Як Михайло Несущий шукав свою земельну ділянку

— Коли вийшов наказ Держкомзему № 325, де чітко записано, що за власним бажанням власник земельної ділянки має право поміняти державний акт старого зразка на новий, я написав відповідну заяву. Ось відповідь від 7 жовтня 2009 року заступника начальника відділу Держкомзему у Верхньодніпровському районі Галини Іванової, яка повідомляє, що мої документи прийняли і замовили в головному управлінні новий бланк. Ще через два тижні сповістила, що бланк уже передали для заповнення до дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру (ЦДЗК)», — Михайло Несущий дістає із солідного стосика свої перші аргументи. — А трохи згодом, 28 грудня 2009 року, із ЦДЗК мене сповіщають: для того, щоб поміняти державний акт старого зразка на новий, потрібно виконати роботи з відновлення меж земельної ділянки в натурі, тобто на місцевості, закріпити їх довгостроковими межовими знаками, згідно із затвердженою технічною документацією, та внести відомості про земельну ділянку до автоматизованої системи Державного земельного кадастру. І що після виконання цих робіт земельній ділянці присвоюється кадастровий номер.

У районному відділі Держкомзему заявнику сказали, що відповідної технічної документації — із вирахуванням координат поворотних точок меж цієї ділянки — у них немає. Хоч він не повірив, бо знав, що за час, поки судився і його земля стояла пусткою, сусідні ділянки перейшли в оренду іншому землекористувачеві — ТОВ «Правобережне», на замовлення якого їм були присвоєні кадастрові номери. В тім числі й суміжним, які належать двом громадянам.

— А моя розташована посередині, отже, поворотні точки у нас спільні. Більше того, я «партизанським» методом дізнався, що й моїй ділянці був присвоєний кадастровий номер. Але я розумію, що за це беруть гроші і, щоб мати надійні документи, готовий був оплатити виконання цієї роботи ще раз. Коли звернувся з цим проханням до землевпорядного підприємства, то мені пообіцяли присвоїти кадастровий номер без встановлення межових знаків. Мовляв, тепер уже технічної документації вони не виготовляють, а видають лише реєстраційну справу по формуванню обмінного файлу.

3 вересня 2010 року Михайло Несущий отримав на руки Державний акт на право власності на земельну ділянку за № 004999. А через кілька днів випадково виявив у цьому документі чимало неточностей. Наприклад, у його адресі не вказали вулиці й будинку. Площа земельної ділянки на першій сторінці — одна, на другій — інша. Не вказано, що земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. На плані межові точки переплутані. В юридичній службі Держкомзему України роз’яснили, що такі помилки недопустимі, і ті, хто їх припустився, мають за свій рахунок виправляти їх і видати новий документ під іншим номером.

У новому державному акті № 256249, виданому 22 жовтня 2010 року, уже все було на місці. Зате в реєстраційній справі, яку він прочитав з олівцем, рябіло від поправок.

— Пишуть, що я «землекористувач», а не «землевласник» (я ж не орендую сам у себе). Що моя ділянка межує з «частками паю» громадян (але якщо у людей є державний акт, то це вже не частка, а земельна ділянка). А найголовніше: майже п’ять гектарів моєї землі якимось дивом перемістилися «в межі населеного пункту», тобто перетворилися у мій город, — розповідає Несущий.

Пояснювальну записку до реєстраційної справи переробляли ще двічі. Не з першого разу вдалося й викопіювання кадастрового плану, який у першому варіанті зробили в масштабі 1:25000. Що на такій карті можна побачити? Хоч у постанові Кабінету Міністрів й це обумовлено: план вимагають виготовляти у масштабі, який забезпечує чітке зображення.

Єдиний правильний документ у цій реєстраційній справі, вважає Михайло Несущий, якого він добився з третього разу, — це ідентифікаційна карта... Коли усе це він зібрав і відправив до Києва, у Держкомзем, там засумнівалися в достовірності ліцензії підприємства, яке виготовляє таку документацію.

Михайло Карпович запевняє, що він не один такий. І показує копії паперів, видані його 83-річній сусідці. Вона попросила підвезти її до райцентру, щоб забрати акт прийому-передачі земельної ділянки, і він випадково звернув увагу на документ, який вона отримала:

— Суміжні землекористувачі навіть не вказані. Водночас стверджується, що зовнішні межі з ними погоджені й спірних питань немає. Саму бабусю на польові роботи, як вона сказала, зі встановлення меж не запрошували, і де її земельна ділянка, вона не знає. Водночас їй передаються під охорону довгострокові межові знаки, яких вона в очі не бачила, але мусить нести за них відповідальність. Пояснювальна записка до технічної документації відсутня. Мені дорікали, що я не мав права втручатися в її справи. Але ж я зробив ксерокопії документів з її письмового дозволу. А крім того вважаю, що як громадянин і член виконкому сільської ради просто зобов’язаний допомогти людині. Після мого звернення в Київ сусідці пообіцяли за три дні все переробити. Але віз, як кажуть, і нині там. А ви уявляєте скільки людей, загіпнотизованих круглими печатками на документах, не вчитуються в їх суть?! А ті папірці їм недешево обійшлися: 220 грн. беруть за обмінний файл і 380 — за технічну документацію...

