Є пільгові добрива і пальне. Але не в господарствах

Проблем із забезпеченням добривами в області немає. Як повідомили в облагропроді, на початок квітня замість 96 тисяч тонн, як передбачалось планом, їх заготували майже 116 тисяч тонн. От тільки пільгові поставки сюди не увійшли.

Весняні знижки на добрива традиційно оголошуються вже не перший рік. Якщо на ринку напередодні посівної тонна аміачної селітри і карбаміду коштували відповідно 3,6 та 3,8 тисячі гривень, то згадані знижки мали б зацікавити. Але і у попередні роки, і нинішнього ніхто із сільгоспвиробників не поспішав подавати на них заявки. На перший погляд, ситуація дивна, адже керівники господарств постійно скаржаться лише на подорожчання всіх виробничих складових, то чому ж ігнорують такі вигідні пропозиції?

Відповідь проста: як правило, дешеві добрива потрібно доставляти від виробника самостійно, тож транспортні витрати будуть такі, що «з’їдять» всі пільги. До того ж доки запрацював урядовий документ, терміни підживлення озимих культур минули. Чекати на знижки аграріям просто не було коли, тому й платили за привезений товар стільки, скільки вимагали продавці.

А ще спрацювала стара звичка запасатись усім необхідним для посівної ще з осені, щоб навесні не нести додаткові витрати через традиційне підвищення цін. Провернутися аграріям краю допоміг непоганий урожай пшениці та кукурудзи. Оскільки ціна на ці культури трималась доволі високою, то коштів вистачило і на осінню посівну, і на весняні запаси. Хоча на нітроамофос і тукосуміш, котрі потрібні для весняної посівної, ніхто знижок не обіцяв, проте всі райони ними забезпечені. Порівняно з минулим роком запаси збільшено практично вдвічі й сягнули майже тридцяти тисяч тонн.

Але навіть за цього важко розраховувати на те, що всім полям дістанеться вдосталь підживи. Хоч добрив закупили й більше, проте і площі посівів в області теж планують істотно наростити. Якщо торік оброблялось 955 тисяч гектарів, то тепер має перейти за мільйон. У господарствах планують збільшити виробництво низки культур.

В інвестиційно-виробничій компанії «Рідний край» із Білогірського району ні на які пільги не очікували, а до кінця березня вже встигли двічі підживити озимину. Господарство обробляє 8,6 тисячі гектарів у шести селах Білогірського та ще у двох Ізяславського районів, тож гаяти час не може. Половину площ відведено під озимі. Тепер же понад три тисячі гектарів планують засіяти кукурудзою. Ще вісімсот гектарів займе соняшник.

Приблизно такі самі пріоритети визначили для себе і в багатьох інших господарствах краю, де слідом за пшеницею йтиме кукурудза. Планується, що посіви качанистої нинішньої весни перевищать 130 тисяч гектарів. Тільки площі кукурудзи на зерно порівняно з минулим роком збільшаться на 27 тисяч гектарів.

На запитання, чому раптом так підвищився інтерес до вже призабутої «королеви полів», керівники господарств відповідають однозначно: ціна практично у триста доларів за тонну може звабити кого хочеш. Це ж не зрівняти з тим, як кілька років тому її ледве вдавалось збути по 700 гривень за тонну. А в компанії ТОВ «СТІОМІ — Холдінг», яка є одним з найбільших виробників цієї культури в області, ще й досі пам’ятають, як кукурудза стояла на полях до весни через те, що ні зберігати такі обсяги ніде було, ні вигідно продати неможливо.

Попит на кукурудзу на вітчизняному ринку і тепер залишається не надто високим, адже головним її споживачем є тваринництво, галузь, яка не може похвалитись бурхливим зростанням. Однак аграрії сподіваються, що зовнішній ринок і ціни на ньому окуплять всі затрати і виправдають надії на добрий прибуток. Тож тепер успіх кукурудзяного поля значною мірою залежатиме не від тих, хто трудиться на ньому, а вони зробили все можливе, запаслися добривами, пальним та насінням, а від тих, хто визначатиме державну політику на зовнішніх ринках.

