Чому інвесторам вигідно йти в Галичину

— Ми зобов’язані все робити, щоб наші люди жили й працювали в Україні. Це велика соціальна проблема. Розпадаються сім’ї. Діти ростуть без батьків. Передусім ми сподіваємося на інвестиції наших заробітчан. Дехто з них заробив капітал, який може працювати на економіку України.

Ми отримуємо через міжнародні банки великі суми грошей, за які нині купують квартири, іншу нерухомість для родин. Це перший етап, коли наші земляки заробляють, щоб придбати найнеобхідніше. Наступний — вкладання капіталів у свою справу. Це будівництво готелів, ресторанів, невеликих майстерень — у середній бізнес. Ми сподіваємося, що крім капіталів, заробітчани привезуть західні технології. Попрацювавши на заході, люди відчули позитивне ставлення до тих, хто створює нові робочі місця. На жаль, у нас ще немає сприятливого інвестиційного клімату.

— Я налагоджую стосунки з окремими регіонами Російської Федерації. Там багато наших земляків твердо стоять на ногах. Серед них Василь Дума, депутат Державної думи Росії. З його допомогою створюємо сільськогосподарське підприємство, яке вироблятиме продукцію для Росії. Ми знаємо ще кілька земляків, які були губернаторами певних територій — Тюмені, Новгорода Великого. Вони готові просувати наші товари.

Хоч як прикро, але на заході нас не дуже чекають, бо там досить конкурентне середовище, а Росія зі своїми просторами може стати хорошим ринком збуту.

Я розмовляв з послом України в Російській Федерації. Ми надішлемо наші пропозиції, з якими територіями хочемо працювати і в яких галузях.

Один із напрямів — видобування нафти та газу.

— Перший — унікальне геополітичне розташування регіону, кордон з Європейським Союзом. Другий — унікальні природні багатства. Це мінеральні води, які не мають аналогів в Україні. Це Трускавець, Східниця та Моршин.

Третій — можна розбудовувати інфраструктуру для лижного спорту та туризму. Четвертий, я сказав би, головний — це сам Львів, перлина не тільки України, а й Європи, де зійшлися кілька культур європейських народів. П’ятий — це вугільний басейн. Американські інвестори вперше в Україні збудують повністю екологічно чисту шахту. Шостий — ми можемо використовувати як альтернативу енергію гірських річок та вітру.

Наступний — маємо не простий, але специфічний склад грунтів для розвитку садівництва. Вже не кажу про унікальні лісові насадження — букові, ялицеві, про розвиток туризму в гірських районах.

Маємо унікальні підприємства — нафтопереробний завод, який хочемо модернізувати. А чого вартий Жидачівський целюлозний комбінат, який випускає газетний папір? Інвестор зможе використовувати до 70 відсотків сухостою карпатської смереки. Лише в Сколівському районі потребують вирубки та залісення 19 тисяч гектарів сушняків.

— Все залежить від морального клімату в області. Багато речей просто дивують. Наприклад, чому виник «Буковель»? Інвестор спочатку прийшов на Львівщину, приглядався до Славська. Але назвали такі умови, що вигідніше збудувати гірськолижний курорт на чистій горі біля села Поляниця Івано-Франківської області. Там ніколи навіть дороги не було — все зносила весняна повінь.

Одна з найбільших проблем — корупція в усіх органах влади. Тільки в ручному режимі можемо ці процеси регулювати. Після зустрічей із зарубіжними інвесторами я зрозумів, що це найбільше лихо на шляху притоку капіталів.

У нас багато місцевих інвесторів, які готові вкладати. Але коли створюють штучні проблеми, вони йдуть в інші регіони.

Я з сумом визнаю, що третина земель на Львівщині не обробляється, а в сусідніх областях йде конкуренція між місцевими інвесторами. Там дають значно більші кошти за оренду землі.

Інвестор, взявши в оренду землі села, повинен дбати про місцеві дороги, освітлення вулиць, про школу. Зрештою — про допомогу одиноким людям. Багато наших бід через корупцію на митницях. Частина людей відучилася працювати. Легше поїхати до Польщі й перепродати товар. Перейшов через кордон — і заробив 40 доларів. Спритніші возили товари мікроавтобусами, дехто — фурами. Чимала частина людей, які збили капітал на контрабандних схемах, навіть не думають про виробництво. Тому виникає певний спротив у реформуваннях економіки.

Затримання та звільнення на митницях, у податковій, міліції, управліннях земельних ресурсів, КРУ — це початок великої та системної боротьби з корупцією.

Так далі бути не може, бо люди перестають вірити у справедливість. Ми нині працюємо як пожежна команда.

— Я приїхав з певними дорученнями від Президента Віктора Януковича. Це підготовка до Євро-2012 та Зимової Олімпіади-2022, переоснащення і реформування великих підприємств. Боротьба з корупцією — одне з ключових.

У мене підтримка центральної влади та керівників силових відомств. Я чітко окреслив коло проблем. Прикро визнавати, але це не останні гучні затримання, бо не роблять висновків з того, що відбувається. Створюється враження, що дехто по-іншому не може жити.

Наше завдання — зламати систему. Я не коментую жодні затримання — це завдання правоохоронних органів. Але всі події відбуваються під чітким контролем голови облдержадміністрації.

Це непросто, йдеться про людські долі, але іншого шляху немає. Ми говоримо також про реформування суддівської гілки влади, на яку серйозні нарікання.

— Вдалося за рахунок державного бюджету залучити кошти для реанімації виробництва автобусів. Нещодавно відправили велику партію «ЛАЗів» та тролейбусів у Македонію. Виконуємо замовлення для міст, які прийматимуть Євро-2012.

