Сьогодні в українських селян двояке ставлення до інвесторів. Чимало з них так наїлися інвесторських «пряників», що о-йо-йой...Тільки-но на початку 2005-го на владному українському парламентсько-урядовому Олімпі заїкнулися про прийняття закону про вільний продаж землі, як бажаючих «ощасливити» селянина, наче груші посипались з дерева. Груди нарозхрист і нумо зваблювати клієнтів скорим «добробутом». Потрапили на цей гачок і чимало сумських аграріїв.Перша за попередньої влади відкрила «сватам» свої гарячі обійми чиновницька рать із тодішніх можновладних регіональних структур. Найспритнішим та з «царськими грамотами» передавалося в оренду оберемками ледь не піврайону сільгоспугідь. У багатьох випадках доходило до анекдотичних ситуацій. Так, зокрема, в Путивльському районі італійському «бізнесменові», який приїхав «освоювати» українські чорноземи лише на «повнопривідному» двоколісному ровері, тодішнє районне начальство відвалило від щедрот своїх в оренду близько 10 тисяч гектарів орної землі. За півтора року іноземець-«спринтер», не освоївши навіть п’ятої частини, через Інтернет виставив всю орендовану землю на продаж за ціною 200 доларів за гектар, після чого чкурнув на Апенніни вже... на «Мерседесі». Ще за рік ця земля перейшла до рук третього власника... І таких прикладів у регіоні наведуть вам безліч.

Обіцянки на сльози

— Сьогодні окремі інвестори, прийшовши у те чи інше село, нерідко діють за принципом: після мене хоч потоп, — розповідає заступник голови Білопільської райдержадміністрації Юрій Гедерим. — Ми надаємо вам підвищену орендну плату і баста — землю доглядаємо на свій розсуд. У деяких селах, не розуміючи майбутніх наслідків цієї «благочинності», ковтали наживку «з апетитом». Заїжджим спритникам цього і треба було: приїхали — посіяли, потім приїхали — зібрали і «аривідерчі» до наступної весни. А селянин, як і раніше, залишався при «бубнових інтересах». 

Деякі інвестори заробляють на сльозах довірливих селян мільйони, а потім хутенько перепродують свої корпоративні права іншим «благодійникам».

— Саме так і вчинив один із «молодців», який орендував у мешканців села Бахчи 84 паї тамтешнього зернокомплексу, — продовжує Юрій Юрійович. — Спочатку селяни не могли натішитися інвестором: і оренду виплачував справно, і дрова завозив, городи весною орав, технікою допомагав. Утім, ідилія закінчилась після продажу комплексу іншому власнику. Другий — третьому, той — наступному, а наступний — ще комусь. І залишилися «щасливі» орендодавці біля розбитого корита: сьогодні це єдине підприємство в районі, яке й досі не розрахувалося з пайовиками.

І, схоже, не скоро розрахується. Адже бахчани разом із районною владою з ніг збилися в пошуках «надцятого» «благодійника». Віднайшли лише на шостий місяць, десь на півдні України.

Повторюся: таких фактів — цілий клунок. Однак якщо раніше селяни покірно зносили дивацтва «спасителів», то нині дедалі наполегливіше відстоюють власні права і власну гідність...

Один із найбільших аграрних інвесторів в краї заходив в область п’ять років тому мало не під барабанний дріб та звуки фанфар. Разом з іншими йому належало відроджувати ледь не половину з наявних — близько півмільйона гектарів — занедбаних на той час сільгоспугідь регіону. Селяни Білопільського району від вітальних аплодисментів мало долоні собі не повідбивали, оскільки столичний доброчинець усім пообіцяв манну небесну. Особливо тішилися жителі Річок і Ободів. Та «не довго музика грала...». Цього року і річинці, і ободяни піднесли «благодійнику» гарбуза і відправили «пастися» на інші пасовиська.

— Який їх ґедзь укусив? — цікавлюся в Юрія Гедерима. — Дружили, дружили і раптом такий конфуз...

— Не так дружили, як мирилися, — пояснює співрозмовник. — Не від повноти щастя, звісно.

А сталося ось що. Компанія і справді виплачує в районі найвищу орендну ставку селянам, зате, як мені розповіли в Ободах, і почувається некоронованим володарем, з року в рік засіваючи до 70 відсотків орендованої землі однією кукурудзою. Двічі на рік нагонить техніки зі своїми механізаторами — засіє, збере — ось і все «співробітництво». А в кожного орендодавця домашнє господарство, живність, якій потрібні корми. Раніше село на весь район славилося медом, однак гречку разом з іншими зерновими інвестор раз і назавжди вивів із сівозміни. А ще у нього в договорі навіть натяку на соціальну підтримку сіл немає. Ні, якщо хтось попросить, кине з панського плеча якусь тисячу і «до побачення». Не турбували інвесторів ні занепадаюча сільська соціальна сфера, ні інфраструктура. А ще майже кожного року (минулоріч також, у чому я пересвідчився на власні очі під час поїздки до Марківки. — Авт.) на зиму в полі він залишає десятки й десятки гектарів незібраної качанистої. І так вона «квітне» до весни. А весною переоре і знову засіває кукурудзою. Про зайнятість місцевого населення й мова не йде. Тож одні, мов неприкаяні, тинялися по селу, не знаючи, де докласти рук, інші подалися за тридев’ять земель на заробітки. А село продовжувало занепадати. Спроби селян повернути «хваленого» інвестора обличчям до соціальних проблем — залишилися порожнім звуком. Тож спочатку в Ободах, а потім і в Річках вказали «благодійнику» на двері. У районі подейкують, що така само доля незабаром чекає його у Верхосулці та інших селах.

— Звідки така різка зміна настрою? Колись не знали, де посадити, а нині безапеляційно вказують на двері. Чому?

— Зустрічали, думаючи, що прийшов справжній і надійний друг, який з часом визволить із злиднів та поверне село до життя. Важко жилося людям. Тому й понадіялися на першого зустрічного, який наобіцяв цілий міх. Однак з приходом нинішньої влади всі на селі відчули свіжий вітер перемін. Він поки ще слабенький, але вже віє: і в уряду, і в обласного керівництва нарешті дійшли руки й до сільськогосподарської галузі. У регіоні, приміром, розроблена довгострокова програма соціально-економічного розвитку аграрного сектору. Вже зроблено перші зримі кроки з її втілення: за один рік на Сумщині в бур’янів відвойовано кілька десятків тисяч гектарів орної землі, поступово піднімається з колін буряківництво, дивись, невдовзі доберуться й до тваринництва. Звісно, самотужки витягти воза, який за два десятки літ «реформаторське» болото засмоктало по самі голоблі, державі не вдасться. Потрібні надійні партнери, для яких доля і майбутнє українського села повинні стати наріжним каменем в їхній програмній діяльності: у розв’язанні проблем соціальної сфери, зайнятості, духовності, культури, освіти, які колись лежали на плечах колгоспів, а потім КСП.

— Вам не здається, що ваші бажання — утопічна мрія?

— Жодної утопії. Такий інвестор уже працює на повну силу у трьох господарствах нашого району — це холдинг «Українські аграрні інвестиції» на чолі з Олександром Костенком.

Саме цю компанію ми ставимо за приклад іншим інвесторам. Насамперед у підходах до ведення сільськогосподарського виробництва, зокрема до хазяйського використання орендованої землі. Усе передове, що є на сьогодні у світовій агронауці, ви зустрінете на полях холдингу.

Як у батька за пазухою

Під час редакційного відрядження до Глухова до рук випадково потрапила білопільська «районка». У часописі увагу привернула підвальна стаття «Відродження села — відродження держави» з дифірамбами... інвесторам. Шестеро, як і належить за їхніми заслугами, згадуються лише «для рими», а ось холдингу «Українські аграрні інвестиції — алілуя наспівано... за очі на дюжину вистачить. З публікації також довідався, що інвестор у Білопільському районі представлений кількома найкращими господарствами регіону — ПП «Дружба-6» та його Луциківською філією. Що за чотири роки за підтримки інвестора орні поля тут зросли втричі — до 9 тисяч гектарів, що в кожному створено по 60 робочих місць. Не забуто також їхні здобутки. Позаторік, приміром, обидва на круг з одного гектара зібрали: пшениці — по 75, соняшнику — 22,2, ріпаку — 34 центнери. Що й минулого року за складних погодних умов обставили майже всі сільськогосподарські підприємства області. А ще автор стверджував, що здобутки досягнуто лідерами завдяки застосуванню інтенсивних технологій та комплексним заходам зі збереження родючості грунтів. Одне слово, не інвестор — а чистої води альтруїст, портрету якого місце на покуті під образами. З фактами, звісно, не посперечаєшся. Та щоб, бува, не вскочити в халепу та позбутися всіляких сумнівів щодо почутого і прочитаного, вирушаю на зустріч з керівництвом ощасливленого на всі заставки ПП «Дружба-6».

Замість обіцянок — рятівний круг

— Що змусило шукати допомоги в інвесторів? — цікавлюся в головного агронома господарства Олексія Деркача.

— Відчай і безвихідь. Полишене державою напризволяще, геть знесилене і доведене до банкрутства наше господарство у 2006 році зовсім перестало опиратися «новаціям» доморощених реформаторів, які вже стояли в наших головах з догораючими свічками...

Тодішня ситуація в Марківці була гірша за «пікову»: село залишалося за бортом життя. Господарство — банкрут, наявна техніка через поломки та відсутність пального — на глибокому «якорі», заборгованість у зарплаті — майже дворічна. Тож у попередниці нинішньої «Дружби-6» навіть на конвульсії бракувало сили. Саме в цей критичний момент, до Марківку, немов з рогу достатку, чередою посунули кликуни-рятівники.

— Чому пішли під опіку саме «Українських аграрних інвестицій»? Адже деякі інвестори пропонували набагато вигідніші умови.

— Обіцяли і малювали на словах, а самі при цьому відводили очі, — згадує Олексій Петрович. — Зате «Українські аграрні інвестиції» без словесної тріскотні, мовчки подали рятівний круг — почали з написання угоди про співпрацю, в якій зобов’язувалися: упродовж одного року погасити майже півторамільйонну заборгованість до бюджетів і фондів, у зарплаті; виділити кошти для підготовки техніки до тогорічних осінніх польових робіт; забезпечити постійною роботою щонайменше півсотні марківців. Та чи не найбільше підкупила запропонована майбутнім партнером соціальна угода, яка давала можливість розв’язати практично всі життєво важливі аспекти життєдіяльності сільської громади. Нею, зокрема, передбачено щорічну фінансову підтримку всієї соціальної сфери — школи, дитсадка, сільради, клубу, забезпечення сільської лікарні медикаментами, ліками, інструментом, утримання і ремонт інфраструктури — доріг, колодязів... Ось тому ми й вибрали собі в патрони «Українські аграрні інвестиції».

— Не шкодуєте?

— Шкодуємо, що раніше не зустрілися зі своїм рятівником. Адже здобутками останніх років завдячуємо саме співпраці з ним. Відтоді наша Марківка щонайменше два десятки літ скинула зі своїх натруджених плечей. Усі соціальні заклади села — в теплі й достатку: доглянуті, відремонтовані, сільські дороги полагоджені. Минулої сніжної зими за його кошти на розчищенні дороги до двох шляхів — київського і білопільського — постійно працював бульдозер. А ще 62 мешканців села, що значно більше цифри, зазначеної в угоді, працевлаштовано з місячною зарплатою понад дві тисячі гривень. Не обділені увагою з боку партнера також сільські ветерани. Нині в Марківці один із найкращих машинно-тракторних парків в області: зарубіжні трактори, ґрунтообробні знаряддя тощо. Нещодавно він поповнився двома новенькими «Кейсами», а на підході вже третій.

