У справі немає політики. В ній треба поставити крапку

Та це не завадило слідчим Генпрокуратури долучити до справи як речовий доказ плівки Мельниченка. На яких (зокрема, у записі від 12 червня 2000 року) голос, схожий на Кучму, каже тодішньому голові СБУ Леоніду Деркачу: «Ну так разберись с ним, как следует, это ж мразь последняя». І це був ще не найкрутіший вислів екс-президента стосовно Гії. І не тільки для Деркача.

Нагадаю, вперше фрагменти цих плівок були оприлюднені у стінах Верхової Ради тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом наприкінці листопада 2000 року.

А чи не першим друкованим виданням, яке на своїх шпальтах з номера в номер повністю опублікувало одкровення екс-президента під заголовком «У Кучми на дивані», була газета «Свобода», редагована Олегом Ляшком, нинішнім нардепом, а тоді жорстко опозиційним журналістом, який ще під час президентських перегонів 1999 року попереджав через газету, що у разі перемоги Леоніда Даниловича все закінчиться «Україною без Кучми».

До речі, на плівках Мельниченка прізвище Ляшка теж згадувалося неодноразово. Як і ще з десяток-півтора українських журналістів, які навіть у ті лихі часи не боялися з відкритим забралом виступати проти «кучмінізації» України.

Чи є справа Гонгадзе такою собі «акцією залякування», чи там були присутні й інші мотиви, сподіваємось, покаже слідство.

До речі, до Генпрокуратури запросили Леоніда Деркача, екс-голову президентської адміністрації Віктора Медведчука і колишнього голову РНБО Євгена Марчука. Вже сам факт долучення до справи цієї «важкої артилерії» свідчить про серйозність намірів влади встановити істину.

Із далекого Сінгапура Віктор Янукович висловився в тому сенсі, що в цій справі немає ніякої політики і в ній потрібно поставити крапку.

Цілком можливо, що наступним із «ваговиків», кого запросять на співбесіду до Генпрокуратури, може стати ще один із «ексів» — Віктор Ющенко.

Пригадую, як одразу після своєї інавгурації президент Віктор Ющенко урочисто пообіцяв «орбі ет урбі», що справу Гонгадзе буде розкрито за три місяці. Україна затамувала подих — невже дочекаємось?

Спливав час, змінювалися генпрокурори і тасувались слідчі групи, експертизи змінювались експертизами... Народ продовжував напружено чекати. Нарешті йому кинули «кістку» у вигляді трьох рядових виконавців, підручних Олексія Пукача, які брали безпосередню участь у вбивстві журналіста. Трійцю міліціонерів засудили до різних термінів ув’язнення, а Пукач продовжує сидіти в ізоляторі.

Очікування поступово переросло у впевненість, що в остаточному розкритті цього резонансного злочину в керівництва країни, насамперед у Віктора Ющенка, просто не було політичної волі.

Чому, запитаєте ви? Я не прокурор і не слідчий, але «ефективність» п’ятирічної реалізації гасла «Бандитам — тюрми», з яким помаранчеві проривалися до влади, вперто наштовхує на думку, що Леонід Кучма елементарно домовився з Віктором Ющенком, що однією з умов більш-менш мирної передачі влади має бути персональна індульгенція від будь-яких переслідувань. Чи міг Віктор Андрійович відмовити тому, кого називав «своїм батьком», тобто Леоніду Даниловичу? Як неспростовно показали наступні події, таки не зміг.

Зате він зміг спробувати розпочати власну війну із журналістами. Пригадуєте, якими словами він обізвав журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, коли той опублікував матеріал про походеньки президентського синка? Або як після викривально-попереджувальних виступів проти президента вже згадуваного нами Олега Ляшка (на той час уже народного депутата) Віктор Андрійович намагався зробити з нього ледь не рецидивіста, на якому судимості ніде ставити?

На жаль, тоді до О. Ляшка ніхто не дослухався. Втім, зробити це не пізно і сьогодні.

Між іншим, Печерський суд Києва задовольнив позов Олега Ляшка проти Віктора Ющенка і зобов’язав останнього зробити публічне спростування своїх звинувачень. Чого той так і не зробив. Сподіватимемося, поки що.

Як бачимо, і проти президентів можна боротися і вигравати в судах. Були б на те воля і бажання.

Мало хто помітив, що практично одночасно із справою Гонгадзе Генпрокуратура поновила розслідування і щодо трагічної загибелі 25 березня 1999 року голови Народного руху України В’ячеслава Чорновола.

У інтерв’ю «Українській правді» (13.11.2009 р.) Тарас Чорновіл згадує про розповідь одного з колишніх рухівців, котрий випадково потрапив на нараду в НБУ, на якій вирішувалося питання, що робити з В’ячеславом Чорноволом, який «заважає шикарному плану об’єднання всіх національно-демократичних сил під Ющенком».

І хто після цього за кого не відповідає — син за батька чи навпаки?

Якщо Кучма справді опиниться на лаві підсудних, незалежно від того, яким буде вирок суду, вже сам цей факт спроможний кардинально змінити правосвідомість усіх громадян України. І засторогою для колишніх, нинішніх і майбутніх можновладців: усе таємне колись стає очевидним і за все доведеться відповідати.