Ця стаття належить Василеві Конькову, що знав легендарного партизанського командира протягом 25 років. Служив колись у його охороні, потім працював під його керівництвом у Міністерстві соцзабезпечення та Комісії у справах колишніх партизанів при Верховній Раді України.
Олексій Федорович Федоров — двічі Герой Радянського Союзу. Один з організаторів і керівників підпілля і партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни. Секретар підпільних Чернігівського і Волинського обкомів партії. Командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання.
З вересня 1941-го по березень 1943 року Олексій Федоров — перший секретар підпільного обкому, начальник обласного штабу партизанського руху, командир з’єднання партизанських загонів Чернігівської області. У ті суворі роки розкрився його талант як визначного організатора партизанської війни, одного з творців партизанської тактики. Взимку і навесні 1942 року Чернігівський обласний об’єднаний загін Федорова провів низку помітних бойових операцій.
23 березня 1942 року 7 тисяч гітлерівців рушили проти 900 партизанів, щоб оточити їх і знищити. Уночі партизани відійшли в Орловську область.
За вміле проведення бойових операцій і диверсій командирові Чернігівського обласного партизанського загону Олексію Федорову 18 травня 1942 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Про діяльність партизанів і підпільників Чернігівщини та їх керівника яскраво писала газета «Известия» 24 грудня 1942 року в статті «Генерал Орленко і його народ», а наступного дня і сам Олексій Федорович виступив у «Правде», розповівши про боротьбу трудящих Чернігівщини проти загарбників.
На початок 1943 року в з’єднанні під командуванням О. Федорова було 12 партизанських загонів — 5462 бійці.
У квітні 1943 року О. Федорову було присвоєно звання генерал-майора.
Наприкінці травня 1943 року партизанське з’єднання Федорова вийшло у Волинську область і дислокувалося в лісах біля хутора Лобне Камінь-Каширського району. З’єднання тепер називалося Чернігівсько-Волинським. Під керівництвом Волинського підпільного обкому партії на чолі з Федоровим партизанський рух на Волині набрав широкого розвитку, особливо в час наступу німців під Орлом і Курськом, влітку 1943 року.
Аж до визволення Червоною Армією Волинської області партизани О. Федорова не припиняли бойових дій. Ними проведено 158 значних боїв з гітлерівцями, знищено багато живої сили і техніки, пущено під укіс 675 ешелонів і 8 бронепоїздів, висаджено в повітря 47 залізничних і шосейних мостів, десятки кілометрів залізничних колій, 26 нафтобаз і складів з пальним, 39 складів з боєприпасами і військовим спорядженням.
На час розформування (березень 1944-го) з’єднання налічувало 52 571 людину. Це одне з найбільших партизанських з’єднань, що діяло на окупованій території.
За визначні заслуги перед Батьківщиною в організації партизанського руху на Україні О. Федорову в 1944 році була вручена друга Золота Зірка Героя Радянського Союзу. Нагороджений 8 орденами Леніна, орденом Суворова 1-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Трудового Червоного Прапора. У Дніпропетровську Олексію Федорову встановлено бронзовий бюст.
О. Федоров — один з перших партизанських керівників, хто зрозумів величезне значення досвіду партизанської боротьби для майбутніх поколінь. Уже 1947 року виходить перше видання його книги «Підпільний обком діє», в якій він розповів про бойові справи очолюваного ним з’єднання. З того часу книга перевидавалася десятки разів, у тім числі багатьма іноземними мовами.
Василь КОНЬКОВ, голова Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. при Верховній Раді України.
