Виступ Голови Верховної Ради України Володимира Литвина під час Четвертого засідання МПА Верховної Ради України,Сейму Литовської Республіки, Сейму та Сенату Республіки Польща

Темою київської зустрічі міжпарламентської асамблеї Україна—Литва—Польща не випадково обрано важливе питання гуманітарної складової європейських інтеграційних процесів.

Як тут не нагадати виразний вислів Маргарет Тетчер: «Європа була створена історією...». Україна, Польща і Литва — частина тієї історії, що створила Європу в її сучасному вигляді. Кожна з наших націй залишила свій помітний слід на сторінках європейської історії у різні тисячоліття та епохи. Дивлячись на сучасну Європу та Європейський Союз з позиції історизму, ми повинні визнати, що європейська інтеграція почалася не з Маастрихтського Договору 1993 року і навіть не з Європейського об’єднання вугілля і сталі у 1953 році. В моєму розумінні, сьогочасна Європа та її невід’ємна частина — Євросоюз — це цілісний цивілізаційний та ціннісний простір, що сформувався та зміцнів завдяки синтезу історичного, політичного, соціально-економічного, культурного і духовно-морального досвіду всіх європейських націй та держав — великих і малих.

Історія Європи багато в чому — історія об’єднання і розлучення європейських народів у різні віки та історичні періоди. Три наші народи — блискучий приклад цієї історичної аксіоми. Протягом віків історія не раз гуртувала наші народи під одним державним дахом, або в рамках одних наддержавних геополітичних систем. Не коментуючи обставини, що призводили до такого єднання наших народів, підкреслю найважливіше. В ці історичні періоди український, польський та литовський народи не лише краще пізнавали одне одного та взаємно збагачували власний історичний досвід, а й разом творили європейську історію. Ми продовжуємо разом творити її сьогодні, щоправда, Польща і Литва в рамках Європейського Союзу, Україна — у своїй політиці європейської інтеграції, у прагненні в перспективі набути повного членства в ЄС.

Цей європейський вибір для України має доленосне значення тому, що спирається на глибоке історичне коріння та багаті традиції українського народу. Спорідненість з Європою повною мірою виявилася ще у добу середньовіччя. Мені приємно нагадати, що саме в Луцьку у 1429 році відбувся з’їзд монархів Європи, який визначив тодішні принципи співіснування. На розвиток історичної традиції шість років тому в старовинному замку Любарта глави парламентів України, Литви та Польщі заснували новітній форум — Міжпарламентську асамблею наших держав.

Як керівник українського парламенту, людина, яка ставила свій підпис під заснуванням цієї асамблеї, добре усвідомлюю нашу спільну з колегами з Литви та Польщі відповідальність за розвиток наших взаємин, у тому числі гуманітарної сфери.

Саме від динаміки та інтенсивності регулярних міжлюдських контактів, якими позначені нинішні українсько-литовсько-польські взаємини, залежить, чи зможуть вони стати справді надійним фундаментом формування нової архітектури спільного європейського дому, а отже, й зоною стабільності континенту.

Сьогоднішню нашу зустріч я розглядаю як нагоду спільно інвентаризувати проблеми, які очікують на нас завтра й у віддаленому майбутньому, а отже, спільно шукати шляхи для їх вирішення. Як приклад, зверну увагу на такий гуманітарний аспект загальноєвропейської інтеграції, як політика культурного плюралізму та мультикультуралізму.

Надійним містком, який завжди єднав наші народи, є національні меншини. Задоволення їхніх національно-культурних потреб — наш обов’язок. Переконаний, що задоволення культурно-освітніх потреб національних громад повинно перебувати в полі особливої уваги наших держав. А якщо й виникають питання чи проблеми, їх слід невідкладно вирішувати шляхом відвертого та конструктивного діалогу.

Втім, ми спостерігаємо тотальний провал політики державного мультикультуралізму в Європі, про що вголос заявили Британія, Німеччина, Франція, ряд інших країн-членів Євросоюзу. Дискусія з цього приводу продовжує поширюватися повсюди в Європі та набула такої гостроти, що окремі аналітики оцінюють кінець 30-річної епохи мультикультуралізму як «культурну агонію Європи». Хоча причини відмови від практики державного мультикультуралізму на Заході не мають прямої асоціації зі змістом та характером національно-етнічної політики України, Польщі та Литви, ми навряд чи можемо дозволити собі стояти осторонь процесу формування нової політики у цій надзвичайно чутливій та складній гуманітарній сфері європейської інтеграції. Оскільки у публічному «похованні» політики мультикультуралізму взяли пряму участь лідери трьох провідних держав Європейського Союзу, не виникає сумнівів, що незабаром ми станемо свідками формулювання принципів нової культурної та гуманітарної політики Європи. Якою вона може бути? Чи буде вона базуватися на принципах розпливчастого «мускулястого лібералізму», як визначив її британський прем’єр, чи нових форм національної культурної толерантності, або перетвориться на американський «плавильний казанок» у баченні французького президента?

