Як ми вже повідомляли, у середу відбулися парламентські слухання «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації».

 

— Я повинен сказати, — зазначив, звертаючись до учасників слухань, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, — що намагався застосовувати красиве гасло: «Землю і душу не продають». Натомість отримую масу листів від людей такого змісту: «А яке ти маєш право (чи ви, як завгодно) розпоряджатися моєю власністю?» Ми можемо скільки завгодно продовжувати мораторій перед виборами, а землю у тіньовий спосіб скуповуватимуть і продаватимуть...

Давайте говорити і про можливі загрози та виклики (запровадження купівлі-продажу земель сільгосппризначення. — Авт.), про які попереджають спеціалісти і вчені. Очевидно, треба враховувати ту обставину, що зростає дефіцит землі. Відповідно, останнім часом знову ж таки вчені і фахівці, експерти говорять про те, що на рубежі XX — XXІ століть з’явилися нові форми колонізації країн шляхом начебто навіть цивілізованого глобального перерозподілу землі.

Як це здійснюється? Через програми урядової підтримки, купівлі або довгострокової оренди сільськогосподарських земель інших країн своїми компаніями. От нещодавно в одній... із публікацій... містилася така статистика: щороку багаті країни витрачають від 20 до 30 мільярдів доларів на купівлю землі у країнах, що розвиваються. І до таких країн зараховують і Україну, Молдову, Росію, окрім інших, які вже традиційно належать до цього списку. Очевидно, ми на цю обставину маємо зважати, враховуючи ті негативи, які несе так звана колонізація. А саме — використання робочої сили і спеціалістів, які не проживають у тій місцевості, де працюють. Такі факти мають місце в Україні? Мають. Експортна орієнтація виробництва — має місце в Україні? Має. Техногенне перевантаження — є проблема? Кричуща. Експлуатація природної родючості — питання ключове для України...

Коли ми говоримо, власне, про закони, то повинні звернути увагу: суб’єкт господарювання, очевидно, це перше і ключове питання. Друге — землекористування, площі, які мають виділятися, і за законом, чи закон буде відсилати до рішення Кабінету Міністрів? Очевидно, за законом. Наявність підтримки для придбання землі — тут посилаються на досвід Європейського Союзу, де на двадцять років під два відсотки річних (можна купити землю. — Авт.), і навіть на Столипінську аграрну реформу.

Необхідно окреслити основні принципи ціноутворення та формування орендної плати, наявність державних спеціалізованих інститутів. Оскільки проблеми ці не були враховані в тих законопроектах, які пропонувалися, вони відхилені Верховною Радою. І, очевидно, це було правильне рішення, оскільки потрібен новий закон, який враховував би все те, про що ми вже давно говорили і про що вестимемо мову й надалі.

Далі — проблема людей, які живуть і безпосередньо працюють на землі. Нині із трьох мільйонів ста тисяч осіб, зайнятих в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві, рибальстві та рибництві лише 900 тисяч найманих працівників підприємств, установ, організацій. А 2,2 мільйона осіб працюють у секторі самостійної зайнятості, що у 2,5 разу перевищує чисельність найманих працівників. Треба передбачити можливість загострення проблеми зайнятості, що відповідно посилюватиме тиск на державу.

І головне — це проблема розселянення аграрного виробництва. Відбувається процес такий динамічний — у негативному плані — руйнування сільської поселенської мережі. В Україні в 2001—2010 роках у середньому щорічно знімалося з обліку 20 сільських поселень. А ще більше цих поселень нагромаджувалося у групі так званих малолюдних — до 50 осіб. Таких приблизно сьогодні 14 відсотків сіл в Україні. Це, фактично, бригада. Як там забезпечити соціальну сферу, інфраструктуру і таке інше? Скажімо, останнім часом загострюються проблеми, пов’язані з закриттям шкіл. Оці виклики — далеко не всі я перелічив — мають бути в центрі нашої уваги. Варто виходити з того, що не можемо зупинити загальну тенденцію в країні, а мусимо і зобов’язані зробити так, щоб у земельних питаннях були людські правила. Я не кажу вже про проблеми інвентаризації земель, створення реєстру власників земель, відновлення законності там, де вона порушена. І на цій основі прийняття відповідних рішень.

Політики, ви чудово розумієте, у нас уже надмір. Нам потрібна розмова, рекомендації, за якими будуть рішення. Щоб ці рішення були для людей, для України і для її майбутнього.

