У вузькому коридорі купчиться десяток молодих людей. Схвильовано шикають одне одному: «Тихо, тихо!» Кожен тримає в руках свічку. Святково вбрані, дехто у краватках. Дія відбувається в міні-гуртожитку для інвалідів із розумовими вадами. Заклад — єдиний на всю Україну. Цим людям загрожує виселення.

Десять років тому група матерів, представниць Благодійного товариства «Джерела», звернулася до Київміськради по допомогу з відкриття міні-гуртожитка. Їм надали в оренду приміщення, виділили з міського бюджету гроші на ремонт і поточні витрати. Після всіх цих процедур гуртожиток запрацював. Йому вже п’ять років. Тут постійно проживають 16 інвалідів віком від 20 до 37 років. Кожен має власну кімнату з пристойним ремонтом. Конструктори, автомобільчики... У когось є комп’ютер, кермо для віртуальних ігор, музичний центр. Це приносять батьки й опікуни.
Ще 24 інваліди приходять сюди повчитися. Працюють у свічковій майстерні, клеять листівки, вишивають, нанизують бісер, малюють на склі. Закон не дозволяє неприбутковій установі продавати вироби. Їх дарують рідним, друзям, гостям, возять на благодійні виставки та ярмарки. Деякі вихованці вміють гончарювати й лагодити взуття. Але для такого приладдя бракує місця. Іншим до вподоби вирощувати овочі в невеличкій теплиці й готувати нескладні страви. «Ми ставимо цілі, що їм під силу. Щоб дітям... клієнтам було цікаво, не дратувало», — каже Олена Пальчиковська, інструктор з праці. «Для нас вони вічні діти, нехай і дорослі. Звертаємося до них: дитинко, дітлахи. А між собою називаємо клієнтами, хоч це й дуже сухо». За словами педагога, 13 чоловіків і 3 жінки знають одне одного змалку, дружать. Знайомих дівчат (не лише з притулку) чоловіки називають своїми «нареченими» і «дружинами».
Унікальність гуртожитку в тому, що це експеримент із соціальної адаптації інвалідів (за рішенням Київради від 2005 року). Тобто люди з особливими потребами живуть не в ізольованому інтернаті, а в громаді: можуть поїхати до родичів, спілкуватися з іншими, виходити за межі закладу із супроводом. Вони мають соціальну підтримку — живуть під наглядом педагогів та медперсоналу. Якщо батьки чи опікуни інваліда помирають, він не лишається покинутим напризволяще. Усі вихованці можуть перебувати в гуртожитку до кінця свого життя.
Зараз мета працівників закладу — відвоювати приміщення, отримавши його в оперативне управління. Адже 2007 року земля, на якій розташований комплекс, передана забудовнику ТВО «АДІТУМ ПЛЮС» із правом знесення будівель. Буття притулку залежить від Головного управління комунальної власності Києва.
Гуртожиток щотримісяці продовжує договір про короткострокову оренду комунальної будівлі, розповідає директор Раїса Пиленко. Формальності тривають близько місяця. Переукладений договір розносять по інстанціях: «Київгаз», «Київводоканал» тощо. Не працює телефон та Інтернет: через «куцу» оренду притулок не обслуговується. Черговий договір оренди на будівлю по вул. Сиваська, 16А чинний до 9 травня 2011 року.
  Коментар:
Алла Шлапак, голова постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту Київради: 
«Про оренду землі: нас переконували, що в разі будівництва перший поверх нового приміщення повністю віддадуть гуртожитку. Ми відмовилися приймати ці умови й дали доручення виконавчому органу (головне управління комунальної власності. — Авт.) надати план із конкретними зобов’язаннями й винести це на засідання Київради. Питання зависло. Проект рішення про продовження соціального експерименту вже два місяці — на погодженні виконавчого органу. Наша позиція — передати приміщення в оперативне управління комплексу або укласти договір оренди на три роки».