Говорить Ярослав Сухий...

Ярослав Сухий народився в селі Оришківці Гусятинського району Тернопільської області. Складне післявоєнне дитинство пройшло у сільській місцевості. Було так, що не завжди у працьовитій сім’ї був хліб, а тим більше щось до хліба. Батько-фронтовик Михайло Матвійович хотів, щоб син став «льотчиком», і підкидав його до стелі, а мати Павлина Дем’янівна хотіла, щоб він був здоровим і щасливим. На жаль, батько помер, коли Ярославу було два роки, та син назавжди запам’ятав його доброту і тепло його рук. Нині батьки пишалися б своїм сином, як пишаються ним його виборці й земляки.

Ось уже дванадцятий рік уся країна знає Ярослава Михайловича Сухого як відомого політика — народного депутата України чотирьох скликань, заступника голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, члена Політради Партії регіонів.

Варто зауважити, що за цей час він не пропустив жодного парламентського засідання, крім відряджень і хвороб. І люди вже впізнають його за голосом. Як оратор він готовий виступити майже з кожного питання. Продумані, глибоко аргументовані промови Ярослава Сухого з трибуни Верховної Ради, його гострі інтерв’ю та коментарі журналістам широко обговорюються в суспільстві, а експресивні крилаті вислови виносяться у газетні заголовки.

Говорячи образно, як трибун Ярослав Сухий «говорить те, що думає, але думає, що говорить». У цьому йому допомагають глибокі знання суспільно-політичної й історично-мемуарної літератури, українського фольклору та гумору. Його улюбленою книжкою є «Пригоди бравого солдата Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека. Він упевнено почувається у будь-якій незвичній ситуації й уміло виходить з неї.

Користуючись нагодою, нагадаю деякі з його висловів і мармиз:

«Майданний заколот восени і взимку 2004 року показав, що політичні питання в нашій країні вирішуються не обраними народом представниками, а зібраною юрбою».

«Глава держави повинен бути жорстким, але справедливим, не чекати слів подяки чи якогось схвалення, так як всі вони прохідні».

«Чоловікам-політикам треба припинити «варитись у власному соку», спостерігаючи навколо себе жінок-політиків».

«Тільки неадекватна людина не коректує свої погляди».

«Чим кращі наші відносини з великою сусідньою державою, тим краще живеться нам усім».

«Особисто я до ідеї визначення статусу російської мови ставлюсь спокійно і з розумінням».

«Виходячи з того, де опинилася наша армія, міністром оборони треба ставити лікаря-проктолога»...

При цьому у своїх публічних виступах, вживаючи часом непарламентські висловлювання і різкі випади й жести щодо опонентів, Ярослав Михайлович ніколи не перебиває людину, яка стоїть на трибуні, не допускає нетактовної грубості, не переходить на особистість.

Народний депутат України Ярослав Сухий відчуває себе народним не лише за офіційним конституційним визначенням, а й за покликанням свого серця. Адже народ уже втомився від політиканства, потрібно зрештою щось зробити для поліпшення його становища.

Ярослав Сухий вважає, що у сесійній залі має бути представлений весь спектр політичних уподобань наших виборців — ліві й праві, демократи і ліберали, центристи та консерватори, лейбористи й інші політичні структури... Хтось переможе, а хтось буде в опозиції. Парламент такий, як суспільство, адже депутатів обирають люди, такі електоральні уподобання і з цим треба рахуватися. При цьому опозиція повинна бути сильною, а не якоюсь дикою і стовковиською, пора припинити вічне скигління і голослівні звинувачення, смішне і некчемне патякання, необхідно будувати Україну.

Люди також нарешті зрозуміли, хто і як виконує свої обіцянки, хто наскільки бреше. На виборах до Верховної Ради у жовтні 2007 року, на виборах Президента України у січні-лютому 2010 року, на виборах до місцевих органів влади у жовтні 2011 року виборці проаналізували політичну і соціально-економічну ситуацію у країні та зробили правильні висновки.

