Зростання цін на продовольство змусило світ переглянути пріоритети розвитку. Адже якщо авто можна перевести на альтернативні види пального, то людство поки що не знайшло альтернативи поповнювати енергобаланс власного організму. Як і мільйони років тому, лише харчуючись, людина отримує все необхідне для існування. Змінювалися обсяги та структура раціону, але людство завжди залежало від того, скільки воно виростило продовольства. Щоб забезпечити своє майбутнє, людство постійно вдосконалювало агровиробництво. Сьогодні перед ним стоять, схоже, ті самі завдання: забезпечити продовольчу безпеку планети як сьогодні, так і, що найбільше турбує, в майбутньому. Адже в 2050 році нас буде 9 мільярдів.

Чи буде хліб на столі?..

Ціновий індекс продовольства Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) щомісяця встановлює нові історичні максимуми. Здавалося, що на рекордні позиції 2008 року він повернеться не скоро, однак ціновому індексу потрібно було лише два роки, щоб їх перевершити. Цей факт засвідчив: здорожчання продовольства — це не ситуативне явище, а нова загрозлива тенденція, і скільки це триватиме, наразі спрогнозувати важко. Нині економісти визначальними чинниками, які впливають на ціну продовольства, називають покращення добробуту бідних країн, зростання населення планети, нарощування виробництва біопалива. Не останню роль також відіграють і природні катаклізми, які останнім часом дедалі більше впливають на світовий агроринок. Під чинником покращення добробуту бідних країн маємо на увазі активне зростання економік країн Азії, Латинської Америки та Африки, з-поміж яких передусім виділимо Китай та Індію. Адже це сприяє підвищенню платоспроможності населення цих країн, а відтак — зростає попит на харчі. Звісно, змінюється структура та продовольчий баланс на світовому агроринку.

Наступний впливовий чинник — зростання населення. Трохи менше ніж за дві тисячі років населення планети досягло трьох мільярдів осіб. До 2050-го демографи очікують, що нас буде втричі більше. За підрахунками FAO, попит на продовольство зросте на 70 відсотків. На зернові — на 1 мільярд тонн, на м’ясо — на 200 мільйонів тонн. Однак це ще без врахування потреб виробників біопального: обсяги випуску біоетанолу та біодизелю за наступні 10 років планують наростити вдвічі — до 200 мільярдів літрів. Тож можемо констатувати, що застереження противників біопального, що доведеться вибирати, їсти чи їздити, має дедалі вищі шанси на здійснення.

Усі ці чинники науковці вважають основними передумовами світового голоду. Про можливість якого вже не говорять — він уже є. Адже, за даними ООН, на сьогодні голодує понад мільярд населення планети. Боротьба з голодом уже включена в перелік цілей розвитку тисячоліття. Зокрема, поставлена мета до 2015-го зменшити вдвічі кількість голодуючих, а до 2025-го викорінити це явище взагалі. Єдиним механізмом на сьогодні вирішити цю проблему та взагалі питання продовольчої безпеки людства є нарощування аграрного виробництва. Звісно, без інвестицій цього не зробити.

Агровиробництво по-бразильськи...

Сьогодні обсяг інвестицій у аграрне виробництво світу становить майже 200 мільярдів доларів. Щоб подолати голод та задовольнити попит населення планети в 2050 році, щорічні інвестиції мають зрости у 2,5 разу і сягнути 500 мільярдів доларів.

Однак це для планети загалом, а кожна країна обирає власний шлях розвитку агросектору. Передусім першочергове завдання для більшості країн — перейти на повне самозабезпечення продовольством. Це давно вже вдалося зробити Євросоюзу та Північній Америці. Активно впроваджують таку політику країни Азії та Латинської Америки. Тут особливо цікавим, зокрема для України, є досвід Бразилії. До 90-х років ця країна була залежна від імпорту кількох груп продовольства. На той час агросектор країни майже повністю працював на державних дотаціях, під пильним та жорстким контролем влади. Однак це не давало бажаного результату — витрати бюджету лише зростали, а обсяги виробництва буксували на місці. В 1994 році держава наважилася частково змінити механізм фінансування агровиробництва. Для цього було ухвалено спеціальний закон про аграрні розписки. Відповідно до нього фермер отримував авансом кошти або матеріальні ресурси під заставу майбутнього урожаю, і оформлював цю операцію шляхом видання аграрної розписки. Вона може передбачати різні види розрахунків: оплата товаром за надані засоби виробництва (техніку, добриво, пальне тощо) або коштами. Залежно від виду розрахунку прописується механізм визначення ціни сільськогосподарської продукції — на момент поставки ресурсів або коштів, або на момент завершення операції.