Абсолютно переконаний, що ця тема не повинна залишитися поза нашою увагою при обміні думками щодо гуманітарної складової європейських інтеграційних процесів.

Головною цінністю, яка сприяє формуванню та розвитку контактів між нашими незалежними державами і суверенними народами протягом останніх двадцяти років, залишається ідея європейського добросусідства.

Ці двадцять років не є надто значним періодом, якщо порівняти їх з багатовіковою спадщиною наших народів, однак вони є винятковою сторінкою нашої історії. Для України та Литви — це був період національного відродження та розбудови власної державності, визначення політики європейської інтеграції, як національного пріоритету розвитку. Для Польщі — звільнення від зовнішнього патронату та радикального реформування країни до європейських стандартів.

Це період мирного розвитку та співпраці, який створює основи сучасних і майбутніх відносин у Європі у цілковито новій геополітичній ситуації. Добросусідство стало зразком для інших держав нашого регіону.

Наш спільний внесок у багатосторонній діалог про минуле та сучасне — це роздуми про спільну спадщину українсько-польсько-литовського сусідства. Він є також стимулом до пошуку того, що зміцнить і збагатить наше партнерство. Тому так важливо, щоб визначені протягом останніх років напрями співробітництва і надалі розвивалися в конструктивному руслі.

У нашому сучасному сусідстві ми знаходимо не лише спільність історичної долі, яка поєднує наші народи, але, передусім, важливий стратегічний інтерес стосовно принципових питань майбутнього Європи.

Це визначають як розмір, гуманітарний та людський потенціал трьох держав, які можуть слугувати додатковою вартістю для Європейського Союзу, так і можливості розширення впливів інтегрованої Європи на своїх найближчих партнерів, які визнали пріоритетність власних євроінтеграційних амбіцій, насамперед України. Тим самим, завдяки стратегічному партнерству розбудова архітектури європейських відносин у різних галузях отримує самодостатню вартість і новий вимір. Принагідно висловлю вдячність литовським та польським колегам за щирість і відкритість у передачі свого євроінтеграційного досвіду.

Поглиблення міжлюдських контактів між нашими народами повністю відповідає бажанню розбудовувати спільний європейський дім на засадах довіри та взаємоповаги. На моє переконання, об’єднання зусиль еліт України, Литви та Польщі, в тому числі народної дипломатії, спрямованих на підтримку європейської інтеграції України, заслуговують на всіляку підтримку.

Стратегічною метою України залишається набуття повноправного членства у Європейському Союзі. Практичні дії з боку як України, так і Євросоюзу могли б пришвидшити цей процес. Ми розраховуємо і щиро сподіваємося, що під час польського головування в ЄС у другій половині цього року і завдяки також підтримці литовських друзів нам вдасться досягти прогресу на цьому шляху.

Переконаний, що якнайшвидше укладення Угоди про асоціацію та реалізація Плану дій із запровадження безвізового режиму Україна—ЄС сприятиме поглибленню міжлюдських контактів та зміцненню взаємопізнання між нашими народами. Первісне значення для нас має зміст цих документів, над якими сьогодні ведеться інтенсивна робота.

Значним шансом для покращення міжлюдської комунікації, належного представлення України та Польщі в Європі і світі є проведення наступного року Євро-2012. Для України — це не тільки і не стільки спортивна подія. Це не тільки футбол, інфраструктура та імідж. Це — важливий крок у наближенні до Європи, це — практична євроінтеграція. Із цього ми виходимо.

Повертаючись до конкретного виміру стратегічного партнерства між нашими трьома державами, хотів би відзначити, що головним у цьому плані є забезпечення входження сусідніх держав у єдиний європейський духовний простір.

Взаємини в гуманітарній сфері будуються на усвідомленні етнічної і культурної близькості наших народів, прагненні до поглиблення взаємовигідного співробітництва у сфері культури, мистецтва, науки, освіти та інформації, підготовці та реалізації конкретних спільних проектів у цих галузях.

Таким цілям слугує, зокрема, реалізація стипендіальної програми Міністерства культури України «Спільна культурна спадщина України та Польщі», яка передбачає проведення досліджень, присвячених пам’яткам спільної культурної спадщини України та Польщі, історичним постатям обох країн.

Важливе значення має відновлення «Літньої школи ЮНЕСКО» для спеціалістів сфери охорони культурної спадщини з практичними заняттями на пам’ятках України та Польщі з метою підготовки та підвищення кваліфікації реставраторів. Слід знаходити шляхи залучення до цієї справи литовських фахівців.

З приємністю хочу відзначити спільні археологічні дослідження та експедиції фахівців України та Польщі. Особливо наголошу на дослідженнях античної культури в Криму та вивченні її впливів на європейську цивілізацію. Вчені, крім усього іншого, також обмінюються досвідом щодо методів дослідження пам’яток археології та працюють над створенням археологічної карти України.

