й арматура, — каже одна з потерпілих жінок, а ми йшли без нічого, голіруч.
Бійка з погрозами і лайками тривала недовго. Заводчани перемогли чисельністю. «Гості» навряд чи сподівалися на таку кавалерійську атаку. Вони встигли накивати п’ятами ще до приїзду міліції. Але їх все одно затримали в дорозі. Доправили до райвідділу міліції. Тим часом з Вінниці прибула група спецпідрозділу «Беркут». Частина потерпілих захисників заводу також добралася до міліції. Кажуть, затримані поводилися зухвало, ще й кепкували з потерпілих. Погрожували, що вони ще повернуться. Тоді, мовляв, побачимо, чия візьме. Міліція встановила їхні особи й відпустила затриманих.
Двох жінок доправили до лікарні. За словами Григорія Северина, в однієї з них — зламане ребро, в іншої — травма плеча. З синцями і забоями поверталися додому також багато чоловіків, особливо ті, хто першим вступив у сутичку.
Священика налякали
— Ми захищатимемо завод доти, доки не відновлять його роботу, — каже жителька села Ганна Супрун.
Василь Лисюк, який понад тридцять років пропрацював на цукроварні, зазначає, що такі, як він, більше думають не про себе, а про молодих, які мали б на заводі роботу. До речі, з-поміж захисників підприємства можна було побачити чимало молодих облич.
Після такої події хтось запропонував освятити місце, де стоїть завод. А перед тим провести хресний хід, щоб ще більше привернути увагу до ситуації, яка склалася в селі. Місцевий священик охоче погодився організувати таку церемонію. Отримав на її проведення дозвіл у Вінницькій єпархії. Але вранці перед самим початком хресного ходу несподівано змінив своє рішення. Щоб люди не тримали на нього зла, святий отець щиро зізнався, що йому подзвонили на домашній телефон з погрозами. Тому не може ризикувати.
— Це ще більше згуртувало людей, — каже Григорій Северин. — Вони все одно пройшли хресним ходом. Разом з парафіянами йшли заводчани, несли в руках плакати з вимогою до влади захистити завод і дати людям роботу.
Не кажуть, що задумали
— Про непросту ситуацію в Кирнасівці ми повідомили всі силові структури, обласну державну адміністрацію, — розповів голова Тульчинської райдержадміністрації Анатолій Бузік. — Районна влада, так само, як і жителі села, тільки за те, щоб завод відновив роботу. Однак новий власник нічого не каже про свої наміри.
Як стверджує Анатолій Бузік, напередодні конфлікту на прийом приходив чоловік, який назвався представником власника. Він повідомив, що, можливо, перероблятимуть цукор-сирець. Після чого додав: якщо це не вдасться, продадуть завод іншому власнику. Я одразу зауважив, що в Кирнасівці люди нізащо не дозволять порізати обладнання.
Після нашої розмови через день сталася пригода, що закінчилася бійкою. Маємо десятки скарг від людей у різні інстанції. Прокуратура аналізує весь ланцюжок купівель-перепродажу підприємства. А заводчани чекають нової зустрічі з представниками власника.
За словами співрозмовника, у районного нотаріуса вже зареєстровано заводське майно на одну з київських компаній, що придбала завод. Її представники отримали свідоцтво на право власності. «Поза сумнівом, вони тепер діятимуть за принципом: майно моє — можу робити з ним те, що вигідно, — продовжує Анатолій Бузік. — Як після цього не допустити знищення заводу, маємо думати і діяти всі разом».
Дві паралелі
Ситуація, дуже схожа на ту, що склалася в Кирнасівці, не так давно мала місце в райцентрі Чечельник. Там теж заводчани грудьми стояли на сторожі свого цукрозаводу. Власники підприємства, хоч скільки старалися, не могли нічого зробити. Аж поки не звернулися до правоохоронців. Одного дня приїхали на завод у супроводі міліції. Стражі порядку пояснили людям, що в них документ на право власності, розчистили «господарям» підприємства дорогу... Нині у Чечельнику від цукроварні залишилася тільки труба.
А ось у селі Моївка Чернівецького району люди завод врятували. Декілька років теж тримали оборону. Але не тому підприємство вціліло. Районна влада допомогла знайти ефективного власника, який виявив бажання не різати, а реанімувати завод. Уже два роки у Моївці знову варять цукор.
 
Вінницька область.