Що потрібно молоді, аби розпочати бізнес у глибинці? 

Ідея, гроші та добрий наставник
Шити для знайомих та сусідів Тетяна Франкевич (на знімку) узялася давно. За одинадцять років роботи завела чимало постійних клієнтів у рідному Тельмановому. Але лише кілька років тому вирішила офіційно зареєструвати свою маленьку справу. 
«Стартувала» зі швейною машинкою та манекеном
Взяла у кредит швейну машинку та ще деяку необхідну апаратуру. Міні-ательє працює в будівлі, де розташовано дитсадок, районний центр соціальних служб для молоді і приміщення громадської організації. На столі — машинка, позаду — дзеркало та манекен. Молода господарка ніяковіє, побачивши диктофон: хвалитися успіхами не звикла. Та досвід Тетяни — гарний приклад того, як можна розпочати власну справу в сільській місцевості.
«Тельманове — селище немаленьке, проте люди їдуть звідси, тому що тут немає великих підприємств, — пояснює співрозмовниця. — Тим часом послуги швеї дуже затребувані. Клієнти вже постійні. А ще шию костюми для танцювального колективу, циркової студії, шкільну форму. Відчула, що потрібно навчатися далі. Зараз я на четвертому курсі вишу, опановую фах модельєра-конструктора».
У 30-річної Тетяни — двоє дітей: син і донька. Чоловік працює, проте не в селищі. Започаткувати власну справу допомогла програма «Молодіжний бізнес України». У районі ця програма працює з 2007 року. Тетяна Франкевич стала однією з перших, хто захистив бізнес-план та отримав пільговий кредит на три роки під 12 відсотків річних. Жінка каже, що виплачувати кредит у 17,5 тисячі гривень неважко. Хоча після народження другої дитини роботу довелося тимчасово залишити. «У будь-якій справі є перешкоди, які потрібно долати. Але все можна вирішити, і тимчасові фінансові труднощі — теж», — зізнається швачка.
Сьогодні господарці ательє вже не вистачає власних робочих рук: вона мріє відкрити невеликий швейний цех та набрати помічниць. «Я працюю офіційно. І це краще, ніж сидіти вдома і труситися, очікуючи, що хтось прийде та перевірить», — каже Тетяна.
«Виноградна лоза» має попит
Коваль із Гранітного Сергій Татаренков до відкриття власної справи дев’ять років попрацював на донецькому заводі, де виготовляли металоконструкції. «Приглядався до виробничого процесу і згодом зрозумів: за наявності практики, досвіду та обладнання міг би працювати самостійно, — розповідає Сергій. — Тому повернувся до рідного села, придбав на заощадження необхідне обладнання та розпочав роботу».
Сільський бізнес має одну особливість — сезонний характер. У ковальському виробництві це особливо помітно. Адже основні замовлення надходять   теплої пори року, а взимку доводиться простоювати. І тут став у нагоді пільговий кредит від молодіжної програми. Отримані понад 17 тисяч гривень Сергій витратив на придбання матеріалів — дроту, кругів тощо. Тепер коваль займається заготовками, аби навесні запропонувати свої вироби клієнтам.
«Коли я приїхав до села, люди із недовірою ставилися. Тепер побачили мої роботи — і звертаються, — пояснює співрозмовник. — Я можу виготовляти все, що пов’язане із металом: навіси, ворота, огорожу. Хочу розширити коло клієнтів. Поїхав до Донецька, домовився про реалізацію мангалів у магазинах зброї. Там часто продають, так би мовити, супутній товар». Офіційний статус підприємця дозволяє ковалю на рівних розмовляти із власниками магазинів та просити вищу ціну.
Татаренков демонструє художньо виготовлену продукцію у стилі «виноградна лоза»: цей стиль, за словами майстра, має найбільший попит у місцевих замовників. А от чого не вистачає ковалю — так це гарних помічників. «Просяться на роботу, але прийдуть, попрацюють тиждень-другий — і тікають. Не витримують. Або є такі, яким я сам обладнання не довірю. Тому що техніка безпеки — на першому місці, адже у мене тут і напруга, і температура». У Гранітному поки не знайшлося послідовників коваля. Та й кваліфікація робітників, які приходять, бажає бути кращою. Кадровий голод відчувається і на селі. А ще — неготовність більшості молодих людей взяти відповідальність за власне життя та започаткувати свою справу.