Аграрна розписка вважається в Бразилії високоліквідним та надійним цінним папером, його можна купувати, перепродувати, всі операції звільняються від оподаткування. Його активно використовують банки, інші фінустанови, постачальники матеріальних ресурсів та навіть фізичні особи. Відтак сьогодні цей механізм дає третину коштів (понад 20 мільярдів доларів), необхідних для роботи аграрного сектору Бразилії. Ще одна третина — це власні кошти підприємств, решта — інші джерела. Завдяки такому механізму за останні 5 років вдалося серйозно наростити обсяги аграрного виробництва. Зокрема, виробництво олійних культур зросло на третину, фуражних культур — на 44%, молока — 40%. (Для порівняння: в Україні за цей само період виробництво олійних зросло на 47%, фуражних — на 14%, молока — 0%). Сьогодні Бразилія не лише повністю забезпечує свої внутрішні потреби в продовольстві, а й є одним із лідерів світового експорту агропродукції.

Вітчизняний шлях...

Ситуація на продовольчому світовому ринку — карт-бланш для України. Якщо його вдало використати, країна буквально за кілька років може вийти на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку. Світ наразі вичікує: чи займе Україна нарешті відведене їй природою та економікою місце на глобальному ринку, чи цю нішу займе хтось інший. Адже планеті байдуже, хто її нагодує, а фантастичний потенціал України, як сказав Жиль Меттеталь, директор департаменту агробізнесу ЄБРР, на хліб не намажеш. Ці слова прозвучали у січні, під час «круглого столу» на тему «Розвиток діалогу в зерновому секторі та перспективи інвестування».

На його думку, Україна здатна подвоїти обсяги виробництва, однак для цього треба інвестувати в кожен гектар ріллі 1—2 тисячі доларів. Свої слова ЄБРР може підкріпити реальними прикладами співпраці з нашими аграріями. Адже минулоріч банк вклав в АПК України 173 мільйони євро, з них 95,4 — безпосередньо в зернові проекти. Європейці готові збільшити інвестиції на 50—100 мільйонів євро, за умови, що уряд буде надійним, прогнозованим партнером. У цьому були згідні всі учасники «круглого столу», як іноземці, так і українці: інвестиції напряму залежать від правил гри, встановлених державою. (Бразильський приклад тому підтвердження).

Що ми маємо сьогодні в Україні? З 2004-го по 2008 рік середньорічний приріст капіталовкладень у сільське господарство становив 31,6%, що було вдвічі вище, ніж середній показник по економіці загалом. Однак уже в 2009—2010 рр. обсяги інвестицій у галузь впали на 50 відсотків, тоді як по економіці загалом — 43%. Окрім цього, значно скоротилися обсяги кредитування сільського господарства та зріс у 10 разів портфель проблемних кредитів. Не рятує ситуацію і державна підтримка — задекларовані мільярди гривень далекі від потреб українського агросектору. Адже, згідно зі статистичними даними міжнародних інституцій, Україна витрачає піввідсотка ВВП на підтримку сільського господарства, тоді як Туреччина близько 4%, Корея — 2,4%, Мексика та ЄС — 0,8%. При цьому дані останніх років свідчать: більшість країн у кризовий період наростили підтримку агросектору, Україна — навпаки. Мало того, заборгованість держави з відшкодування податку на додану вартість українським аграріям становить 2,5 мільярда гривень.

Падіння обсягів інвестицій та кредитування, державної підтримки — це ще не повний перелік втрат аграріїв. Через адміністративні дії держави виробники недоотримують значні кошти від реалізації своєї продукції. Так, починаючи з 2006 року, запровадження квотування експорту неодмінно призводило до диспропорції у цінах на сільгосппродукцію. Зокрема, у 2006 році різниця між внутрішніми та світовими цінами на пшеницю становила 40 доларів за тонну, у 2007—2008 роках — 80—140 доларів, у 2010-му — 90 доларів. Це ті гроші, які аграрії інвестували б у нарощування агровиробництва. (До речі, бразильський фермер, перед тим як продати власне збіжжя, орієнтується на ціну Чиказької біржі). Отож Україна вкотре намагається йти своїм шляхом: замість того щоб наростити та підтримати приватні інвестиції, як це робиться у світі, влада займається реінкарнацією державно-планової економіки в АПК. Створюються державна експортна компанія, державна страхова компанія, державна аграрна біржа. Далі буде державний виробник?

