Крим: від всесоюзної оздоровниці до перлини країни

За час свого існування у складі незалежної України Крим пережив досвід президентської й парламентської форм правління. Не раз півострів був на межі серйозних внутрішніх конфліктів, уникнути яких, на думку низки політичних оглядачів, удалося завдяки відтворенню автономії.

20 січня 1991 року перший у СРСР референдум відбувся. На запитання: «Ви за відтворення Кримської АРСР як суб’єкта Союзу й учасника Союзного договору?» позитивно відповіли 

1 343 855 людей (93,26 відсотка від загального числа тих, хто голосував). Загалом у референдумі взяли участь 1 441 019 людей (81,37 відсотка внесених до списків для голосування).

24 січня 1991 року 5-та сесія Кримської облради затвердила підсумки референдуму і звернулася до Верховній Раді УРСР із пропозицією розглянути і внести відповідні зміни до Конституції УРСР. На сесії Верховної Ради УРСР 12 лютого 1991 року було прийнято Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки».

Уже в березні Верховна Рада СРСР скасувала Указ Президії Верховної Ради РСФСР від 30 червня 1945 року «Про перетворення Кримської АРСР у Кримську область у складі РСФСР», а 6 червня 3-тя сесія Верховної Ради УРСР прийняла доповнення до статті 75 глави VІІІ Конституції УРСР такого змісту: «Кримська АРСР є складовою частиною УРСР і самостійно вирішує питання, віднесені до її компетенції». 

Після розвалу СРСР і проголошення Верховною Радою України 24 серпня 1991 Акта про незалежність нашої країни Верховна Рада Криму у вересні на надзвичайній сесії приймає Декларацію про державний суверенітет республіки. На референдумі про незалежність України 1 грудня кримчани більшістю голосів голосують за незалежність країни. У лютому 1992 року Кримська АРСР стає Республікою Крим, а в травні того-таки року кримський парламент голосує за акт про державну самостійність автономії і приймає Конституцію півострова.

У січні 1994 року проходять вибори Президента Криму, внаслідок яких ним було обрано Юрія Мєшкова, лідера блоку «Росія». Перший і останній Президент автономії виявився недалекою людиною і не зумів реалізувати свої обіцянки кримчанам. Унаслідок конфлікту із соратниками Ю. Мєшкова відсторонили від посади Президента Криму. А Верховна Рада України в березні 1995 року скасувала Конституцію республіки й більшість кримських законів, у тому числі й закон про Президента Автономної Республіки Крим.

Надалі українське керівництво повністю взяло під контроль «незговірливу» республіку. Унаслідок компромісу української і кримської влади в жовтні 1998 року Верховна Рада Криму приймає Конституцію АРК. Основний Закон автономії затверджується як закон України.

На думку кримського політичного оглядача Олександра Форманчука, час із 1998-го по 2000 рік у житті автономії можна назвати етапом стабілізації нової якості «компромісів між центром і Кримом». Завершився він періодом з 2002-го по 2005 рік, коли Головою Верховної Ради автономії був Борис Дейч (нині народний депутат України. — Авт.), а главою кримського уряду Сергій Куніцин.

Під час президентства Віктора Ющенка українській владі було не до Криму. Головою Ради міністрів автономії було обрано Анатолія Матвієнка. Його головування було нетривалим і, на думку експертів, малоефективним.

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах ставлення до півострова міняється кардинально. Сьогодні Автономна Республіка Крим перейшла в нову якість. Розробляються закони про виконавчу владу і соціально-економічний розвиток автономії, при Верховній Раді автономії створюється центр законодавчих ініціатив АРК. Уряд Криму на чолі з Василем Джарти розробляє Стратегію економічного і соціального розвитку АРК на 2011—2020 роки. За словами Голови Верховної Ради АРК Володимира Константинова, влада в Україні і в Криму отримала солідний кредит народної довіри.

Розпад єдиного народногосподарського комплексу СРСР виявився для Криму важким ударом. Більшість галузей кримської економіки (сільське господарство, промисловість, рекреаційний комплекс), ефективних у рамках союзної держави, після її розпаду стали неконкурентоспроможними. Крим зіштовхнувся з дуже серйозними економічними проблемами і, як наслідок, падінням рівня життя населення.

Навіть у стабільному і високотехнічному, як уважалося раніше, аграрному секторі Криму спад продукції становив 30 відсотків. Обсяг зовнішньоторговельного обороту Криму в 1991—1995 роках становив менш як п’ять відсотків всієї його продукції, а чистий експорт — менше трьох відсотків. Інвестиції інших держав зачепили лише 74 підприємства і становили тільки 17 мільйонів доларів, тобто менш як два відсотки вартості його основних фондів.

