Про створення поромної переправи в нижній течії Дунаю говорять і сперечаються вже чверть століття. З регіональної, що зачіпає інтереси України й Румунії, тема перетворилася на загальноєвропейську. Річ у тім, що наявні сухопутні вантажопотоки із країн ЄС по трьох загальноєвропейських транспортних коридорах, які проходять через Одеську область, уже давно задихаються, бо необхідно проходити чотири державні митниці — українську, дві молдавські та румунську. Додайте сюди, м’яко кажучи, неєвропейську якість українських доріг, і тоді стане зрозуміло, що поромна переправа через Дунай сьогодні має вигляд універсальних коштів для того, щоб витягти «транспортну пробку» з вузького горлечка стику трьох європейських державних кордонів — України, Румунії та Молдови.

Найближчим часом (йдеться про два—три роки) будівництво поромної переправи за рахунок кредитів Євросоюзу почнеться. Це — аксіома. Неясно поки одне: кому дістанеться щедре фінансування ЄС. А мова йде про півторамільярда євро! Претендентів на роль замовників у цей час залишилося двоє — Україна й Румунія. Експерти двох країн зустрілися в Одесі для захисту розроблених проектів.

Український варіант поромної переправи передбачає, що теплоходи з автомобільними великовантажними автомобілями перетинатимуть 37 кілометрів по Дунаєві за маршрутом Ізмаїл (Україна) — Тулча (Румунія). Експерти й розроблювачі поромної переправи з Румунії пропонують організувати її за маршрутом Орлівка (Україна) — Ісакча (Румунія).

Конкуренти за право будівництва поромної переправи приводять на користь своїх проектів вагомі, на їхній погляд, економічні аргументи. Румунський представник Симіон Лучян Едуард упевнений, що головна перевага румунського проекту — відстань між двома берегами Дунаю: вона становить усього 800 метрів. Крім того, за словами представника Румунії, під поромну переправу відповідно до прийнятих румунською стороною рішень передано в оренду на 49 років ділянку території в 14 гектарів. Знайдено надійного інвестора й надійні будівельні організації, готові приступити до будівництва. І найголовніше — проект одержав схвалення кабінету міністрів Румунії та всіх профільних міністерств сусідньої держави. Тобто, у випадку вибору румунського проекту, будівництво поромної переправи почнеться без погоджень (вони вже отримані), без розгойдування (будівельна техніка перебуває в положенні «низького старту» і готова до роботи).

А що ж Україна? Генеральний директор ТОВ «Ізмаїльська поромна переправа» Віктор Клішин на нараді в Одесі повідомив, що на румунській ділянці в місті Тулча інфраструктура переправи вже готова. А в Ізмаїлі така робота ще не завершена. Перевезення вантажів, у випадку схвалення українського проекту, здійснюватиметься зафрахтованими в Німеччині поромами, які будуть проходити відстань в 37 кілометрів по Дунаю за 2,5 години. Румунська сторона висловила також бажання взяти участь у будівництві української частини переправи, використовуючи кредити Євросоюзу.

Разом з обговоренням проекту спорудження поромної переправи через Дунай виникла розмова про будівництво автотраси Рені — Одеса. Ця ділянка автодороги нині потребує масштабної реконструкції, бо нинішній стан автотраси не витримує жодної критики. Дорога Одеса — Рені зніме проблему руху великовантажного автотранспорту з Європи в Азію. Але в цей час готові тільки 30 відсотків техніко-економічного обґрунтування майбутнього будівництва. Важко пояснити повільність і нерозторопність української сторони при підготовці проекту майбутньої автотраси. А от сусідня держава (йдеться про Румунію) практично на всі 100% готова до початку робіт.

Було б неправильно обвинувачувати румунську сторону у твердому та агресивному підході й до будівництва поромної переправи, і до будівництва автотраси. Просто наші сусіди зі стану сплячки й розгойдування вже вийшли й перейшли до активної фази — пошуку інвесторів, розробки техдокументації, переговорів з майбутніми партнерами про організацію трансконтинентальних автоперевезень. Водночас в українському Придунав’ї ще тільки йдуть розмови про необхідність будівництва й поромної переправи, і автодороги Одеса — Рені. Воістину — не нарікай на сусіда, якщо спиш до обіду.