З 6 квітня по 16 червня 2010 року Ярослав Сухий працював головою Тернопільської обласної державної адміністрації. У цій рідній йому західній області проживають 1 мільйон 88 тисяч людей, що становить 2,4 відсотка населення України. Коли у 1991 році Ярослав Сухий вимушено залишив цей регіон, там на повну потужність працювали цукрові заводи, два м’ясокомбінати, фарфоровий завод, бавовнопрядильний комбінат. Щороку потужний комбайновий завод випускав 16 тисяч комплексів, на всю країну гриміла своїми трудовими успіхами «Ватра». Що стосується аграрного сектору, то область була однією з годівниць України, а нині, якщо взяти для прикладу, скажімо, тваринництво, то в Підгаєцькому районі в господарствах залишилось тільки 16 корів...

От і виходить, що всі досягнуті за радянських часів успіхи «накрились мідним тазом» і залишились одні лише руїни, у містах і селах якийсь післявоєнний стан. А в душах людей — песимізм, розчарування, невпевненість у завтрашньому дні.

За рівнем середньої заробітної плати область нині на останньому місці в Україні. Через злиденну бідність кожен десятий житель працездатного віку перебуває на заробітках за кордоном і як дешева робоча сила трудиться в Італії, Польщі, Португалії, Іспанії, Греції, Чехії тощо. Ці люди на батьківщині покинули напризволяще свої родини, дітей і батьків. Звичайно, вони хотіли б жити і працювати вдома, в Україні, мати можливість виробляти матеріальні блага й отримувати гідну зарплату.

Новопризначений голова ОДА з перших днів взявся по-справжньому наводити лад, не втручаючись у політичні погляди своїх заступників, хто до якої партії належить і хто кого підтримує. Адже під час призначення Президент України Віктор Федорович Янукович особливо підкреслив, що його головне завдання — «не займатися політикою, а зосередитися на господарстві, визначити пріоритети розвитку області».

З огляду на це Ярослав Михайлович взявся за сільське господарство, тим більше що саме настала весна. І, звичайно ж, за дуже болісні соціальні питання. Глава облдержадміністрації розумів, що для налагодження нормального життя населення потрібна взаємна співпраця всіх політичних структур, тільки у такий спосіб можна знайти оптимальний варіант вирішення невідкладних завдань. Саме завдяки йому запрацював місцевий аеропорт і відкрився авіаційний рейс Тернопіль—Київ—Тернопіль, вирішувались інші невідкладні питання. Як кажуть, було зроблено лише перші кроки.

Водночас певні політичні сили відійшли від конкретних справ, сподіваючись, що все буде зроблено автоматично.

Масштабність виробничої розрухи, некомфортність і незрозумілість службового становища, небажання місцевих націоналістів вирішувати конкретні справи, а також гірка пам’ять про те, як в одному році восьмеро Сухих — його близьких родичів — загинули від кривавих рук бандерівців, — усе це й привело до повернення народного депутата Ярослава Сухого у Верховну Раду.

З цього приводу глава парламенту Володимир Михайлович Литвин одразу заявив, що «це повернення — об’єктивний результат. Я говорив колезі Ярославу Михайловичу Сухому, що його місце — у Верховній Раді. Він там вміє працювати і знає, як працювати. На мій погляд, це був невдалий похід у виконавчу владу».

Зрозуміло, зі свого короткого перебування на посаді голови ОДА Ярослав Михайлович зробив конкретний висновок: там потрібні максимальні повноваження, потрібне єдино-владдя. Можливо, найкращим варіантом буде те, каже він, коли керівника області обиратимуть. Це буде реальне самоврядування. Владу на місцях потрібно також фінансово забезпечити, а не говорити, як цього хотів колишній «помаранчевий» уряд, приймати 13 000 бюджетів, це ж «повна дурня». Уявляєте, якби ці 13 000 представників приїхали до Мінфіну захищати свій бюджет?

Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці Ярослав Сухий відчуває себе відповідальним за виборців, які вже чотири рази обирали його до парламенту й чекають від нього активної законодавчої роботи. Разом зі своїми колегами вносить ряд законодавчих ініціатив у соціальній сфері, у сфері матеріального виробництва. От і у вчорашньому номері газети «Голос України» надрукована його стаття про пенсійну реформу «Пенсійну реформу слід «перезавантажити».

