Знову срібний фініш

7 квітня 2011 49

Єврочемпіонати: історія

Гра збірної Німеччини на чемпіонаті Європи-72 здивувала і вболівальників, і фахівців. З тих пір від німців завжди чекають саме такого футболу, а збірну ФРН мотивовано побоюються. Хоча ніколи, на погляд фахівців, їй так жодного разу і не вдалося наблизитися до стандартів футболу, показаного в Бельгії — динамічного, комбінаційного, технічного, з елементами імпровізації, заснованого на високій швидкісній витривалості та швидкісній техніці.

«Хто б не був суперником, як би він не грав — німці його перевершують і перемагають». Ця фраза, що вперше з’явилася після Євро-72 в італійській «Gazzetta dello Sport», згодом набула класичного звучання: «У футбол грають дві команди, але завжди перемагають німці!».

Після мексиканського чемпіонату світу (1970 р.) Гельмуту Шену вдалося створити чудову команду, котра диктувала не тільки свою гру суперникам на полі, а й моду на тотальний футбол у світі. «Моя команда складається з крові й металу і здатна витягнути будь-який матч на жилах», — казав він.

Четвертий чемпіонат Європи проходив за перевіреною формулою. Спочатку команди проводили матчі в попередніх групах. Переможці зустрічалися у чвертьфіналах. Півфінали, матч за третє місце і фінал гралися в заздалегідь названій УЄФА країні — Бельгії, команда якої, до слова, не мала ніяких пільг, а, як і решта, виступала у відбірному турнірі, де посіла перше місце у своїй підгрупі, обійшовши Данію, Португалію й Шотландію.

Перед початком відбірних змагань УЄФА прийняла важливе рішення, що стосувалося визначення переможців у форматі плей-оф. З того моменту переможець за сумою двох матчів, якщо обидві зустрічі з урахуванням додаткового часу завершилися внічию, визначався не жеребом, а серією пенальті. Викликано це рішення, насамперед, безглуздою ситуацією 1968 року, коли підкинута нагору монетка вирішила результат півфінального матчу Італія — СРСР. Окрім того, починаючи з четвертого чемпіонату Європи, по ходу зустрічі дозволялися дві заміни польових гравців.

За підсумком відбірного циклу переможцями у групах стали: Румунія, Угорщина, Англія, СРСР, Бельгія, Італія, Югославія, ФРН.

Збірна СРСР виступала в групі 4 і посіла перше місце, не програвши жодного матчу.

Кіпр — СРСР. 1:3. 15 листопада. 1970 року. Нікосія. Муніципальний стадіон. 13 000 глядачів. Голи: Харламбус, 42 — Колотов, 10, Єврюжихін, 16, Шевченко, 50. СРСР: Банников, Істомін, Шестерньов, Ловчев, Капличний, Колотов, Мунтян, Копєйкін (Нодія, 70), Федоров, Шевченко, Єврюжихін.

СРСР — Іспанія. 2:1. 30 травня 1971 року. Москва. «Лужники». 102 000 глядачів. Голи: Колотов, 79, Шевченко, 83 — Рексач, 88. СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов, Зиков, Капличний, Колотов, Мунтян (Федотов, 57), Сабо, Банишевський (Нодія, 76), Шевченко, Єврюжихін.

СРСР — Кіпр. 6:1. 7 червня. Москва. «Лужники». 35 000 глядачів. Голи: Єврюжихін, 23, 38, Колотов, 59, Федотов, 79, 86, Банишевський, 85 — Стефаніс, 75. СРСР: Банников (Рудаков, 46), Істомін, Шестерньов, Зиков, Капличний, Колотов, Мунтян, Банишевський, Федотов, Шевченко, Єврюжихін (Хмельницький, 64).

СРСР — Північна Ірландія. 1:0. 22 вересня. Москва. «Лужники». 75 000 глядачів. Гол: Мунтян, 43 (пенальті). СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов, Зиков, Хурцилава, Колотов, Мунтян, Долматов, Федотов, Шевченко (Іштоян, 74), Єврюжихін.

Північна Ірландія — СРСР. 1:1. 13 жовтня. Белфаст. «Вінздор Парк». 20 000 глядачів. Голи: Нікольсон, 13 — Бишовець, 32. СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов, Ловчев, Хурцилава, Колотов, Кисельов, Долматов, Коньков, Бишовець, Шевченко (Іштоян, 60).

Іспанія — СРСР. 0:0. 27 жовтня. Севілья. «Рамон Санчес Пісгуан». 60 000 глядачів. СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов, Істомін, Хурцилава, Колотов, Мунтян, Долматов, Федотов (Кисельов, 83), Бишовець, Іштоян (Шевченко, 62).

