Війна. Це щоденні зведення з епіцентрів бойових дій. Це сотні загиблих і тисячі поранених. А ще — безліч історій з життя простих людей, що стали заручниками збройного конфлікту. Як війна вплинула на їхні долі? Ті, кому доводиться сьогодні жити на території воєнних дій, кажуть: те, що відбувається, кардинально змінило їхню систему цінностей і змусило по-новому подивитися на звичні речі.
Корова-годувальниця
Одне з міст Донецької області. З роботою погано. Грошей немає. Двоє молодих хлопців, що ніколи раніше не мали жодного стосунку до сільського господарства, щоб хоч якось вижити... вирішили придбати корову. У складчину наз-бирали на неї 13 тисяч гривень. Обидва віддали останні гроші, що були сховані на чорний день. Збудували в полі сарай. Навчилися навіть доїти! Щодня о п’ятій ранку ходять по черзі по молоко. Один примудряється ще й на роботу встигати після цього! Молока вистачає, щоб додому узяти та ще й продати за конкурентною ціною. Живі гроші в родинах з’явилися. Найближчим часом збираються навчитися робити кефір і масло.
Зарплату переводять у готівку... на заправці
Зарплату в зоні АТО мало на яких підприємствах видають готівкою. Здебільшого на картки перераховують. Гроші начебто є, і водночас немає — з переведенням у готівку великі проблеми. На допомогу приходять спритність і кмітливість. Ідуть на заправку (термінали там досі працюють) і просять водіїв віддати їм гроші, а самі розплачуються за них карткою. За півдня такого чергування на АЗС можна всю зарплату перевести у готівку!
Тривожна валіза: нитки, сантиметр і ножиці
Одна родина довго умовляла евакуюватися з міста бабусю. У свою чергу та умовляла родину дати їй спокій: «Нікуди не поїду. Мені — 73 роки. Як я без свого будинку?» Коли один із снарядів під час артобстрілу приземлився майже на городі, бабуся погодилася: «Ну, добре, на недільку». У дорогу вона узяла із собою не велику валізу, як молодь, а компактну власноруч зшиту сумочку з білизною, чотири ложки, дві тарілки, нитки, голку, сантиметр і... ножиці! Адже вона — швачка. У місті, де родина тимчасово зупинилася, бабуня всерйоз шукає ательє й має намір заробляти підшиванням штанів. Звідки в неї таке загартування? А звідти: адже її рік народження — сорок перший... Імунітет від війни — в крові.
Олівці не купуємо: віддамо гроші на хліб
Під час артобстрілу в одному із селищ по-страждала бібліотека. Нечисленні співробітники, які залишилися в місті і їхати нікуди не збираються, ночують у закладі, де зруйновано частину стіни, щоб зберегти бібліотечний фонд і вранці раненько заклеювати скотчем уцілілі вікна! Отака відданість справі!
А ще ті, хто перебуває у зоні гуманітарної катастрофи, примудряються збирати гуманітарну допомогу — гроші, одяг і харчі для зовсім незнайомих людей. Та ще й вибачаються, що речі «хоч трохи, але все-таки ношені, а не нові». А дітям пояснюють: «Олівці ми не купимо, бо тьоті треба допомогти, щоб вона хлібець собі купила».
Донецька область.