Він один із авторів нового Трудового кодексу. Нині чинний закон у сфері соціально-трудових відносин — Кодекс законів про працю — прийнято у 1971 році. І сьогодні фактично неможливо захистити права людини праці, адже після 1991 року набули чинності закони про охорону праці, оплату праці, відпустки тощо, які не кореспондуються один із одним. Ось чому виникла потреба кодифікувати все трудове законодавство, яке вимагає законодавчого регулювання.

У багатогранній діяльності Ярослава Михайловича Сухого виручає набутий життєвий досвід. Свою трудову діяльність він розпочав після закінчення середньої школи у 1968 році слюсарем авторемонтного заводу в місті Чорткові. З 1969 року навчався на історичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка, де у 1974 році отримав кваліфікацію викладача історії та суспільствознавства.

Два роки служив у Радянській Армії командиром взводу на території Казахстану. З 1976-го по 1978 рік — завідувач організаційного відділу Тернопільського райкому комсомолу. А потім десять років напруженого викладання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині — Тернопільський національний економічний університет), де захистив дисертацію на науковий ступінь кандидата історичних наук, став доцентом, доктором філософії, проректором, секретарем партійного комітету.

З 1988-го по 1991 рік працював заступником завідувача відділу, секретарем Тернопільського обкому партії, першим секретарем Тернопільського міськкому Компартії України. Саме в цей час познайомився з тодішнім першим секретарем Львівського міськкому партії Адамом Івановичем Мартинюком, нині — Першим заступником Голови Верховної Ради України. Довелося йому пережити так звану перебудову, при цьому на одній всесоюзній нараді різко критикував новоявленого вождя Горбачова.

Після незаконної антиконституційної заборони Компартії України у серпні 1991 року Ярослав Сухий працює директором пансіонату «Горизонт» у місті Алушта. З 1995 року — заступник генерального директора авіабудівного холдингу «Мотор Січ» народного депутата України В’ячеслава Олександровича Богуслаєва. Відповідав за зв’язки з органами влади і громадських організацій, із засобами масової інформації.

Як бачимо, у напруженій і змістовній біографії Ярослава Михайловича Сухого багато яскравих і важливих подій, багато надійних друзів і товаришів. Але актуальними для нього назавжди залишились ідеї соціальної справедливості, забезпечення прав людини, ринкове мислення в підходах до вирішення соціально-економічних питань. Адже головне завдання політика — вести людей за собою, а не бігти за юрбою. Цими непорушними правилами, цими високими людськими цінностями і керується Ярослав Сухий.

Зрозуміло, активна і наполеглива життєва позиція, послідовна і цілеспрямована депутатська діяльність Ярослава Сухого забезпечують йому незаперечний авторитет і високий рейтинг як серед парламентських колег, так і серед журналістів і виборців. Його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».

Мені особливо приємно писати цю статтю про Ярослава Михайловича Сухого, адже ми знайомі з ним із дитячих літ, батьки наші дружили, наші діди і прадіди поховані на одному кладовищі. Ми з ним навчалися у Львівському університеті, працювали разом у комсомолі й сьогодні підтримуємо дружні контакти.

У ці весняні дні з усіх кінців України йдуть щирі привітання Ярославу Михайловичу Сухому з його славним 60-річчям. Колеги і друзі, виборці й земляки від усієї душі бажають дорогому і шановному ювіляру міцного здоров’я, нових творчих успіхів у депутатській діяльності, довгих років щасливого життя. Напевно, перші його все-таки привітають сім’я — дружина Людмила Іванівна, доньки Оксана і Ганна, онуки Ярослав і Христина — та й уся його дружна родина.

Біографія Ярослава Михайловича Сухого продовжується, і ми ще почуємо багато змістовних гострих виступів, ділових і конкретних ініціатив та пропозицій, глибоких і аргументованих законопроектів народного депутата України.