Там, де народжується Прип’ять

Микола ЯКИМЕНКО

3 жовтня 2014 854

(Продовження, початок у №179)

2. У Головне, до Попової криниці

Читач, напевно, звернув увагу, що книжки називають різну довжину Прип’яті: починаючи з 809 кілометрів (Энциклопедический словарь Бокгауза и Эфрона) до сучасних 748 і 761 кілометра. Різниця істотна. А куди поділися ті аж 48 кілометрів, які називалися в «Словаре...»? Відповідь підказали віднайдені старі карти. На одній із них, виготовленій в Росії на основі топографічних зйомок 1867-го, 1873-го і 1877 року, витоки річки Прип’ять позначено зовсім в іншому місці, ніж на сучасник картах: поблизу селища Головне Любомльського району, що кілометрів на двадцять південніше сучасного русла. Що-

правда, ця річечка тепер називається Нережею. Колись Прип’ять (Нережа) текла через село Згорани, Перешпу (тепер Заозерне) і губилася у Великому болоті. У міжвоєнні роки, коли Волинь належала Польщі, яка теж активно займалася меліорацією, русло річки спрямили і спрямували у Згоранське озеро. Тепер її довжина лише 13,4 кілометра.

Дослідник історії Шацького по-озер’я, автор роману «Світязь» письменник Віктор Лазарук на запитання, де бере початок Прип’ять, не задумуючись відповідає:

— У Головному, з Попового саду, з колодязя. Але це не один початок, тому що там є ціле гроно цих джерел. Це і Гупали, там є джерела, в Нудижині є дві криниці: Трактова і Польова. Там потужні джерела. Річки Нережа, Рудка, Часновенка — ціле гроно річок малесеньких, які впадали у велике болото Пожежа, і там починалася справжня Прип’ять. Це лівіше сіл Любохини і Кримно. Там вона вже тече під своїм іменем. Бо починається тепер не під власним своїм іменем: то Нережа, то Рудка, то Чесновенка і ще один потік, який витікав із Гупалів, від Голядина, але це був прокопаний рів від Голядина аж до Положевого.

— Кажуть, що там початок?

— Ні, ні. Отам збираються всі води в болото Пожежа і вже звідтіля вона витікала під власним іменем. За Положевим.

Отже, потрібно їхати в селище Головне до Попової криниці. Від Луцька це десь 130 кілометрів.

Ось що пише про селище Головне відомий дослідник нашого краю Олександр Цинкаловський у першому томі книжки «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Вінніпег, Канада, 1984 р.): «Головно, село Володимирського повіту, 70 кілометрів від Володимира. Село положено при заплавній долині початків р. При-

п’яті. На північ від цього села терен значно обнижується і переходить за селом Нудижами в болота, що звуться «Тенетисько». Там починає формуватися річка Прип’ять, засилювана численними невеликими струмками, які спливають з південної волинської височини. При одному з таких джерел положено ве-лике село Головно... В 16 ст. с. Головно було зобов’язане виробляти «ком’яги» (дуже великі човни) і сплавляти їх до Прип’яті вздовж малого поточка. Місцеві легенди твердять, що власне з Головно розпочинається р. Прип’ять. Ком’яги, збудовані в Головно, пливли до Пінська, Турова і Києва».

У Головному нас зустрічає колишній керівник місцевого колгоспу Іван Борисюк, 1935 року народження. Із ним і підходимо до обійстя, де в садку стоїть криниця.

— Оце і є Попова криниця, — пояснює Іван Прохорович. — Ставочок, бачите, там за огорожею викопаний. І далі вода тече з нього до Нережі. Це колишнє попівське обійстя. Звідсіля, кажуть, бере початок Прип’ять.

Скуштувавши по кухлику смачної джерельної води, йдемо до невеличкого озерця, розташованого нижче метрів за двадцять від Попової криниці. Кілька джерел живлять його, і вода, не вмістившись у тісних берегах, витікає струмком по асфальту на інший бік сільської вулиці, а вже там у меліоративний канал, з якого, власне, і починається річечка Нережа.