Давно зняли із сільського клубу замок. Придбали для нього музичні інструменти, музичний центр, і в вихідні завжди гримить дискотека, на яку з’їжджається молодь з усієї округи. До речі, на вирішення соціальних питань інвестор щорічно виділяє сільраді значні кошти в десятки тисяч гривень. В аналогічних умовах живуть і працюють трудівники і наших філій — Луциківської і Товстянської в Білопільському та Буринської і Біжівської в Буринському районах, яким також опікуються «Українські аграрні інвестиції». Ця співпраця дала змогу поступово відродити землеробство: нині ми загалом вже обробляємо понад 15 тисяч гектарів сільгоспугідь. Гадаю, що за рік-два спільними зусиллями повернемо до життя щонайменше дві-три тисячі гектарів землі в обох районах.

— Поталанило вам з інвестором...

— Не лише нам. Це саме можна сказати, наприклад, про ПП «Тарасівка-99» у Великописарівському, ТОВ «Агрофірма «Рост» у Сумському, ПП «Буймерське» і ПП «Печинське» у Тростянецькому та ще з півдюжини інших господарств, піднятих з колін «Українськими аграрними інвестиціями» упродовж останніх трьох років.

Лиха слава лежить, добра — попереду біжить

Вирушаю до одного з найвіддаленіших господарств області — ПП «Тарасівка-99» Великописарівського району, яке також співпрацює з інвестором-альтруїстом під назвою агрохолдинг «Українські аграрні інвестиції». Цікаво: невже і тарасівці з таким захопленням співатимуть йому осанну.

— А чому б і не хвалити, якщо хвала заслужена? — запитанням на запитання відповідає мені тарасівський сільський голова Олександр Панов. — Віддалена від цивілізації, останніми роками Тарасівка хиріла на очах. Тож, почувши про совісного і чесного інвестора, скинули шапки і подалися до нього з чолобитною: не візьмете під своє крило — наша смерть буде на вашій совісті. Важко, але погодився. І, скажу відверто, з великим ризиком для себе. Адже на той час від колишнього нашого господарства одна назва залишилась: ні трактора, ні плуга, ні комбайна. Єдиним «приданим» були тисяча гектарів давно занедбаних сільгоспугідь, більш як півмільйона боргів у зарплаті та з головою втоплене у злидні село. Погодившись на наші прохання, інвестор відродив з небуття господарство, а відтак урятував Тарасівку від погибелі.

Що правда, то правда. «Українські аграрні інвестиції» в особі ПП «Тарасівка-99» щорічно перераховують до бюджету сільради 116 тисяч, фіксованого податку — 7,5 тисячі, прибуткового — 145 тисяч гривень. Лише торік року на передсезонний ремонт школи інвестор вклав 15 тисяч, на медикаменти для сільського ФАПу — 2,5 тисячі, на музичний центр для місцевого клубу — 20 тисяч гривень, стільки ж позаминулої зими і на очищення вулиць села від снігових заметів. За його кошти процвітає тутешня художня самодіяльність, зокрема, переможець і учасник всеукраїнських та регіональних фестивалів і конкурсів етнографічно-танцювальний ансамбль, функціонують місцеві волейбольна та футбольна команди.

Тішить селян своїми економічними здобутками й ПП «Тарасівка-99» на чолі з Іваном Зеленським. З 2006 року земельний наділ розрісся майже до 5,5 тисячі гектарів. Саме відродження господарства й принесло достаток і спокій, окрім тарасівської, в сільські домівки ще двох сільрад району, адже тільки орендної плати власники земельних наділів щорічно отримують 1,35 мільйона гривень.

Історій із хепі-ендом завдяки фінансовій і матеріальній підтримці «Українських аграрних інвестицій» вам сьогодні розкажуть селяни в десятках сіл Сумщини. Взяти хоча б уже згадуване ТОВ «Агрофірма «Рост» із Сумського району на чолі із вченим-агрономом Миколою Шаповалом.

— Без нинішнього інвестора і партнера від нашого господарства, яке через мільйонну кредиторську заборгованість було оголошено банкрутом, давно одні ріжки та ніжки залишилися б, — розповідає Микола Якович. — Не інакше сам Господь, зжалився над долею кількох сотень селян і послав нам рятівника. За роки співпраці тільки в економіку господарства — на закупівлю сільськогосподарської техніки, відновлення 6 тисяч гектарів сільгоспугідь у п’яти сільрадах, дві третини з яких забур’янювались по три-сім років, — «Українськими аграрними інвестиціями» поетапно було вкладено 35 мільйонів гривень. Крім цього, ще кількома сотнями тисяч гривень було профінансовано соціальну сферу Хотінської селищної та Стецьківської, Яструбенської, Біловодської та Басівської сільських рад, які пребувають у зоні дії агрофірми.

Розповіді, розповіді, і кожна просякнута вдячністю і пошаною до інвестора. Така одностайна повага дорогого варта у збіднілій на мораль і щирість нинішній Україні.

«Цей інвестор і справді став чи не єдиним світлом за останнє десятиріччя у долях кількох тисяч селян 11 районів регіону», — одностайні у своїй думці керівники господарств і сільських громад, з якими довелося зустрічатися. — За відсутності глобальної державної програми з відродження села інвестори для нього донедавна чи не єдиний рятівний круг...

Інтерв’ю з інвестором

— Компанія «Українські аграрні інвестиції» була заснована у 2005 році для відновлення вітчизняного аграрного сектору, — розповідає генеральний директор холдингу Олександр Костенко, — і за перші три роки свого існування відродила 86 сільськогосподарських підприємств у різних регіонах України, в яких відновила родючість понад 300 тисяч гектарів. Ураховуючи, що більшість коштів залучалось із зовнішніх ринків, на діяльності компанії дуже позначилась недавня економічна криза. Зменшення обігових грошей та засобів на розвиток призвело до заморожування значної кількості і виробничих, і соціально-економічних програм. Однак у другій половині минулого року все повернулось на круги своя: з відновленням повномасштабного фінансування акціонерами в «Українських аграрних інвестицій» відкрилося друге дихання. Значною мірою стимулювали нашу роботу в Сумській області, так би мовити, піддали пари, серйозні реформаторські кроки нового уряду, спрямовані на врятування галузі, та відчутна підтримка керівництва Сумської облдержадміністрації, яка з розумінням поставилась до наших сільських «оздоровчих» проектів у регіоні. Уже напрацьовано спільно кілька соціальних програм, є проекти з реанімації переробних підприємств.

Донедавна нашою ахіллесовою п’ятою було використання компанією найманої праці і ґрунтообробної та збиральної техніки. По-перше, дороге задоволення, яке влітало в солідну копійку, по-друге, «найманці» не забезпечували належної якості робіт ні на весняних польових роботах, ні під час жнив. Відтак визріло рішення працювати власними силами на власній техніці. Цей соціально-економічний проект нині повним ходом втілюється в життя. На сьогодні компанія вже придбала перші 22 трактори марки «Кейс» із 35 імпортними сівалками і 15 обприскувачами. На початку наступного року машинно-тракторний парк поповниться ще 15 сучасними зарубіжними тракторами. Хочу підкреслити, що це лише стартова частина проекту і оцінюється вона в 17 мільйонів доларів.