Директор ТОВ «Верхньодніпровське землевпорядне підприємство» Віктор Соцков, коли я в черговий раз прийшов до нього з претензіями, запевнив мене: мовляв, не хвилюйтеся, поки ми з Галиною Володимирівною (Івановою. — Авт.) тут працюємо, у вас не буде жодних проблем. «А після вас?» — запитав я. Де гарантії, що проблеми не виникнуть у дітей, внуків, які успадкують цю землю, коли з’ясується, що вони мають на неї не документ, а папірець?

До речі, коли я попросив показати мені екземпляр моєї реєстраційної справи, яка залишилася на зберіганні у районному відділі Держкомзему, то мені принесли перший її варіант, тобто з усіма помилками...

Про свої митарства розповіла й Ольга Левицька, яка прийшла до Михайла Карповича проконсультуватися (на знімку). Ольга Костянтинівна, жителька селища Новомиколаївка, замовила виготовлення технічної документації на встановлення меж земельної ділянки. Шукала, де зроблять її швидше, і знайшла: у рідному Онуфріївському районі на Кіровоградщині пообіцяли, що справляться за півроку. Минуло вже півтора.

— Я одразу заплатила всю суму — більше десяти тисяч гривень, — розповідає вона. — Згодом виконавці почали ховатися від мене, поміняли телефони. Мусила їхати до них і погрожувати судом. Коли врешті-решт отримала документи, то дуже здивувалася, що ліцензія вказана зовсім іншої організації, із Сум, а не тієї, з якою я укладала угоду. На жодній сторінці акта не було мокрої печатки. Вони не змогли навіть правильно перемалювати план ділянки, наданий мною: в моєму документі залізниця вгорі, в їхньому — внизу... Я сама переписала акт, згідно з правилами діловодства, і відвезла їм. Мої виконавці щиро здивувалися, дізнавшись, що цей документ треба складати за установленою формою. Сказали, що ніхто ще не висував їм таких вимог. Коли я запитала, якими законодавчими актами, постановами, наказами вони керуються у своїй роботі, на мене знову подивилися з подивом і не змогли назвати жодного акта. Я зрозуміла, що люди некомпетентні. Переробити мої документи можна було б за добу, насправді минуло вже більше місяця. Можу тільки здогадуватися, що у них щось не виходить з ліцензією, бо мені знову перестали відповідати на телефонні дзвінки. Тепер я твердо вирішила позиватися.

А Михайло Несущий все ще не втрачає надію отримати технічну документацію замість виданої йому реєстраційної справи, про яку не знайшов нічого у жодному офіційному документі чи роз’ясненні.

— Вся суть у межових знаках, — вважає він. — Реєстраційна справа, на відміну від технічної документації, не передбачає їх встановлення. Хоча як можна визначити земельну ділянку, не позначивши її межі? Думаю, їх не хочуть встановлювати через те, що інакше приватні фірми, які порядкують на цім полі діяльності, втрачатимуть прибутки. Адже нині, коли укладаєш, наприклад, новий договір оренди, щоразу треба обновляти обмінний файл. Для чого, питається? Адже моє поле нікуди не рухається! Коли б встановили межові знаки, то нескінченним «польовим роботам», які виконують, не виходячи з кабінету, настав би кінець.

— Чому я так уперто добиваюся свого? — пояснює Несущий. — Річ у тім, що з першого січня 2011 року, згідно з Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі, на місцевості, та їх закріплення межовими знаками, діє форма акта прийому-передачі земельної ділянки, в якій прописані чіткі умови. Зокрема, сказано, що акт складається у присутності власників (землекористувачів) земельних ділянок, вказуються межі земельної ділянки за кадастровим номером, її місце розташування і площа, цільове призначення. А також передбачається закріплення земельної ділянки межовими знаками встановленого зразка і виготовлення схеми прив’язки межових знаків на місцевості. Власник такого акта підписується й під тим, що бере на зберігання ці межові знаки і несе відповідальність за їх знищення.

Як бачите, це аж ніяк не в’яжеться з реєстраційною справою — без встановлення межових знаків, — яку видали мені. Як не знав я за старим державним актом, де моя земельна ділянка, так і понині не знаю, хоч отримав уже державний акт нового зразка із кадастровим номером...

 

Верхньодніпровський район

Дніпропетровської області.