Сьогодні у Верховній Раді мають відбутися парламентські слухання на тему «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації».
Тож земля знов у зоні особливої уваги. Про необхідність якнайшвидшого запровадження ринку сільгоспгектарів, який здатен ледь не озолотити, зробивши українців заможнішими, представники усіх гілок влади взялися активно розмірковувати з екранів телевізорів і шпальт газет. Бо ж у найважчі часи земля завжди рятувала. А нині, кажуть, теж скрутно, то й нехай вона нам знову допомагає. «Увімкнемо», буцімто, механізм купівлі-продажу аграрних гектарів, тоді багато хто зможе підзаробити.
У кожного з учасників цього процесу свої плани на землю. Відповідно, і зацікавленості різні. Хтось сподівається продати отриманий після реорганізації колективних сільгосппідприємств пай, уторгувавши у такий спосіб якусь копійку. Хтось планує вести на гектарах успішний аграрний бізнес. Хтось збирається змінити цільове призначення наділів, щоб колишні поля пустити під будівництво й споруджувати там маєтки. Хтось виголошує: тільки гектари можуть стати єдиною реальною заставою для банківських установ і у такий спосіб удасться залучати у виробництво 100 мільярдів гривень щороку. Хтось раптом кинувся з високих трибун захищати годувальницю: треба, мовляв, чорноземи негайно приватизувати лише тому, що орендарі виснажують угіддя соняшником. Хтось просто воліє вкласти вільні кошти у щось більш-менш стабільне, а земля, навіть якщо вона не родить, а заростає бур’янами, майже завжди була вигідним об’єктом для зберігання капіталу. Ось і цьогоріч до переліку мільярдерів, стверджує журнал «Форбс», додалися прізвища трьох українських бізнесменів, які заробили свої статки в аграрному секторі. А ще кажуть, буцімто, сільгоспвиробництво — справа збиткова!
Та й взагалі, за рахунок землі можна немало: латати бюджети, державний, сільський, сімейний, отримувати політичні дивіденди... Аби тільки ринок... У Президента свої міркування, у депутатів — свої, у керівників агрохолдингів — свої. Одне слово, земля — неосяжне поле для наших забаганок.
Іноді так і кортить запитати: а чи не занадто ми хочемо від землі? Навряд чи їй буде під силу виконати таку кількість бажань й ощасливити одразу всіх.
Але стане непереливки, якщо у вирі конфлікту інтересів даний нам безцінний скарб узагалі втратимо. Не слід забувати, що земля — невідновлюваний ресурс. Якщо замість «прихватизованого» й вирізаного на металобрухт заводу можна звести новий, то землі це аж ніяк не стосується. І хоч як це банально звучить, президенти міняються, а земля у нас одна і на ній жити нам усім.
Тому метою будь-яких реформ, якщо їх запроваджувати, як на мене, має стати не надання права комусь скуповувати землю і комусь продавати. І навіть не підвищення ефективності агровиробництва. За мету треба ставити поліпшення життя у сільській місцевості. Щоб жити й працювати там було привілеєм, а не карою Божою. Щоб люди бачили перспективу для себе і своїх дітей. Не боялися, що завтра хтось прийде і спробує відібрати землю, зруйнує чи якимось чином втручатиметься у господарювання. Тоді попутно вирішаться й інші питання. Адже багато говоримо про залучення в села вчителів, лікарів, напрацьовуємо різноманітні з цього приводу програми. Але тільки говоримо і напрацьовуємо... Треба подумати, як зробити, щоб не страх та злидні змушували людей працювати. Тоді буде й ефективність, й інші результати.
Інформація до роздумів
А віз і нині там...
Рекомендації нинішніх парламентських слухань навряд чи істотно відрізнятимуться від тих, які були напрацьовані у 2005-му. Того року, пригадую, у Верховній Раді відбувалися парламентські слухання «Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні». Тоді також разом з народними обранцями у сесійній залі зібралися чиновники, науковці, керівники сільгосппідприємств, які з’їхалися до столиці з усієї України. Присутні обговорювали, узагальнювали, вели бурхливі дискусії... Прикро, але рекомендації тих парламентських слухань у більшості своїй так і не виконані. Досі так і не ухвалено закони про ринок земель та про Державний земельний кадастр. У 2005-му на необхідності невідкладного їх прийняття наголошувалося особливо.
Підсумковий документ тих слухань можна цитувати сьогодні, дивуючись достовірності окресленої ситуації та актуальності порушених проблем. Хіба що, за потреби, поновлюючи окремі цифри. Приміром, що «у результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,3 відсотка земель (станом на 2010 рік — 48,5 відсотка. — Авт.), у приватну власність передано 50,7 відсотка (51,4 відсотка. — Авт.)».
Г. К.