Які подальші плани? Звісно, не менш грандіозні. З огляду на відсутність на Сумщині сучасних високотехнологічних елеваторів, що завдає компанії та її суміжникам — аграріям — значних збитків, плануємо збудувати або викупити та модернізувати в області два потужні зерносховища. Наступний етап — також узгоджений із керівництвом області — будівництво в зоні діяльності компанії переробних підприємств з виробництва соняшникової олії, борошна і, ймовірно, відкриття власних хлібозаводів. Оце і є комплексний підхід до розв’язання соціально-економічних програм у конкретному місці. На Сумщині, зокрема, він передбачає тільки до 2013 року 400—600 нових робочих місць. Минулоріч, до речі, наша компанія витратила тільки на соціальну сферу населених пунктів, які співпрацюють з нами, близько 1,6 мільйона гривень.

Цілеспрямоване нарощування виробничого потенціалу — ось головна запорука відновлення потужного вітчизняного аграрного сектору та поліпшення життя сільських мешканців.

На сьогоднішній день, крім Сумської, загалом працюємо у 16 регіонах — Полтавській, Чернігівській, Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Тернопільській та інших областях України. Йдемо туди, де зацікавлені в серйозних, вдумливих інвесторах, які не налітають у кавалерійській атаці із шашками наголо, і де влада по-справжньому піклується про добробут людей. Для швидшого розв’язання назрілих проблем ми завжди готові підставити своє плече...

Чи є побажання до влади, зокрема, парламенту й уряду? Є й чимало. Перший у цьому списку — паритет цін. Одночасно з постійним здорожчанням вартості техніки, міндобрив, пального зростають затрати на вирощування сільгоспкультур. Так, приміром, останнім часом ціни в Україні на мінеральні добрива зросли майже на 80 відсотків — з 1850 до 2950 гривень за тонну. Однак з боку уряду й досі жодної реакції. Незрозуміло чому. Адже стабільний розвиток усієї економіки країни можливий за рівних умов розвитку промисловості й аграрного сектору. Інакше весь час то голова, то хвіст застряватимуть у болоті.

Продовжує вбивати українське село безробіття. Однак вирощуванням одних зернових справі не зарадиш. Зняти напруження у цьому питанні може відновлення посівів високотехнологічних культур — буряків, картоплі тощо. Цю пораду слід взяти на замітку урядовцям. Є претензії до уряду стосовно підвищення акцизу на пальне. З огляду на те, що саме аграрний сектор країни щорічно використовує до 70 відсотків його наявної кількості паливно-мастильних матеріалів, не варто стригти всіх під одну гребінку. Маю на увазі аграрія і власників «порше», «тойот», «лендроверів», «мерседесів», «ауді». тощо

Звідси й побажання: держава як ніхто має дбати про справжній паритет для всіх учасників, задіяних на виробництві...

 

Сумська область.

    ВІД АВТОРА

За взаємного розуміння проблем і такого ж бажання спільно взятися розрубувати гордіїв вузол — успіх завжди гарантований. Цю аксіому вкотре підтверджує співпраця керівництва Сумської ОДА на чолі з Юрієм Чмирем та «Українських аграрних інвестицій» на чолі з Олександром Костенком. Запозичити б цей досвід усім. І тоді не стало б «благодійників», котрі приходять у світлі юпітерів, а зникають у сутінках. Викорінити це порочне явище можна лише на законодавчому рівні. Тоді кожен серйозно задумається, перш ніж іти в село з «доїльним» зашморгом. Приходити туди потрібно відкрито і з чистими помислами, як це роблять «Українські аграрні інвестиції». Починав агрохолдинг на Сумщини з 12 тисяч гектарів, а сьогодні це поле розрослося майже до 70 тисяч. Не завдяки заклинанням магів, а завдяки серйозним інвестиціям та самовідданій праці хліборобів. Так, приміром, на повернення до сівозміни понад двох третин із названої вище площі, придбання сучасної високопродуктивної техніки, застосування прогресивних технологій, засобів захисту рослин та підвищення родючості ґрунтів за час партнерства холдинг перерахував тутешнім аграріям майже 150 мільйонів гривень. Чи не такою й має бути справжня турбота про українського виробника-годувальника?