Певний поштовх уряд зробив. Інвестору ЛАЗу треба засукати рукава і провести переміни. Не на коліні, і не в старих цехах клепати автобуси.

Кілька разів побував на ЛАЗі й сказав все, що думаю. Я хочу бути почутим. Незабаром з міським головою, власниками і співвласниками заводу, ветеранами проведемо принципову розмову. Не хочу виносити сміття з хати, але підприємству треба серйозно попрацювати над культурою виробництва. Хочу побачити, який відсоток зароблених грошей вкладається в модернізацію заводу. Я переживаю за якість виконання замовлення для Євро-2012.

Мене турбує стан справ у вугільній промисловості, коли керівники державних шахт не можуть захистити жоден інвестиційний проект в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості. Водночас ми маємо шахту «Надія», де підприємливий директор з колективом показує унікальні результати роботи.

Завдання влади не лякати інвестора, а допомогти стати на ноги, після чого давати навантаження. Це стосується інших підприємств — долотного, нафтопереробного заводів. Якщо не вкладати в модернізацію, нема жодних шансів стати конкурентними.

Нас виручає нафтопровід Одеса—Броди, який запрацював і постачає нафту до Білорусі. Маємо можливість направляти сировину на Дрогобицький нафтопереробний завод.

— У жодній країні світу на основі туризму не розв’язували проблеми такого регіону, як Львів. Навіть у Кракові чи Відні. Краків щороку приймає шість мільйонів туристів. Але в місті потужний металургійний комбінат на околиці — в Новій Гуті.

— Туризм для Львівщини — це пріоритетна галузь, але не основна. Модернізуючи наше виробництво, ми повинні залучати нового інвестора, який використовуватиме сучасні технології. Наше завдання — повсякденно дбати про умови для розвитку бізнесу.

Живий приклад — наш славний завод «Львівська пивоварня». Торік, ще до мого приходу, підприємство перереєстрували у Запоріжжі. Ми поважаємо землю наших козаків, але мене, львів’янина, ображає, чому використовуючи бренд «Львівської пивоварні», основні податки сплачують в іншому місті. Йдеться про 20 мільйонів гривень щорічно. Я запитував владу Львова і податкову адміністрацію: як так могло статися? Податкова киває на міську владу, а та — на податкову.

Перед податковою два завдання: перше — це виконання плану державного бюджету, друге — скільки суб’єктів господарської діяльності працюють на Львівщині, але тут не зареєстровані? Або скільки пішло? Якщо виробник залишає наш регіон, значить, хтось створив кращі умови. Це має бути надзвичайна подія. Я запрошую керівників та інвесторів «Львівської пивоварні» на розмову, щоб зрозуміти причини.

Ми повинні бути патріотами свого краю не тільки на словах, а й на ділі.

— На сто відсотків. Як тільки у Верховній Раді знімуть недоторканність, там одразу запрацюють фахівці — юристи, економісти, політологи. Коли депутати будь-якого рівня не зможуть лобіювати, «кришувати», заробляти, одразу прийдуть нові люди, які матимуть моральне право називатися народними обранцями.

— Можна довго говорити, як розвивається Галичина. Нині наш край отримав подвійне дихання. Перше — це Євро-2012. Стільки фінансових надходжень ми не мали за жодного президента, які любили чи не любили Галичину. Надходило по 300 мільйонів гривень, а торік — понад мільярд. Цей рік стане рекордним. Будується стадіон та аеропорт. Надходять фінанси на дороги. Нам заздрять наші сусіди, які чимось обділені. Все, що збудували, залишиться на Львівщині. Я думаю не тільки за Євро, хочу бачити, що буде наступного дня після завершення чемпіонату Європи з футболу. Збудований стадіон має стати культурно-спортивним центром. Вся інфраструктура повинна працювати.

Що стосується аеропорту, зважаючи на вигідне геополітичне розташування регіону, вже у грудні матимемо перелік світових компаній, які відкриватимуть авіарейси зі Львова. Звідси можуть літати не тільки в Європу, а й у Китай, Сибір.

Ще один поштовх дасть підготовка до Зимової Олімпіади. Інвестори після заяв Президента Віктора Януковича про олімпійські ігри в Карпатах потягнулися до нашої гірської місцевості. Україна може завантажити три «Буковелі». До нас зможуть прилітати навіть з інших держав.

Одразу виникло питання про Стрийський військовий аеродром. Поряд Трускавець, Моршин, гірськолижні курорти. З’являються інвестори, і вже держава задумалася, як бути. Чи варто віддавати цей об’єкт повністю у приватні руки. Агентство з Євро-2012 одразу може приступити до підготовки бази для Зимової Олімпіади. У Стрию треба збудувати менш потужний, резервний аеропорт.

У процесі підготовки до Олімпіади ми змушені у Львові до кінця 2014 року збудувати Палац зимових ігор. Це база олімпійського резерву, яку зведуть за державні кошти. І вся інфраструктура залишиться на Львівщині.

Як людину, яка народилася в горах, мене цікавлять не тільки такі об’єкти, як «Буковель», а й те, якою там буде державна частка. Отриманий останніми роками економічний поштовх можна порівняти хіба що з будівництвом 150 років тому першої залізниці до Львова. Весь час Львівщина жила за залишковим принципом. Центральній владі часто не подобалась позиція львівської громади. Місцевий політикум завжди мав своє бачення шляху розвитку України. Хтось робив невеличкі поступки, щоб сподобатися галичанам, але ніколи не було системної та планової роботи на п’ять чи десять років. Львівщина нині отримала унікальний шанс. Наше завдання — максимально його використати і собі не зашкодити.

 

Львів.

   ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»