Відповідь — у самій назві. Проте реалії інколи інші
Повністю забезпечити студентів місцями у гуртожитках — таке амбітне завдання поставили перед собою у Тернопільському національному економічному університеті. Зробити це належить за три—чотири роки, а вже у новому навчальному в гуртожитках поселять усіх першокурсників, які матимуть у цьому потребу.
Масштаби проблеми можна зрозуміти з таких цифр: нині лише 52,4 відсотка студентів вишу живуть у гуртожитку, його потребують понад 1,9 тисячі осіб. Тут навчаються студенти практично з усіх регіонів України, багато з них змушені винаймати кутки, платячи за це чималі кошти.
Цього року здадуть гуртожиток на 80 місць, наступного — ще на 200. Півтора року тому взялися також інвентаризувати місця у студентських гуртожитках. І тут з’ясувалися цікаві подробиці. Приблизно 400 місць (це два новозбудовані дев’ятиповерхові гуртожитки. — Авт.) заселені працівниками університету і не тільки. Майже 140 з них займають особи, котрі не мають жодних трудових стосунків з навчальним закладом. Та й деяким його працівникам зовсім не хочеться вибиратися з гуртожитків, адже платять за ліжко-місце практично стільки само, як студенти.
Дехто живе тут понад 20 років: з дітьми і навіть онуками. Одна з місцевих газет розгорнула цілу кампанію на захист керівника університетського театру пісні. Залучили навіть близьких і далеких друзів музиканта. Мовляв, притісняють заслужену людину. Та чи все так однозначно? За словами проректора університету з навчально-педагогічної роботи, доктора економічних наук, професора Андрія Крисоватого, родина керівника театру пісні, де є вже й онуки, займає чотири кімнати у гуртожитку. Коли йому запропонували переселитися у дві, категорично відмовився. Не захотів також писати заяву на отримання перепусток. Хоч це визнані правила: вхід у гуртожиток тільки за перепустками. Деякі інші мешканці також вважають написання заяви дискримінацією. Мовляв, нас всі знають, роками жили без перепусток і нічого. З’ясувалися навіть такі факти, коли кімнати у гуртожитках окремі працівники здавали іншим людям, коли дорослі діти, маючи житло, поселили тут недієздатного батька.
Дехто плутає студентський гуртожиток з відомчим і навіть претендує на приватизацію кімнат. Одна аферистка, щедро роздаючи такі обіцянки, збила на цьому непоганий капітал, аж поки її не затримала міліція. Деяким особам легше повірити аферистам, ніж відкрити Житловий кодекс, де чітко прописано, що таке студентський гуртожиток і правила проживання в ньому. Нині дехто із сторонніх для університету осіб марно платить чималі кошти адвокатам, які, мабуть, обіцяють відстояти їхні права на проживання у студентському гуртожитку. Програють суди, але продовжують вірити в диво. За словами голови профкому Руслана Бруханського, університет виграв справи у судах трьох інстанцій. Відповідно до їхньої ухвали, шість чоловік належить виселити. Подано заяви до суду й щодо інших сторонніх для вузу людей. Своїх працівників наразі не виселяють, але вимагають укласти угоди на проживання у гуртожитку. Як відомо, їх треба щороку поновлювати.
Що й казати, інколи ми щедрі за чужий рахунок. Попереднє керівництво університету з легкістю вселяло у студентські гуртожитки не лише своїх працівників, а й сторонніх осіб. Так тривало роками. І коли тепер захотіли навести елементарний порядок, як того вимагає Міністерство освіти і науки, здійнявся галас. До речі, з цього приводу вже є приписи прокурора.
— Не думайте, що ми безсердечні й не співчуваємо тим, хто немає де жити, — каже ректор університету, доктор економічних наук, професор Сергій Юрій. — Сам п’ятнадцять літ прожив у гуртожитку, тому розумію їх. Намагаємося допомогти своїм працівникам. Всі бажаючі могли взяти дольову участь у спорудженні житла. Вже заселено 20-квартирний будинок, восени здамо ще один — на 102 квартири. Причому середня вартість квадратного метра — 4 тисячі гривень, тоді як у місті — не менш як 6,5 тисячі гривень. Пояснюється це тим, що університет має свою будівельну організацію «Забудівник», яка споруджує квартири за собівартістю, не накручуючи прибутків. Вона діє при профкомі. Ректорат туди не втручається, але знаю, що всі, хто написав заяву, матимуть своє житло. Можна було також отримати позики на будівництво квартири у кредитних спілках, де гарантом виступав вуз.
Але якщо окремі працівники за 20 років навіть пальцем не поворухнули для того, щоб забезпечити свою родину житлом, то чи вина у цьому вузу? Чому мають тулитися по кутках студенти, для яких, власне, й призначені гуртожитки? Хіба не вони найменш захищені? Між іншим, відповідно до нових правил, студенти змушені будуть віддавати 40 відсотків стипендії за місце у гуртожитку, тобто замість 139 гривень платити 210. Хоч є й позитив: підтверджено право студентів-сиріт на безплатне проживання у гуртожитку, а то досі ректори самі шукали можливості, щоб допомогти їм.
Слід сказати, така ситуація не лише у Тернопільському національному економічному університеті. Це проблема загальноукраїнська. Вона назрівала роками, та врешті-решт дійшли руки і до неї. Звичайно, прикро, що не всі люди сьогодні можуть збудувати для себе житло. А дехто, судячи з наведених вище прикладів, не особливо цього прагнув. То чому заручниками мають бути студенти?
Тернопільська область.