Це повною мірою стосується і сої, котра також стає одним із фаворитів. Площі її посівів заплановано серйозно збільшити і довести до 90 тисяч гектарів.

Цікаво, є кілька істотних чинників, які, здавалося б, мали примусити обережніше ставитись до сої. Насамперед агрономам вона відома як культура довгого дня, тобто і тепла вона хоче більше, і сонячних днів довше, ніж дає зона Хмельниччини. Правда, виручити можуть надранні сорти, котрі все-таки встигнуть достигнути. Але саме тут виникає проблема із насінням — його і малувато, і не завжди воно потрібної якості. А в результаті господарники сіють те, що вдалось придбати. За це в одному з господарств Славутського району торік серйозно поплатились. Майже дві тисячі гектарів сої просто пішло під сніг: боби не достигли, і збирати їх не було сенсу.

Та й навесні соя потребує особливої уваги. Поки вона не піде у сильний ріст, її потрібно захистити від бур’янів, а це додаткові затрати на гербіциди. Якщо зекономиш — втратиш на врожайності.

Але якщо навіть усіх агротехнічних норм вдасться дотриматись і зібрати добрий урожай, він виявиться мало запитаним на українському ринку. Попри загальновідому тезу, що саме з сої сьогодні складається ледь не кожен харчовий продукт, в області, скажімо, не знайдеш підприємства з її переробки. І це стосується не тільки харчової промисловості, а навіть і тваринництва. Чи не єдиним прикладом успішного вирощування і використання сої вже тривалі роки є господарство із села Кузьминці Теофіпольського району. Там боби не тільки екструдують, використовуючи як корм для худоби, а й виготовляють з них напої для молодняку. Тамтешній керівник Севастьян Бойко не натішиться результатами, які дає соя для тваринництва. Але це швидше виняток, ніж правило. Більшість із тих, хто от-от вийде в поле сіяти сою, сподівається, що так само, як і кукурудзу, вигідно продасть її експортерам.

Питання це зовсім не риторичне з огляду на круп’яно-цінові скандали останніх місяців. Адже єдине, що може стабілізувати на каші ціни, а вони всі серйозно підскочили, то це добрий урожай, основи якого мають бути закладені нині.

Оскільки гречка наробила найбільше галасу, то й реакція аграріїв не забарилась. Замість торішніх 28 тисяч гектарів в області вирішили посіяти 34 тисячі. Однак як і раніше, так і тепер нею не планують займатись потужні сільськогосподарські корпорації, котрі не сприймають всерйоз культуру, яка дає середній по області урожай близько восьми центнерів з гектара.

Загалом ініціатива, що і в яких обсягах сіяти, належить тільки самим земельним орендарям. Кожен із них, вклавши чималі кошти в урожай, не розраховуючи ні на пільгові матеріально-технічні ресурси, ні на кредити, хоче отримати прибуток, незалежно від того, на який ринок він продаватиме свій товар. І це означає, що найголовніші уроки з «гречаного» дефіциту не зроблені. Бо внутрішній споживчий ринок країни так і не сформований, і знову ніхто не дасть жодних гарантій, що до наступної весни не настане яка-небудь квасоляно-вівсяна криза.

Уже сьогодні покупець відзначив подорожчання гороху. Довгі роки на його нестачу ніхто не скаржився. Але якщо площі посіву цієї культури в області впали від максимальної в 90 тисяч гектарів до минулорічної у 13 тисяч, то, зрозуміло, що рано чи пізно це повинно було б статись.

Так само може видатись, що і овес не робить погоди на зерновому ринку. На Хмельниччині його засівають не більше 15 тисяч гектарів, і кожного разу аграрії думають, а чи буде попит? То ледве збувають за копійки, а то нинішньої весни кілограм вівсяних пластівців підскочив до десяти гривень. То хто знає, скільки тепер гектарів під що відводити?

Утім, господарства вже визначились, чого і скільки буде посіяно. Не з’ясованим залишається одне: чи збіжаться ці плани з потребами споживачів. І це найбільша проблема.