Знову на тренерському містку радянської команди відбувалося щось неймовірне. Наставників міняли, мов рукавички. Колектив починав турнір із Валентином Ніколаєвим. Естафету в нього на чвертьфінальні матчі прийняв Микола Гуляєв. А далі (у фінальній частині) збірною Союзу вже керував Олександр Пономарьов. Такого, либонь, ніколи не траплялося в жодній збірній під час європейських і світових турнірів.

1/4 фіналу. 1972 рік. Угорщина — Румунія. 1:1. 2:2. Знадобився третій поєдинок. Угорщина — Румунія. 2:1. Італія — Бельгія. 0:0. 1:2. Англія — ФРН. 1:3. 0:0.

Югославія — СРСР. 0:0. 30 квітня. Белград. «Црвена Звезда». 99 000 глядачів. СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Капличний, Істомін, Маховиков (Трошкін, 62), Долматов, Байдачний, Банишевський, Коньков, Козинкевич (Єврюжихін, 75).

СРСР — Югославія. 3:0. 13 травня. Москва. «Лужники». 100 000 глядачів. Голи: Колотов, 53, Банишевський, 74, Козинкевич, 90. СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Абрамов, Істомін, Колотов, Трошкін, Байдачний (Копєйкін, 66), Банишевський, Коньков, Єврюжихін (Козинкевич, 90).

Фінальний турнір відбувся в Бельгії. За нагороди боролися збірні Бельгії, ФРН, СРСР та Угорщини.

1/2 фіналу. 14 червня. СРСР — Угорщина. 1:0. Брюссель. «Еміль Версе». 1 659 глядачів. Гол: Коньков, 53. На 84-й хвилині Замбо не реалізував пенальті (воротар).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Капличний, Істомін, Коньков, Трошкін, Колотов, Байдачний, Банишевський (Нодія, 68), Онищенко.

Угорщина: Геці, Фабіан, Панчич, Балінт, П. Югас, І. Югас, Л. Кочиш (Альберт, 60), Кю, Секе, Бене (А. Дунаї, 60), Замбо.

Бельгія — ФРН. 1:2.

Матч за третє місце. Бельгія — Угорщина. 1:2.

Фінал. 18 червня. ФРН — СРСР. 3:0. Брюссель. «Ейзель». 50 000 глядачів. Рефері — Фердинанд Маршалл (Австрія). Голи: Мюллер, 27, 58, Віммер, 51.

ФРН: Майєр, Геттгес, Брайтнер, Шварценбек, Беккенбауер, Віммер, Гайнкес, Генесс, Мюллер, Нетцер, Кремерс.

СССР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Капличний, Істомин, Коньков (Долматов, 46), Трошкін, Колотов, Байдачний, Банишевський (Козинкевич, 63), Онищенко.

У вирішальному матчі перевага однієї команди була абсолютною. Збірна ФРН діяла, мов потужна і чудово відлагоджена машина. Героєм поєдинку став блискучий форвард Герд Мюллер, котрий відзначився двома влученнями. Він продемонстрував своє унікальне вміння вискакувати, мов павук із засідки, і забивати м’ячі.

Німці помітно переважали наших у швидкості, вмінні вести командну гру. Показово, що в другому таймі бундестім провела лише три атаки і дві з них завершила взяттям воріт. Робила вона це легко, хвацько, з великим натхненням.

Тоді авторитетна англійська «Дейлі телеграф» писала про команду Гельмута Шена: «Збірна ФРН перебуває на піку форми, грає майже бездоганно. Її суперник по фіналу — команда СРСР — також міг розраховувати на перемогу, але лише в зустрічі з будь-якою збірною, окрім німецької».

За підсумками фінального турніру було визначено символічну збірну: Євген Рудаков (СРСР), Пауль Брайтнер, Франц Беккенбауер (обидва — ФРН), Реваз Дзодзуашвілі, Муртаз Хурцилава (обидва — СРСР), Рауль Ламбер (Бельгія), Юпп Гейнкес, Герберт Віммер, Гюнтер Нетцер, Улі Генесс, Герд Мюллер (усі — ФРН).

«Кайзер» Франц (Беккенбауер) був удостоєний «Золотого м’яча», а найкращий бомбардир турніру Герд Мюллер отримав «Золоту бутсу». Цей блискучий колектив через два роки підкорив і світову вершину. Ну а футболісти СРСР і місце високе посіли, і гру продемонстрували впродовж усіх змагань гідну. Отож їхній срібний фініш — цілком заслужений підсумок.

Цього разу Україна була представлена великою групою своїх представників і вихованців, котрі виступали на різних етапах цих змагань: Віктор Банников, Євген Рудаков, Йожеф Сабо, Володимир Капличний, Анатолій Бишовець, Володимир Мунтян, Володимир Трошкін, Анатолій Коньков, Віктор Колотов, Володимир Онищенко, Юрій Істомін, Едуард Козинкевич, Віталій Хельницький — ціла команда.

Підготував Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ.