Єврочемпіонати: історія

Футбол. Ми продовжуємо розповіді про європейські турніри національних збірних. Після проведення двох розіграшів Кубка Європи дорікань на формулу турніру не було. Однак постійне розширення складу УЄФА не давало можливості влаштовувати континентальні першості за старою схемою. Одну з основних ідей досконалішої формули висловив президент УЄФА Густав Відеркер. На думку швейцарця, чемпіонат Європи мав стати відбірним циклом світового форуму. Але серед делегатів від країн ця пропозиція підтримки не знайшла. Більшість функціонерів висловилася за самостійний статус загальноєвропейського турніру.

Блискучий гравець, чудовий тренер Йожеф Сабо — тепер відомий телекоментатор.

 

Після бурхливих дебатів була створена спеціальна комісія «по організації чемпіонату для європейських збірних», куди увійшов і представник від СРСР — заступник голови Федерації футболу Володимир Мошкаркін. Остаточний варіант проекту майбутнього змагання комісія оголосила в Ніцці (Франція) 17 листопада 1965 року. Відповідно до нового статуту, передбачалося проведення турніру по круговій і кубковій (змішаній) системі. Крім того, виконком УЄФА вирішив змінити назву першості: замість «Кубок європейських націй — Кубок Анрі Делоне» з’явився більше нам звичний «Чемпіонат Європи — Кубок Анрі Делоне».

Після того як Ісландія й Мальта в останній момент відкликали свою заявку, 31 команда була розбита на вісім груп. За регламентом, переможці кожної з груп виходили до чвертьфіналу, а далі за старою схемою — чотири команди брали участь у фінальному турнірі.

З особливостей формування груп відзначимо побажання британських команд об’єднати їх разом. Тобто збірні Англії, Шотландії, Північної Ірландії й Уельсу розіграли чемпіонат Великої Британії. Переходячи безпосередньо до перипетій відбірного раунду, потрібно сказати, що вперше в турнірі офіційно була дозволена заміна воротаря у разі травми. Однак на польових гравців це правило ще не поширювалося.

У результаті відбірних групових змагань до наступного етапу змагань вийшли збірні: Іспанії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Італії, Франції, Англії, СРСР.

Про змагання в третій групі розповімо детальніше, бо в ній виступала радянська команда. Зазвичай вона розпочала новий цикл змагань із новим наставником. Після звільнення Костянтина Бєскова за «срібну невдачу» в Євро-1964 і Миколи Морозова за «бронзу» на чемпіонаті світу-66 до керма збірної наприкінці 1966 року став 56-річний Михайло Якушин.

Можна сказати, що жереб був прихильний для нашої команди. Адже греки і фіни на той час сильними не вважалися. Не значилася серед грандів і Австрія.

Наші почали турнір, який тривав 1967 року, саме з перемоги над австрійцями в Москві 11 червня.

СРСР — Австрія. 4:3. Стадіон «Лужники». 72 142 глядачі. Голи: Малофєєв, 25, Бишовець, 36, Численко, 43, Стрєльцов, 80 — Гоф, 38, Вольни, 54, Зібер, 71.

Господарі виступали в такому складі: Яшин, Афонін, Шестерньов, Хурцілава, Лєньов, Сабо, Воронін, Численко, Стрєльцов, Бишовець, Малофєєв.

У наступних домашніх матчах наші здобули переконливі перемоги над греками і фінами.

СРСР — Греція. 4:0. 16 червня. Тбілісі. ЦС ім. Леніна. 28 040 глядачів. Голи: Банішевський, 50, 77, Сабо, 72 (п), Численко, 83.

СРСР: Яшин, Лєньов, Шестерньов, Хурцілава, Анічкін, Воронін, Сабо, Численко, Банішевський, Стрєльцов, Бишовець.

СРСР — Фінляндія. 2:0. 30 серпня. Москва. «Лужники». 20 597 глядачів. Голи: Хурцілава, 14, Численко, 80.