Я продивився список учасників парламентських слухань — це люди з величезним стажем. Ви так само дружно аплодували, коли пропонували розпаювання земель, дружно мовчали, підтримували своє начальство, коли приїде... Коли приїде міністр, ви розказуєте, що це той міністр, який... от тільки він поведе село... І зараз знову аплодуєте. Давайте розбиратися і приймати рішення! Якщо займатимемося виключною констатацією... Ми вже висмоктані цими оцінками, словами і бідами. Але давайте подивимося: яка середня плата за пай? 283 гривні (за гектар. — Авт.), і 28 відсотків тільки грошима, все інше — натуроплатою. То якщо ми так бідкаємося про людей, так давайте будемо спочатку їм платити на паї те, що вони повинні отримувати.

Учасники слухань пропонують провести всеукраїнський референдум щодо ринку земель сільськогосподарського призначення. Відносно референдуму можливі різні варіанти. Очевидно, треба ініціативні групи створити, зібрати 3 мільйони підписів, і з них — у двох третинах областей не менш як по 100 тисяч. А потім Президент України повинен оголосити референдум. Але не поспішаймо, щоб потім не отримати неочікуваний результат. Чому я про це кажу? От уславлених бачу людей, які віддали своє життя селу, знають, живуть цими проблемами. Але давайте подивимося, шановні колеги, під час виборчих кампаній як вас підтримують?.. У нас громадська думка багато в чому не збігається з різного роду позиціями. Нікого не хочу образити, але думаю, що ви зі мною погодитесь. Бо є люди, які надзвичайно заслужені, а під час виборчої кампанії... Це свідчить про те, що ми інколи по-різному говоримо з людьми. І, очевидно, настрої ці треба формувати, не насаджуючи якусь свою точку зору.

Дуже не хотілося, щоб результатом парламентських слухань було таке: приїхали, прийшли зі своєю думкою і з цією своєю думкою повернулися, одні — «за», інші — «проти». Очевидно, одними парламентськими слуханнями не досягти порозуміння і консенсусу... Ми вже сильні в плані констатації і таврування одне одного. І вже виснажені словами, і виснажили країну. Складається враження, що чим більше емоцій, тим менше змісту.

І ще одна обставина. Виступаючі — маю на увазі керівники з досвідом величезним — уже розуміють, що вони живуть і країна живе за ринкових умов такого собі українського розливу. А водночас психологічно ми ще хочемо залишити себе і країну на засадах загальнодержавної і загальнонародної власності. Ну не може так далі тривати! Або ми разом змінюватимемо психологію, шукатимемо правильне рішення, щоб не втратили все, бо останній бастіон — земля в Україні. Або проводитимемо не одні парламентські слухання, а тіньовий обіг землі залишатиметься. Незважаючи на те, що в Земельному кодексі у «Прикінцевих положеннях» написано: всі оборудки до моменту зняття мораторію незаконні...

Треба глибше зрозуміти не тільки наші власні позиції, а настрої людей глибинні, вони — дещо інші. Можливо, це пов’язано із складним життям... Про це свідчить і зміна настрою в листах — їх за минулий рік надіслано до Верховної Ради 72 тисячі, й значна частина якраз стосується земельних питань.

Ми повинні виходити з того, що для нас земля або стане об’єднуючим чинником, або слугуватиме розбратом. Лінії поділу на цій основі допустити не можна. Проблема земельна набуває дедалі більшої гостроти. І ми повинні або очолити процес і скерувати його в правильному напрямку і підказати, допомогти в цьому плані Верховній Раді України. Або йтимемо за подіями і реагуватимемо на те, що вже склалося просто в нашому житті.

У Верховній Раді немає, наголосив Володимир Литвин, проекту закону про ринок землі — він у роботі. Я просив би... залучити якомога ширше людей і зробити все, щоб ми позитиви закріпили і підсилили, а негативи — абсолютно вилучили. Бо можемо говорити і далі, що найкращі у світі маємо чорноземи, а на цих найкращих чорноземах періодично виникає нестача продуктів і навіть — голод. Ще одна обставина: земля — наш безпрограшний, наш головний козир у геополітичному плануванні, у міжнародній політиці України. З урахуванням всіх цих чинників потрібно вийти на виважені рішення. Зрозуміло, будь-які рішення мають прийматися абсолютно публічно, доказово й переконливо, і працювати на все українське суспільство.

Записала Галина КВІТКА.

Під час парламентських слухань.