Волинянам пощастило двічі.
Уперше в 1994 році. Коли головою обласної ради і облвиконкому вони обрали Бориса Петровича Клімчука. Заради справедливості уточнимо: представницький орган Волині він очолив у 1992 році, коли його попередник Володимир Блаженчук обійняв посаду представника Президента у Волинській області.
Удруге волинянам пощастило рівно рік тому. Президент України Віктор Янукович 26 березня своїм указом призначив Надзвичайного і Повноважного Посла нашої країни в Азербайджані Бориса Клімчука головою Волинської обласної державної адміністрації.
Чому я вважаю, що пощастило?
Просто треба пригадати, яка була ситуація — і не тільки в області, а й у країні, — коли волиняни доручили йому очолити місцеву владу. І який був стан економіки Волині, коли у 2002 році Борис Петрович — не зі своєї волі — був змушений покинути рідний край і переїхати до Києва, де став радником глави держави.
В одній із наших бесід Борис Петрович якось сказав, коли Донецьк і Дніпропетровськ ще не знали, що таке затримка заробітної плати, волиняни відчули на собі це явище одні з перших.
Отож треба було не чекати біля моря погоди, а розвивати економічну активність краян. Як часто любить повторювати Борис Клімчук, людям потрібно казати правду. Людям треба дати вудочку, щоб вони навчилися ловити рибу, а не купляли її в магазині.
Першим кроком нової влади на Волині стала приватизація заправочних станцій. 
Волинь у ті часи була серед лідерів приватизаційних процесів. Звичайно, сприяла цьому і наявність кордону з Польщею. Чимало волинян тоді їздили торгувати до сусідньої країни і на власні очі спостерігали за тими процесами, що відбувалися в сусідів. Недаремно в ті часи область стала лідером у країні й із залучення іноземних інвестицій.
На Волині виросло нове покоління підприємливих людей. Пригадую, як напередодні президентських виборів 1999 року Борис Петрович із гордістю показував результати опитування, проведеного на його замовлення соціологами з місцевого університету. 51 відсоток волинян тоді відповіли, що покладаються на себе, а не на державу, щоб забезпечити собі гідний рівень життя.
Не дивно, що в області селяни одні з перших у країні скористалися правом на розпаювання землі, яке розпочалося тут ще у 1994 році.
В одному з інтерв’ю місцевому інтернет-виданню напередодні свого ювілею Борис Петрович сказав:
— Коли я залишав регіон у 2002 році, волиняни мали найвищу економічну активність і рівень доходів був третій після Києва і Дніпропетровська.
А планів було чимало. Особливо щодо розвитку інфраструктури області. На повний хід ішла електрифікація залізниці, оновлювали станції, реконструювали дороги, будували нові.
Проте в житті не все складається гладко. У голови обласної державної адміністрації багато не тільки друзів, а й опонентів. Відкритих і прихованих. Пригадую, як один із тодішніх місцевих партійних божків якось сказав у 1995 році:
— Клімчук керуватиме в області недовго. Він не розбирається в економіці.
Як з’ясувалося через кілька років, не вийшло з нього пророка. Проте чуток на Волині кружляло чимало. Точилося багато розмов про те, що голову ОДА ось-ось відправлять послом до якоїсь із країн.
І ці чутки свідчили про те, що комусь вельми кортіло прибрати з Волині Клімчука. Були зацікавлені особи і в столиці. 
Однак Борис Клімчук до нового призначення поставився по-філософськи:
— Сталося те, що сталося...
І з успіхом працював не тільки в Києві, а й... послом. Спочатку в Литві, а потім і в Азербайджані. Недаремно йому — не кадровому дипломату — було присвоєно ранг Надзвичайного і Повноважного Посла.
Зрозуміло, повернення на Волинь було непросте. Він сам каже:
— В одну і ту саму річку двічі ввійти не можна. У річку, яка розташована на тому ж місці, можна увійти. Але входиш через 20 хвилин — це вже інша річка. Коли входиш через 8 років — це вже зовсім інша річка, інша вода і параметри інші цієї води, змінилися обриси берегів.
На його думку, за вісім років не тільки багато води витекло через ту річку, а й багато змін відбулося. На рівні ментальності людської, орієнтаційних, особистих змін у багатьох людей. Люди стали меркантильніші, прагматичніші і стало набагато менше романтизму.
— Я тільки тепер визначаю для себе, чи віри залишилося, як було тоді, чи менше. Те, що віри в себе побільшало, то це так. Але мені здається, що стало більше й популізму в політиків, ніж віри в людей, — зазначає Борис Петрович.
Можливо, саме завдяки цьому, як каже сам Борис Петрович, йому, «добре поінформованому оптимісту», і вдається об’єднувати «розумних, мудрих людей» і керувати ними. Недаремно нині Волинь знову посідає четверте місце в країні за доходами. І п’яте — за рівнем зарплати у промисловості.
Поки що в розповіді поставлю крапку. Але, гадаю, що повернуся до постаті Бориса Клімчука ще не раз. Його життя не можна вкласти в рамки однієї публікації.