Оголошені державними підприємства титанової галузі до держави так і не дійшли
5 вересня сталася непересічна, коли не сказати історична, подія у справі використання українських державних активів. Кабінет Міністрів України офіційно повідомив, що не продовжить термін оренди двох потужних підприємств титанової галузі. Йдеться про Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ІГОК) та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК). Орендар — Group DF, тобто промислово-фінансова імперія добродіїв Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна, про наміри уряду був завчасно попереджений. Іншими словами, здавалося б, ніщо не віщувало біди державним інтересам. Адже термін оренди сплив саме 5 вересня, та й усіх юридичних формальностей було чітко дотримано...
Знову судді винні?
Однак уже 11 вересня з’ясувалося, що існує рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4.09.2014 р. «Про заборону Фонду держмайна України та іншим органам, у тому числі й правоохоронним, здійснювати передачу чи повернення орендованих цілісних майнових комплексів державі». Власне процес ухвалення судових рішень по ІГОК та ВГМК розпочався ще в серпні. Про це, зокрема, зазначається у зверненні голови громадського Комітету контролю державної власності О. Щербаня до Президента України, найвищих судових інстанцій держави та профільних комітетів Верховної Ради.
«Так, 19 серпня, — йдеться у зверненні згаданої громадської організації, — суддя Данилишин виніс... ухвалу, якою заборонив проводити інвентаризацію майна ВГМК, що залишилося там після... оренди «Кримським титаном». 22 серпня суддя Аблов виніс... ухвалу про заборону проведення інвентаризації майна ІГОК після його перебування в оренді у «Кримського титану». Тобто судді заборонили державі інвентаризувати державне майно!..
4 вересня судді Аблов та Данилишин... винесли ухвалу: заборонити державі здійснювати будь-які дії, спрямовані на повернення майна державних підприємств ІГОК та ВГМК до проведення інвентаризації... Тобто спочатку заборонено проводити інвентаризацію, а потім через неможливість її проведення, заборонено державі повертати державне ж майно...»
Тут, до речі, вже не лише у громадськості, а, мабуть, у всіх, хто уважно читає пресу, постає логічне запитання, а чим займаються компетентні органи, котрі мали б спитати з певних посадовців, а за які такі карі очі річна орендна плата по обох згаданих підприємствах, як мовиться, така «смішна»? Адже, коли вірити тому-таки зверненню до Президента України, вона становить аж дев’ять мільйонів доларів на двох. І це за сумарного річного прибутку у 350 мільйонів тих-таки зелених американських грошей.
Рука руку миє чи як?
А вже далі помічено одразу дві цікаві обставини. Перша полягає в тому, що НІХТО ІЗ ЗАЦІКАВЛЕНИХ УРЯДОВИХ СТРУКТУР НІЯК НЕ ВІДРЕАГУВАВ НА ЗГАДАНИЙ ЦІЛИЙ «КОНВЕЄР» СУДОВИХ РІШЕНЬ. Їх, коли оцінювати за мовчазною реакцією державних посадовців, як і не було. Хоча мова йде про щомісячно втрачені державою десятки мільйонів доларів. Звичайно, хотілося б вірити, що в наші непрості часи не до всього руки доходять. Однак є й підозри, що йдеться про так званий «принцип Черчілля»: «Доганяти, але не догнати». У Першу світову війну Російська та Британська імперії були союзниками. Якими саме, натякає один факт. Перший лорд адміралтейства і майбутній британський прем’єр Вінстон Черчілль дав наказ своїм кораблям доганяти німецькі броненосці «Гебен» і «Бреслау», які посунули в Чорне море. Доганяти, але не догнати. Бо у вищих британських інтересах було послаблення саме свого союзника...
Щось схоже ми бачимо і у згаданому випадку. Ціла низка гучних виступів ЗМІ (і «Голосу України» в тому числі) стосовно ситуації в титановій галузі загалом і навколо, наприклад, 100-відсотково державного підприємства «Сумихімпром», зокрема, практично нічого не змінила. Це коли не звертати увагу на кілька картинних жестів з боку, знову-таки, зацікавлених державних структур.
Але ми трохи відволіклися. Друга цікава обставина у справі ІГОК та ВГМК зачіпає власне суддів. За повідомленнями інформаційних агенцій, під стінами Окружного адмінсуду Києва відбулася акція протесту небайдужих громадських активістів. Чого ж вони вимагали? Та люстрації саме згаданих суддів! Бо що один, що другий, за інформацією протестувальників, своїми рішеннями фактично підштовхнув процеси на Майдані і навколо нього до тієї прірви, в яку все вилилося 18 та 20 лютого. Зокрема, суддя Окружного адмінсуду міста Києва Віктор Данилишин 21 листопада 2013 року ухвалив рішення «Про заборону під час проведення мирних масових акцій встановлювати малі архітектурні форми у вигляді наметів, кіосків, навісів, у тому числі тимчасових та пересувних».
Заступник голови згаданого суду Євген Аблов
9 грудня вже своїм рішенням зобов’язав силові структури «застосувати дії з припинення правопорушень, забезпечення вільного пересування центральними вулицями міста Києва». Це рішення було підставою для застосування спецзасобів, зброї та спецтехніки (водомети, БТР) проти мирних громадян. «Саме це рішення суду було підставою для реалізації планів «Хвиля» та «Бумеранг», а також підставою масових арештів активістів», вважають протестувальники.
Власне до люстрації, попри вже прийнятий закон, в Україні, напевно, ще далеко. Однак у часи, коли в державній скарбниці зайвої копійки не знайдеш, такі судові рішення є сумнівними. Коли, звичайно, йдеться не про вже згаданий вище «принцип Черчілля». Коли всі задоволені: одні зробили гучний передвиборний жест, інші заблокували його своєчасним судовим рішенням, а «правильні» люди і далі отримують свої мільйони. Звісно, доларами. Такими дорогими в Україні і непорушними у світі...