ДОСЛІВНО
Анастасія Петрова, власниця перукарні:
— У мене є маленька дитина, виховую її сама, роботи не було. Що робити? Поїхати влаштуватися десь у місті — так треба знімати житло. Вся зарплата ішла би на оренду квартири та на харчування. В селі у нас перспективи жодної. А хотілося працювати на саму себе. Коли дізналася про можливість взяти участь у конкурсі бізнес-планів, зрозуміла: це — моє. Виграла й отримала грант від посольства Фінляндії у 1000 євро. Навіть не вірилося, що таке буває в нашому житті. Тепер у мене — своя перукарня. Працюю сама, і мені дуже подобається. Не уявляю себе в іншій сфері.
Після народження дітей жінки замислюються про освіту та підприємництво
Що заважає сільській молоді спробувати власні сили у бізнесі? Адже простір для діяльності, здавалося би, безмежний: серед тих, хто надає послуги селянам, немає такої сильної конкуренції, як у місті. Проте лише незначна частка молодих людей відкриває свою справу. Інші за відсутності роботи воліють шукати щастя у місті.
Однією з причин слабкої активності нового покоління є відсутність стартового капіталу. Банківські відсотки, по-перше, не кожному по «зубах», а по-друге, вчорашній школяр чи студент навряд чи отримає кредит, тому що не має заставного майна. Свій варіант пропонує програма «Молодіжний бізнес України», яка діє на території Донецької та Луганської областей.
«У Донецькій області ми охоплюємо Торез, Тельманівський, Старобешівський, Новоазовський та Добропільський райони, — розповідає координатор Тетяна Гладишева. — За три роки 35 осіб скористалися нашими послугами та започаткували власну справу. Із них у Тельманівському районі — 19 осіб: 10 чоловіків та 9 жінок».
До речі, активність прекрасної статі приємно здивувала організаторів. І для заохочення жіночого сільського бізнесу громадська організація навіть подала проект і виграла грант у посольства Фінляндії в Україні. «У нас дуже активними виявилися молоді дівчата та жінки після 30 років, — пояснює Тетяна. — Вони вийшли заміж, народили і виростили дітей. Проте не встигли отримати професію чи освіту. Жінки готові розпочати свій бізнес, але не мають жодних можливостей. І ось на такі сільськогосподарські райони ми вирішили зробити наголос».
У програмі сповідують «сімейний» підхід. Спочатку експертний комітет, до складу якого входять керівники та фахівці районної ради, районної державної адміністрації, громадської організації, підприємці оцінюють бізнес-плани та вислуховують претендентів. Той, хто зуміє захистити ідею, отримує пільговий кредит на три роки. Максимальна сума — 17,5 тисячі гривень — видається без застави та поручителів. Для села це — гроші, за які можна розпочати роботу. Крім того, програма надає бізнесмену-початківцю ментора — наставника із числа досвідчених підприємців, який допомагає підопічному робити перші кроки, застерігає від помилок та навчає розв’язувати типові проблеми.
Програма вітає насамперед діяльність у сфері послуг чи виробництва. Отримати кредит на торговельно-закупівельну діяльність тут неможливо. Так само, як і на розвиток уже існуючого бізнесу. А для сільських підприємців, які стають на ноги, це теж необхідно. Фахівці кажуть, що експертна рада відсіює приблизно половину претендентів, які надають свої бізнес-ідеї. Не всі з них виявляються життєздатними, та й потенційні бізнесмени часто-густо не можуть пояснити, де і за які гроші орендуватимуть приміщення, кому реалізуватимуть продукцію чи послуги. З другого боку, експерти можуть допомогти перспективному початківцю вдосконалити бізнес-план, якщо побачать у ньому раціональне зерно. Поки що найбільш незвичним для району проектом було створення садиби «зеленого туризму». Така справа відносно нова для індустріальної області.
На території Тельманівського району — 12 сільських та три селищні ради, близько 30 тисяч населення. В кожній із рад на видному місці розміщено інформацію про програму молодіжного бізнесу. Для людей у віці до 35 років ця програма — ключовий момент. Можливо, сільська молодь більш інертна, ніж міська. Але сума кредиту для молодого бізнесмена достатня для того, аби започаткувати свою справу.
 
Донецька область.
Фото автора.
 КОМЕНТАР
Віталій Хадаєв, голова Тельманівської районної ради:
— До обрання головою ради я працював начальником районного центру зайнятості і виступив у ролі ментора для двох молодих підприємців. Вони займаються розведенням свиней у селі Свободному. Один із хлопців, до речі, має дві вищі освіти, працював у місті, але не зміг знайти себе і повернувся до села, де став на облік у центрі зайнятості. Зацікавився програмою молодіжного бізнесу та спільно із однокласником захистив бізнес-план і розпочав справу. Один із друзів починав із п’яти свиноматок, другий — із десяти поросят. Сьогодні у цих підприємців уже близько сотні свиней.