СРСР: Кавазашвілі, Афонін, Шестерньов, Хурцілава, Цховребов, Маслов, Сабо, Численко, Банішевський, Бишовець, Малофєєв.

Потім наші провели зустрічі на виїзді.

Фінляндія — СРСР. 2:5. 

6 вересня. Турку. «Купіттяя». 

7 793 глядачі. Голи: Сабо, 2, 56 (п), Маслов, 14, Банішевський, 35, Малофєєв, 63 — Пелтонен, 18 (п), Сюр’яваара, 25.

СРСР: Пшеничников (Казавашвілі, 80), Логофет, Хурцілава, Анічкін, Афонін, Маслов, Сабо, Бишовець, Банішевський, Численко, Малофєєв.

Австрія — СРСР. 1:0. 15 жовтня. Відень. «Пратер». 34 300 глядачів. Гол: Граузам, 50.

СРСР: Кавазашвілі, Афонін, Шестерньов, Хурцілава, Цховребов, Сабо, Маслов, Анічкін, Банішевський, Стрєльцов, Бишовець.

Греція — СРСР. 0:1. 31 жовтня. Пірей. «Георгіос Караїскакіс». 32 850 глядачів. Гол: Малофєєв, 50.

СРСР: Кавазашвілі, Афонін, Шестерньов, Хурцілава, Анічкін, Сабо, Воронін, Численко, Банішевський, Стрєльцов, Малофєєв.

Турнір завершився переконливою перемогою нашої команди, яка й вийшла до чвертьфіналу.

Примітка. Тоді за перемогу нараховувалося два очки.

Отже, у відбірному циклі було проведено 98 матчів, які спостерігали 3 402 813. Учасники забили 306 м’ячів.

Київський «бразилець» Анатолій Бишовець став знаменитим тренером, наставником чемпіонів Олімпіади-88.

1/4 фіналу. На цьому етапі   проводилися два матчі — удома і на виїзді. Англія — Іспанія. 1:0. Іспанія — Англія. 1:2. Болгарія — Італія. 3:2. Італія — Болгарія. 2:0. Франція — Югославія. 1:1. Югославія — Франція. 5:1.

Непросто склалася дуель збірної СРСР з Угорщиною, однією з найміцніших команд світу на чолі з володарем «Золотого м’яча-67» Флоріаном Альбертом. І в цьому наші переконалися, зазнавши поразки в угорській столиці.

Угорщина — СРСР. 2:0. 4 травня 1968 року. Будапешт. «Непштадіон». 80 000 глядачів. Голи: Фаркаш, 22, Гереч, 84.

СРСР: Кавазашвілі, Анічкін, Шестерньов, Хурцілава, Істомін, Капличний, Воронін, Численко, Банішевський, Стрєльцов, Малофєєв.

СРСР — Угорщина. 3:0. 11 травня. «Лужники». 103 000 глядачів. Голи: Шоймаші, 22 (у власні ворота), Хурцілава, 59, Бишовець, 73.

СРСР: Пшеничников, Афонін, Шестерньов, Хурцілава, Анічкін, Капличний, Воронін, Численко, Банішевський, Бишовець, Єврюжихін.

У відбірному циклі у складі нашої команди виступали київські динамівці Йожеф Сабо та Анатолій Бишовець. До українського табору можна віднести й Володимира Капличного з ЦСКА — уродженця Хмельниччини. Там він починав свій шлях у великому футболі.

Але до заявочного списку на фінальну частину чемпіонату, котра відбувалася в Італії, не потрапив Сабо. Йожеф Сабо, котрий перебував у чудовій формі та в розквіті кар’єри, змушений був піти зі збірної. Чиновники, либонь, побоялися, що київський динамівець, угорець за походженням, не до кінця викладатиметься за радянську батьківщину.

Натомість у реєстрі на турнір чотирьох значилися вже згадані Бишовець і Капличний. До них додалися ще й динамівці Києва — воротар Євген Рудаков, оборонець Володимир Левченко та півоборонець Володимир Мунтян. Але жоден із цього тріо участь у матчах не брав.