Біля потічка ще одна зустріч.

— Лідія Сиротюк, — називає себе наша нова знайома, — вже тридцять років тут живу. На цьому місці завжди річка починалася. У воді купалися і всякої риби було задосить. Знищили. Бачите, що зробили?!

— Закидали джерело, чи що?

— Його ввік не закидаєш. Де колодязь, там споконвіків колись святили воду... Прокопали рови, вода збігла. Рибу виловили, ковбані вже немає. Заросло, бозна-що зробилося, а яка краса була.

— Із того боку ще джерел зо п’ять є, — Іван Борисюк запрошує нас на інший бік вулиці. Тепер це вже річка Нережа. Обабіч декілька невеликих ставків, в яких місцеві підприємливі люди вирощують рибу. Ту саму, яку тепер годі впіймати в самій Нережі. А втім, старожили пам’ятають зовсім інші часи.

— Нережу згадую як річку дитинства, — до розмови долучається ще один учасник нашої тодішньої експедиції, керуючий справами Любомльської районної ради Михайло Склянчук. — Мій батько, який був затятим рибалкою, водив нас із собою. Пам’ятаю цю річку з досить широким звивистим руслом. До речі, була доволі повновода і багата на рибу. Улітку, коли йшли рясні дощі, Нережа виходила з берегів і рибу можна було ловити руками. Принаймні сорок років тому вона була така. Ми вчилися там плавати. Вода була дуже чиста, і коли Нережа входила в русло, то пили її просто з річки.

Варварське ставлення до природи продовжується і в наші дні. Приїхавши в селище Головне через два роки, в червні 2014-го, ми побачили колись ошатний моріжок біля Попової криниці вже розкопаним. І це незважаючи на те, що територія ця заповідна й охороняється законом. Нова копанка негативно вплинула і на якість води у криниці, що розташована нижче за Попову.

Меліорація спрямила і вдвічі скоротила довжину Нережі-Прип’яті. Сьогодні вона мало чим відрізняється від рукотворних магістральних каналів.

Поглянути в не таке вже й далеке минуле річечки мали змогу 19 червня вже під час цьогорічної експедиції до витоків Прип’яті. У селі Згорани Любомльського району, де Нережа впадає в однойменне озеро, зустрічаємося з місцевими жителями Василем Лисом (молодшим братом відомого письменника Володимира Лиса) та Іваном Боярчуком. В їхній пам’яті Нережа теж збереглася, як широка повновода річка, якою навіть човнами плавали. Такою вона перестала бути після проведеної в 1972 році меліорації.

Допоки розмовляли з чоловіками, сільський голова Сергій Левчук устиг побувати в кількох місцевих старожилів:

— Ганна Кравчук, 1925 року народження, розповіла: пам’ятає, що річечку Нережу ще називали Прип’яттю, — ділиться щойно здобутою інформацією Сергій Петрович. — Також був у Марини Лис, 1923 року народження, яка родом із Заозерного (Перешпи). Вона пам’ятає, що завжди повновода річка ще протікала через село Заозерне, але був уже прокопаний і до Згоранського озера канал.

Разом із Сергієм Левчуком їдемо в Заозерне, через яке колись текла річка Прип’ять (тепер Нережа). До речі, залишки старого русла збереглися і сьогодні. Його дном тихенько жебонить струмок. У повінь, коли Нережа переповнена, вода тече і ним. Та все-таки головний, відрегульований людьми вже в 1930-х роках її водостік спрямовано у Згоранське озеро, а далі через річку Тенетиску — у Прип’ять.

ДОВІДКОВО

Тенетиска — права притока Прип’яті. Довжина — 36,8 км, площа водозбору — 222 км2. До неї впадає річка Чесновенка. Бере початок на заболоченій місцевості на схід від села Кружинець. Впадає в річку Прип’ять на 720 км від гирла північніше села Прип’ять. За багатоводністю перевершує Прип’ять.

Волинська область.

(Далі буде)