Майдан — найвіддаленіше в Дубенському районі старовинне село, зі своїми неписаними правилами і ревно збереженими прадідівськими традиціями. Мальовниче, чепурне, працьовите.

Розташоване воно на межі з Тернопільською областю, дорога сюди далека від зразкової, зате цей недолік компенсує довколишня краса — розкішний ліс, який поступово, що ближче до села, ще й починає звиватися у хвилі мальовничої височини. Тут можна побачити дику козу чи лося — звірі навіть удень виходять мало не на дорогу. А ще ці місця грибні та ягідні, тож ваблять не лише місцевих мешканців, а й городян.
Добре відомий цей куточок і дослідникам історії краю, оскільки місцеві старожили були свідками активного повстанського руху, і етнографам. Кажуть, саме тут можна побачити справжні народні весільні звичаї. Коли ж у Дубно відбувається районне свято «З народної криниці», до експозиції Майданської сільської ради прикута чи не найбільше увага. Схоже, в тому, що село так гарно зберегло давні традиції, вагому роль відіграла та сама його віддаленість.
Втім, у Майдану не лише багата минувшина. Має він і свої сучасні здобутки, неписані правила та, так би мовити, власний характер. Село можна назвати успішним і благополучним. Вагомий внесок у цьому належить підприємству «Смигаторф», одна з дільниць якого розміщена саме тут.
— Ви здивуєтесь, але на все село у нас є лише п’ятеро безробітних, та й то ті, хто просто не хоче працювати, — каже сільський голова Марія Слободенюк (на знімку). — Саме завдяки «Смигаторфу» маємо і робочі місця, і наповнення бюджету, і розв’язання соціальних проблем. Хай би з яким проханням від імені громади я звернулася до директора підприємства, депутата Рівненської обласної ради Василя Пахалюка та керівника дільниці «Майданська» Олександра Базильчука, завжди маю підтримку і взаєморозуміння.
Поява цього виробництва, без перебільшення, дала селу (а в Майдані мешкає 400 людей) нове дихання — воно стало значно заможнішим. Промовистий факт: до 1997 року на весь Майдан було лише два легковики, а нині — більше двадцяти, є також 13 тракторів та 6 комбайнів.
— Мало хто зможе тепер і наші соціальні установи впізнати, — долучається до розмови землевпорядник сільської ради Іван Скочиліс, котрий може розповісти про Майдан не лише як службовець, а й як дослідник його історії, а свою любов до рідного краю виплескує ще й у привабливих поетичних рядках.
І справді, місцева школа, ФАП, клуб у цьому невеликому населеному пункті перебувають у зразковому стані. Все це, вкотре наголошує Марія Слободенюк, значною мірою завдяки підприємству «Смигаторф». Саме воно подбало, щоб у 1999 році в селі з’явилася нова школа (на знімку: в одному з класів) — затишна й простора, а до цього діти навчались у будівлі, зведеній ще 1935 року.
«Усе було б добре, якби село не старіло», — бідкається Марія Слободенюк. Нині звідси фактично ніхто не виїжджає, проте дається взнаки неблагополуччя минулих десятиліть.
— Якби «Смигаторф» з’явився у нас раніше, — каже сільський голова, — село було б більш людним. А так, коли колишній радгосп став неспроможним забезпечувати людей роботою, чимало жителів повиїжджало. Свого часу далася взнаки, звісно, і неналежна соціальна інфраструктура та віддаленість села. Це тепер, хоч і поганою дорогою, але до села можна доїхати. А до 1982 року сюди вів лише грунтовий шлях.
— А ще раніше, — додає Іван Скочиліс, — безлюднів Майдан через примусове виселення у післявоєнні роки.
Утім, надії на те, що рідне село знов усміхатиметься дзвінким багатоголоссям, сільський голова не полишає. Адже, хоч і небагато, та молоді сім’ї там є. Вони — справжня розрада для Майдану. Це, зокрема, сім’я Валентини та Віктора Солоньків, котрі виховують уже шестеро дітей. Найстаршому цьогоріч виповниться дванадцять, а найменшому — ще й кількох місяців немає.
— Виїжджати?.. Та ні, не збираємось, — каже Валентина Солонько в оточенні своїх діток. — Я в місті вже жила, медсестрою працювала. Нічого в тому немає доброго. Мені в селі більше подобається — свій двір, садочок, ставочок-копанка... Нелегко, звісно, давати раду і маленьким дітям, і гектару землі, і великому господарству (одних лише свиней тримаємо восьмеро), проте, щоб мати щось, треба всюди працювати — і в місті, і в селі...
І спробуй з нею не погодитися.
 
Рівненська область.
Фото Світлани ТУБІНОЇ.