Українські та польські фахівці мають значний прогрес транскордонної співпраці в галузі збереження дерев’яних церков. Плекаємо надію, що у 2012 році конгрес ЮНЕСКО погодиться з висновками експертів ІCOMOS і буде прийнято позитивне рішення про включення до Списку світової культурної спадщини українсько-польського проекту «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі».

Значний вплив на розвиток реставраційної та охоронної роботи у всьому регіоні Центрально-Східної Європи матиме створений за сприяння та підтримки міністерств культури України та Польщі Міжнародний центр охорони культурної спадщини у Жовкві.

Важливим кроком у вивченні та передачі досвіду створення, збереження, реставрації і опису музейних одиниць стане створення програм обміну працівників музейних закладів України, Литви та Польщі та програм обміну музейними експозиціями між музеями наших країн з метою вивчення та популяризації спільної культурної спадщини.

На мою думку, нам слід замислитись, як спільно використовувати європейські фонди підготовки кадрів установ та організацій сфери охорони культурної спадщини за напрямом менеджмент культурної спадщини. У цьому зв’язку доцільно також використовувати можливості, які надає нам ініціатива ЄС «Східне партнерство». Ми розраховуємо, що вона врешті-решт запрацює, у тому числі, запрацює її парламентський вимір — 

ЄВРОНЕСТ.

Ми хотіли б також розширення практики, подібної до польської стипендіальної програми «Гауде Полонія», для української творчої молоді. Метою цієї програми є стажування у Польщі та вдосконалення свого таланту за напрямами: поезія, прикладне мистецтво, театр, вокал. У 2010/2011 навчальному році з України участь у програмі беруть тридцять п’ять митців. Але чи достатньо для такої талановитої держави, як Україна, оцієї, я б сказав, невеличкої, мізерної кількості?

Слід відзначити плідну співпрацю експертних груп, зокрема, історико-архівних, бібліотечних, художніх, з опрацювання конкретних пропозицій щодо взаємного повернення втрачених цінностей, визначення подальшої долі пам’яток культури, які становлять взаємний інтерес.

Доцільно продовжувати роботу, пов’язану з опрацюванням україніки, літуаніки та полоніки у фондах бібліотек Польщі, Литви та України, проведенням спільних досліджень історії бібліотек у Польщі, Литві та Україні, а також їх втрат під час та внаслідок Другої світової війни.

Нам необхідно подбати про забезпечення правової бази для розширення можливостей обміну культурними цінностями між українськими, литовськими та польськими музеями з метою проведення довготермінових експозицій.

Планомірне здійснення заходів у цих напрямах, забезпечене підтримкою державних структур, сприятиме не тільки розвитку партнерських добросусідських відносин між нашими державами, а й приєднанню України до загальноєвропейських процесів та поглибленню спілкування між людьми.

Ми не хочемо нікому доводити, що Україна — сусід єдиної Європи. Навпаки, ми виходимо з того, що ми всі — добрі сусіди в єдиній Європі.

На цій засаді я б хотів, щоб ми розвивали нашу співпрацю на благо нашого спільного європейського майбутнього, на благо наших дружніх народів.

Вважаю за необхідне завершити свій виступ темою, яку зробила вкрай актуальною жахлива трагедія Японії та катастрофічні події в ядерній енергетиці цієї країни. Наше засідання відбувається напередодні сумних роковин Чорнобильської катастрофи. Цього року минає чверть століття з дня аварії на ЧАЕС, яка позбавила сучасний світ ілюзій щодо повної безпеки використання атомної енергії в мирних цілях. Драматичний розвиток подій в Японії — наочне підтвердження цього.

Роковини Чорнобильської трагедії міжнародна спільнота має використати для того, щоб привернути увагу до конкретних потреб подальшого мирного і безпечного використання атомної енергії, інших небезпечних технологій, захисту людей і навколишнього середовища від надзвичайних ситуацій.

Як ви знаєте, Понтифік запропонував до традиційних гріхів людства віднести ще декілька гріхів, серед них — забруднення навколишнього середовища. Питання стоїть уже в такій площині. При цьому вважаю за необхідне сказати і про те, що ми значною мірою втратили величезний пласт культури, — особливо йдеться про регіони, які стали зоною суворого контролю. Завдячуючи подвижникам, багато що вдалося зберегти, і незабаром Верховна Рада України прийматиме рішення про те, щоб створити відповідний музей для збереження врятованих пам’яток із зони, яка позначена Чорнобилем.

У цьому зв’язку, шановні колеги, на додаток до відповідних звернень Президента та уряду України, хочу поновити запрошення керівництву Польщі та Литви взяти участь у зустрічі високого рівня «Київський саміт з питань безпечного та інноваційного використання ядерної енергії» та конференції зі збору додаткових коштів на Чорнобильські проекти, які відбудуться у квітні 2011 року в Києві.

Сподіваюся, що парламенти Республіки Польща та Литовської Республіки ухвалять відповідні відозви з приводу 25-ї річниці Чорнобильської трагедії. Ми були б також вдячні за привернення уваги до цієї події Європарламенту та національних законодавчих органів інших країн ЄС.