Крим став одним із найдорожчих регіонів України. Унаслідок розвитку кризових явищ знизився рівень життя населення, його платоспроможний попит, збільшилась різниця між доходами різних верств населення.

Упродовж 2000—2005 років в АРК почалося пожвавлення економіки, з’явилися тенденції до підвищення основних макроекономічних показників, ішов процес структурної перебудови економіки за рахунок скорочення галузей важкої промисловості і зростання ролі туризму й вантажного транзиту.

Уже в 2000 році обсяг валової доданої вартості зріс на 2,3 відсотка внаслідок позитивних тенденцій у галузях транспорту, зв’язку й у сфері обслуговування. Кількість збиткових підприємств в економіці Криму рік у рік зменшувалося.

Сьогодні, незважаючи на фінансово-економічну кризу, автономія стає майданчиком для реалізації соціально-економічних проектів. За результатами комплексної оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим за 2010 рік автономія посіла четверте загальне місце за всіма сферами соціально-економічного розвитку серед регіонів.

Відповідно до Указу Президента України В. Януковича від 17 березня 2010 року в Автономній Республіці Крим створено Регіональний комітет з економічних реформ, Верховна Рада АРК у грудні минулого року затвердила «Стратегію економічного і соціального розвитку АРК на 2011—2020 роки».

На півострові активно обновляється транспортна інфраструктура. Розпочато будівництво в Сімферополі приміського залізничного вокзалу, модернізовано й відремонтовано 73,5 кілометра залізничних колій у напрямку Сімферополь—Севастополь, збудовано ділянку об’їзної дороги навколо Сімферополя, виконано технічне переоснащення тролейбусної лінії Сімферополь—Алушта—Ялта, оновлюється рухомий склад тролейбусного парку.

У сільському господарстві взято курс на модернізацію меліоративного і водного господарства півострова, оптимізацію структури посівних площ, розвиток традиційних для Криму овочівництва, садівництва й виноградарства. Відповідно до програми розвитку садівництва і виноградарства в Автономній республіці Крим на 2011—2015 роки планується закладка близько 1000 гектарів виноградників щорічно.

Музей Лесі Українки в Ялті — один із чотирьох українських музеїв, присвячених великій поетесі нашого народу. У кожного з них — у Києві, Новограді-Волинському, Колодяжному, що на Волині, — своя історія. Але історія Ялтинського музею, наймолодшого серед них, мабуть, найскладніша.

На початку 70-х років, напередодні 100-літнього ювілею поетеси, в Ялті виникла ініціативна група зі створення її музею. До неї ввійшли ялтинські інтелігенти, краєзнавці, митці, зокрема колишній учень Лесі Українки, винороб-науковець Микола Охріменко. Унаслідок зусиль ініціативної групи було споруджено пам’ятник Лесі Українці, встановлено меморіальну дошку на будинку, де 1897 року вона проживала, започатковано збір експонатів. Однак гоніння національної інтелігенції в 70-х роках припинили конструктивну роботу над музеєм. Натомість у будинку, звільненому від мешканців з метою вшанування Лесі Українки, була відкрита експозиція так званого «Музею дореволюційної прогресивної російської та української культури» — відділу Ялтинського краєзнавчого музею.

У період краху СРСР настала смуга гострої полеміки: «Яким бути музею?». Відповіддю на поставлене запитання стало відкриття 1991 року експозиції «Леся Українка і Крим» (до 120-річчя з дня народження Лесі Українки). Незабаром, 10 вересня 1993 року, під тиском Ялтинського міського товариства «Просвіта», осередку Союзу українок, за принципової позиції громадськості опір можновладців було остаточно подолано і в Ялтинському міськвиконкомі прийняли рішення про надання експозиції «Леся Українка і Крим» статусу «Музей Лесі Українки» (на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею).

Музей Лесі Українки не лише пропагує ім’я поетеси, його завдання — відкрити для жителів Ялти та численних гостей курорту розмаїтий світ української культури. На базі музею свого часу сформувалась перша в місті українська школа.

Сьогодні бібліотека є центром культури кримськотатарського народу, що сприяє формуванню національної самосвідомості, відродженню традицій і звичаїв народу. У ній близько 35 тисяч книжок, комплектів журналів і газет. Електронна база даних налічує понад 67 тисяч записів. Прижиттєві видання Ісмаіла Гаспринського, Джафера Сейдамета, Амета Озенбашли, Османа Акчокракли, Бекіра Чобан-заде, Шевкі Бекторе, Ешрефа Шемьі-заде та інших діячів кримськотатарської культури становлять золотий фонд бібліотеки.