Справа, виявляється, тільки за реконструкцією аеропорту та зв’язками у торговельних колах Латинської Америки...
Під час свого недавнього брифінгу голова Запорізької облдержадміністрації Борис Петров завів мову про розвиток аграрного сектору області й експорту його продукції.
— Коли ідея будівництва вантажопасажирського терміналу Запорізького аеропорту отримає розвиток, — заявив Б. Петров, — то можливості доставки нашої плодоовочевої продукції по всьому світу стануть реальністю. Адже майбутнє за розвитком сільського господарства. Коли сьогодні на наших прилавках є банани з Еквадору, то чому високоякісні та екологічно чисті овочі Кам’янсько-Дніпровського району і мелітопольська черешня — чи не найкраща у світі, не можуть збуватися в тому ж Еквадорі?
Хоча варто зауважити, що нині питання стоїть не лише про вміння проштовхнути ту черешню на світові ринки, а й про забезпечення тими ж овочами та фруктами — за доступними цінами, хоча б обласного центру. Бо чи стануть купувати в Еквадорі нашу капусту, коли вона у Запоріжжі по ціні їхніх бананів (13 гривень). А цілком наші яблука — хіба що поганенькі — можна знайти по 9 гривень за кіло (зазвичай, вони дорожчі сьогодні від еквадорських бананів, єгипетських апельсинів і абхазьких мандаринів). Картопелька з бурячком і морквою теж стрімко набирають у ціні — все вже по 6,5 грн./кг. Тож актуальним є створення у місті, приміром, оптового ринку плодоовочевої продукції. Однак, судячи зі слів Б. Петрова, остаточно навіть не визначено місце його можливого будівництва. Щодо іншого, включаючи фінанси, то про це годі й казати. Як і про візитівку Запоріжжя — знамениту мелітопольську черешню. Яка, «вжитими заходами», ще якось росте і дозріває, але в кількостях, недостатніх, щоб соковитими плодами досхочу посмакували навіть у тому ж Запоріжжі.
І наостанок ще про одне: у Мелітополі пригадують, що восени 1945 року Перший секретар ЦК КП України Микита Хрущов особисто клопотав, щоб селекціонера Михайла Сидоренка негайно демобілізували і повернули до керівництва дослідної станції. Ученому тоді знадобилося сім років, щоб поновити довоєнні площі садів. Сьогодні, спасибі, ситуація ще не така, ніби фронт пройшов, але терміново і за черешню, і за все інше «поклопотати» хтось повинен. І не на рівні прожектів, а винятково — проектів.