Подоїмо корову — заплатимо за газ...

У 2006 році селяни взялися робити це власними силами. Насамперед зібрали з кожного двору гроші на виготовлення проектної документації. Виконувати роботи погодилося одне зі столичних ТОВ. Та з’ясувалося, що внести свою частку плати не кожному під силу, тому лави кооперативу стали рідшати: спочатку було 170 дворів, а на день підключення залишилося 123. Дотягнути трубу до села — а це близько восьми кілометрів — коштує таки чимало. Кожному, хто погоджувався брати участь у проекті, довелося викласти 8 тисяч 300 гривень. Це, звісно, не враховуючи витрат, пов’язаних з усім тим, що після «стояка» біля хати.

З давніх часів відома істина: ініціатива в нас карається. Пединка стала першим селом у районі, до якого селяни провели газ власним коштом. Але, як зауважила сільський голова Валентина Рибачук, могли б ще довго дивитися на ті труби і мріяти, як то добре на газовій плиті борщ варити, якби не звернулися з проханням уладнати ситуацію до першого заступника голови облдержадміністрації Миколи Олещенка. Бо після прокладення самої труби замість одних проблем з’явилися інші, зокрема, й тому, що не всі формальності було дотримано. Найбільшим прорахунком, як з’ясувалося, стало те, що уклали угоду з підрядником без проведення тендера. А бракувало ще 600 тисяч гривень.

Побачивши обласне начальство під час офіційної церемонії, люди просили фінансової допомоги. Бо їх статок залежить передусім від того, скільки заготівельники платять за здане молоко: підсобне господарство — то мало не єдине джерело доходів селян у цьому селі після реформування аграрного сектору. А не всі можуть тримати стільки корів, щоб сповна розрахуватися за вже виконані роботи з підведення газу. Тож у частини мешканців «стояк» біля хати є, а от далі трубу не тягнуть.

Питання газифікації для Житомирської області стоїть особливо гостро. Офіційні дані: з 1665 населених пунктів газифіковано лише 566, або 34 відсотки, а це значно менше, ніж середній показник по Україні. Керівники області останнім часом особливо часто звертаються до цієї теми. Тональність виступів така: у 2010-му в області газифіковано більше населених пунктів, ніж за попередню п’ятирічку. 

Але ніде правди діти, врочистому, з промовами й піснями, запаленню символічних газових факелів з наступним приготуванням святкової яєчні в оселі когось із селян радіють не всі. Наприкінці минулого року село Ярунь стало вже 36-м газифікованим населеним пунктом Новоград-Волинського району. Колись воно було райцентром. Тут мало не 1200 будинків, а в кооператив із газифікації вступили мешканці 794 садиб. Трохи раніше церемонія запалення символічного газового факела відбулася в Тальках цього ж району. Тут до кооперативу ввійшло 93 двори із 145. Пропорція загалом зрозуміла: не всім по кишені підвести до оселі газ. В Яруні, наприклад, з кожного двору треба було здати по чотири з половиною тисячі гривень — тільки на прокладення труби по вулиці. Витрати на облаштування опалення і всього іншого в помешканні — то вже окрема стаття.

Ідеться про кооперативи, які створювали ще за старих цін на блакитне паливо. В нинішніх умовах люди починають брати до уваги ще й вартість кубометра газу. А перспективи стосовно цін уже декого відлякують. Нещодавно довелося стати свідком дискусії активістів громадського самоврядування: з’ясувалося, що вже далеко не всі переконані в тому, що дай у село газ — і воно відродиться, бо завдяки побутовому комфорту умови життя зміняться на краще. Насправді, щоб хотілося залишатися в селі, потрібні робота та гарні заробітки. Тоді й підключитися до газу не видаватиметься такою великою проблемою. А без добре оплачуваної роботи все життя зводиться до городу та хліва з коровою, де треба весь день товктися, щоб заплатити за використаний газ...

Суть проблеми видно і з сухих цифр статистики: торік у сільгосппідприємствах області виробили продукції (в порівнянних цінах 2005 року) менш як на 890 мільйонів гривень, а в господарствах населення — на 2 мільярди 413 мільйонів, тобто в 2,7 разу більше. Що більше селяни спалюватимуть газу, то більше їм треба буде продавати молока і м’яса. Отже, з’явиться додатковий стимул для дальшого нарощування виробництва. Але ж молодь усе одно тримається подалі від такої перспективи — провести все життя з вилами в руках.

Так чи інакше, а торік в області газифікували 13 населених пунктів. Цьогоріч зусилля спрямовано передусім на 16 об’єктів, які мають високий рівень будівельної готовності. Для введення їх в експлуатацію необхідно 22 мільйони гривень. Ще по 57 об’єктах треба узгодити проектно-кошторисну документацію, провести процедуру закупівлі робіт на конкурсній основі. Їх внесено до переліку об’єктів газопостачання, що споруджуються на території області за рахунок коштів НАК «Нафтогаз України». Ще на початку січня ця компанія виділила понад п’ять мільйонів гривен на добудову восьми об’єктів.

Згідно з офіційною довідкою, на завершення газифікації області потрібно майже півтора мільярда гривень. Але навряд чи й справді труби треба тягнути ще до 1099 населених пунктів, як зазначено там. Адже серед них є й такі, де за роки незалежності ні разу не лунав плач новонародженого малюка...

Житомирська область.