Як ми вже повідомляли, парламентські слухання «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації» відбулися цього тижня у Верховній Раді.
Присутнім у сесійній залі сільгоспвиробникам директор ПСП «Синюха» Новоархангельського району Кіровоградської області Ольга Голобородько побажала стабільності, високих врожаїв, світових цін на продукцію і можливості працювати на українських землях на благо людей, а не іноземних інвесторів. А засоби масової інформації закликала ставити «більше репортажів про хід робіт у сільському господарстві, щоб країна бачила, як нам дається той хліб, який всі бажають зробити дешевим, коли він лежить на столі».
— Питання землі, — наголосила з парламентської трибуни керівник господарства, — за його важливістю можна поставити в один ряд із суверенітетом нашої держави. Тож хотілося б сьогодні бачити на засіданні і Президента, і Прем’єр-міністра України.
Їдучи на засідання Ради, я спитала думку більше сотні людей щодо продажу землі. Дев’яносто відсотків з них вважають, що землю взагалі не потрібно продавати. Меншість — за продаж землі, але за світовими цінами. Пенсіонери, яких сьогодні згадують, — найперші патріоти того, що земля не повинна продаватися, бо вони пережили і війну, і голод.
Люди занепокоєні тим, щоб не забрали землю за безцінь. І не потрібно говорити, що, дбаючи про добробут селян, вирішили продавати землю. У ці казки вже давно ніхто не вірить. Думаю, що і ви самі! (Оплески)
Люди ще довго не забудуть вклади в Ощадбанк, які й досі не повернуті. Дедалі частіше у виступах чиновники переживають, щоб не було неефективного використання землі, погіршення якості ґрунтів, зміни цільового призначення земельних ділянок, спекуляцій на цьому ринку, і в усьому звинувачується орендар. Та хіба ж ми такі варвари, щоб не думали про завтрашній день і як його прожити? І чи в нас є такий капітал, щоб у разі чого ми могли виїхати за кордон? І чи поліпшиться наша земля після того, як вона скупиться, і ми віддаємо останні кошти, яких і так не вистачає у нас, на покупку землі?
Ось прозвучало, що 7 мільйонів українців хочуть продати землю, а мені цікаво, де опитування проводилося? Зокрема, в нашому конкретно Новоархангельському районі, у нас в селі все на виду, за таке я не чула. І чи питали тоді, по якій ціні вони б хотіли продати цю землю? Моя особиста думка: землю не продавати взагалі. Або мораторій продовжити хоча б на років п’ять, щоб за цей період доробити всі документи, всі закони, які в нас ще не прийняті.
Стратегія держави повинна бути спрямована на ефективну оренду. Адже на наших ґрунтах можна виростити небувалий врожай, продати надлишок за кордон за світовими цінами, тому що в світі багато голодуючих, і цим самим підняти економіку всієї держави. І робити це можна навіть без виплати бюджетних дотацій. Поставити питання, як ефективно використовувати землю — тоді й за оренду можна платити більшу ціну. Хоча в мене в господарстві ми платимо п’ять відсотків за оренду, причому, хочеш — бери грішми, хочеш — натурою. І за 20 років орендною платою фактично виплачуємо вартість землі, і людина залишається із землею. Хотіла б нагадати, на яких коштах ми вижили і пережили кризу фінансову 2008—2009 років? Та на сільському господарстві!
У вас є можливість вивчити питання ринку землі у світі. Ми закликаємо — виберіть все найцінніше! І — з думкою про майбутнє покоління — запровадьте у нас. А ми терпеливі, ми почекаємо.
Пропоную залучити фахівців управління сільського господарства, земельних ресурсів, нехай вони вивчать законопроекти. Потрібно, щоб майбутні закони опубліковані були в місцевих газетах, а не в урядових. Люди їх перечитають. А тоді — провести сходки на селі, щоб могли обговорити, поставити питання. Щоб знати, куди рухатися далі...