А в цілому склад збірної СРСР найсильнішим назвати важко було. Михайлові Якушину довелося розлучитися з хавбеком московського «Торпедо» Валерієм Вороніним, котрий грубо порушував спортивний режим. Забігаючи наперед, скажемо, що життя цього геніального футболіста і вродливого чоловіка завершилося трагічно.

Специфічно до режиму ставився і видатний форвард автозаводців Едуард Стрєльцов, з котрим також розпрощалися. Біда сталася й під час відбірного олімпійського матчу збірної Союзу в Остраві проти Чехословаччини. Гравець господарів Гагара навмисне вдарив у коліно московського динамівця Ігоря Численка. Після тієї травми він так і не оговтався. Удар по нозі отримав і тбілісець Муртаз Хурцілава.

Варто нагадати, що то був за рік. У Чехословаччині зростав революційний рух непокори. А через місяць після чемпіонату туди було введено війська країн Варшавського договору. Чехи і словаки цю акцію вважали окупацією. На жаль, політика впливала і на спортивні стосунки.

Але повернімося на фінальний турнір до Італії. За суперника у півфіналі жереб визначив нам італійців.

Капітан збірної Італії Джачінто Факетті (праворуч). 

1/2 фіналу

Італія — СРСР. 0:0. 5 липня 1968 року. Неаполь. «Сан-Паоло». 68 582 глядачі.

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті, Берчелліно, Костано, Ферріні, Доменгіні, Юліано, Маццола, Рівера, Праті.

СРСР: Пшеничников, Істомін, Шестерньов, Капличний, Афонін, Лєньов, Малофєєв, Логофет, Бишовець, Банішевський, Єврюжихін.

А по завершенні ігрового часу арбітр Курт Ченчер з ФРН кинув монетку і переможцем вона визначила, на жаль, не нас, а італійців.

Другий півфінал. Югославія — Англія. 1:0. Гол: Джаїч, 85.

У матчі за третє місце зустрілися радянські футболісти та англійці.

Англія — СРСР. 2:0. 8 червня. Рим. «Стадіо Олімпійко». 68 817 глядачів. Голи: Боббі Чарльтон, 39, Герст, 63.

Англія: Бенкс, Райт, Вілсон, Стайлз, Лебон, Мур, Гантер, Гант, Боббі Чарльтон, Герст, Пітерс. Тренер — Альф Рамсей.

СРСР: Пшеничников, Афонін, Шестерньов, Капличний, Істомін, Логофет, Лєньов, Малофєєв, Бишовець, Банішевський, Єврюжіхін. Тренер — Михайло Якушин.

Отже, «бронза» дісталася англійцям, котрі два роки перед цим у майже такому складі й під орудою сера Альфа Рамсея виграли чемпіонат світу.

Фінал

Італія — Югославія. 1:1. 8 червня. Рим. «Стадіо Олімпійко». 68 817 глядачів. Голи: Джаїч, 39, Доменгіні, 81.

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті, Ферріні, Гуарнері, Кастано, Доменгіні, Юліано, Анастазі, Лодетті, Праті. Тренер — Феруччо Валькареджі.

Югославія: Пантелич, Фазлагич, Дамянович, Паунович, Гольцер, Павлович, Петкович, Ачімович, Мусемич, Трівич, Джаїч. Тренер — Райко Мітич.

За регламентом змагань було призначено додатковий матч.

Італія — Югославія. 2:0. 10 червня. Рим. «Стадіо Олімпійко». 32 886 глядачів. Голи: Ріва, 13, Анастазі, 32.

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті, Росато, Гуарнері, Сальвадоре, Доменгіні, Маццола, Анастазі, Де-Сісті, Ріва.

Югославія: Пантелич, Фазлагич, Дамянович, Паунович, Гольцер, Павлович, Гочиш, Ачімович, Мусемич, Тривич, Джаїч.

Підготував Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ.

Фото з архіву «Голосу України».