Далі буде?..

В Організації Об’єднаних Націй, зважаючи на загрозу продовольчій безпеці планети, доволі прискіпливо прораховують перспективи розвитку аграрного виробництва. На жаль, роль та місце Україні в цих прогнозах не відповідає її потенціалу та можливостям. Мало того, ми програємо нашим конкурентам. Зокрема, очікується, що в 2015—2019 роках середньорічне виробництво яловичини та свинини скоротиться відповідно на 13,5 та 2,8 відсотка, молока — залишиться на нинішньому рівні. Помірно зросте виробництво пшениці та фуражу (22 та 32 відсотки), суттєво зросте виробництво птиці — 91% та олійних — 80%. Натомість у Росії та Бразилії очікується значне збільшення виробництва по всіх видах продукції. І це не дивно. Адже постійні шторми в українському інвестиційному кліматі та високий рівень корупції вже змусили багатьох потенційних фінансових донорів переорієнтуватися на цю країну з Латинської Америки. Адже, попри всі побоювання, там провели реформи, і вони дали фантастичний результат.

Якщо ж поглянути на світову карту, то Бразилія не єдина, яка вирішила ліквідувати державні монополії в торгівлі сільгосппродукцією. Майже одночасно з нею це зробили Сальвадор, Колумбія, Йорданія, Гондурас, Перу. Навіть Австралія та Канада, які часто згадують наші ідеологи посилення ролі держави в АПК, визнали роботу державних компаній неефективною. Адже, щоб виконати замовлення, ці компанії користувалися послугами приватних зернотрейдерів, виробникам доводилося переплачувати монополістам за їх послуги, а останні постійно необґрунтовано нарощували персонал та адміністративні затрати. Це можемо вважати ще одним доказом того, що всі спроби створити ефективну систему виробництва та експорту агропродукції без участі приватних бізнес-структур — ілюзія.

Якщо комусь наведених доказів мало, хай поцікавиться, в якому стані нині сільське господарство в Аргентині. Приклад цієї країни варто приймати як застереження для України, до чого може призвести ігнорування інтересів агросектору та політика жорсткого державного регулювання продовольчого ринку. Незважаючи на багатовікову історію сільського господарства, чудові ґрунти та прекрасні кліматичні умови, Аргентина у своєму економічному розвитку скотилася з лідируючих позицій на 62-ге місце.

Замість післямови

За день до закінчення дії рішення про обмеження експорту зернових (30 березня) Кабінет Міністрів вирішив продовжити квотування експорту зерна до 1 липня. Урядовці також вирішили збільшити обсяг квот на 2 мільйони тонн кукурудзи. Однак уже третій за цей маркетинговий рік розподіл квот знову обіцяє бути унікальним: як заявив міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк, це зроблять шляхом проведення аукціонів. Залишилося тільки ухвалити відповідний законопроект. Він зараз чекає на друге читання у Верховній Раді. Про «користь» такої ідеї для аграріїв говорили вже чимало, адже її запровадження вдарить по їхній кишені. Світовий ринок давно працює за всім відомими законами, і один з найголовніших серед них у фізиці має назву закон сполучених посудин. Згідно з ним рівень рідини в посудинах, сполучених між собою, — однаковий. У нашій ситуації він матиме такий вигляд: рівень коштів, які будуть вкладені у експорт зерна, залишиться сталим, однак аукціонні витрати — це будуть ті гроші, які недоотримають виробники агропродукції, їх отримає держава. Узагальнюючи все вище наведене, хочеться запитати в ідеологів реформ в АПК: звідки ж тоді взяти селянину гроші на втілення українського мегапотенціалу світової житниці?

Володимир КЛИМЕНКО,президент Української зернової асоціації;

Олександр МИТЧЕНОК,кандидат економічних наук,експерт аграрного ринку.