Сучасне військо важко уявити без адекватної техніки та озброєння. На жаль, Збройні Сили України не мають таких арсеналів. На їх оновлення немає грошей. І будуть, мабуть, нескоро. Відповідно до Концепції розвитку ЗС до 2025 року, лише років через десять у нашого війська з’явиться перспектива розвитку, а поки що вона перебуває у стадії стабілізації...
Уже давно експерти й військові констатують зношеність і моральну старість більшості видів озброєння, що становить оборонну міць держави. Щоправда, кілька років тому спостерігачі та й самі люди в погонах піднеслися духом у надії на краще фінансування потреб оборонки й запуск цілої низки програм із нових видів озброєнь і сучасної модернізації військової техніки. Серед них були танки «Оплот» і «Булат», національний корвет, створення багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан», модернізація вертольотів МіГ-29 тощо.
Наприкінці минулого року практично всі ці програми були заморожені. Грошей на них у бюджеті не передбачено. І судячи з тієї само Концепції, найближчим часом реанімувати ці проекти не планують.
Отже, що ми законсервували?
Стримування «Сапсана»
2007 року було заявлено про необхідність створення нового багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу (БФРК). Тому що існуючі ракетні війська здатні влучати в ціль на відстані не далі, ніж 120 км. Для нашої країни БФРК за назвою «Сапсан» мав стати підтвердженням неодноразових заяв про те, що на озброєнні війська з’являться ефективні неядерні сили стримування. Це значуще рішення, враховуючи те, що вступ України до НАТО відкладається на невизначений термін, і забезпечувати власну безпеку наша держава повинна самостійно. В 2009-му влада заявила, що створення ракетного комплексу є невідкладною потребою. І вже на 2012 рік було заплановано серійний випуск «Сапсанів» (ресурс нинішніх ракетних систем вичерпає себе до 2015 року).
Розробником комплексу визначено державне КБ «Південне» (Дніпропетровськ), а головним виконавцем — ДП «ВО «Південний машинобудівний завод».
Робота зі створення «Сапсана» передбачала широку кооперацію українських підприємств: на початковому етапі планувалося задіяти до 60, а надалі — до 240 підприємств. У проекті мало бути зайнято 12 тисяч осіб.
Ціна розробки БФРК обчислювалася в 700—800 млн. грн. Ще 1,5 млрд. грн., за попередніми оцінками, коштувало постачання цього виду озброєнь військам після 2012 року. Керівництво Національного космічного агентства говорило про суму в 4 млрд. грн. Йшлося про виробництво 200 пускових установок. Цього достатньо для повного переозброєння «Сапсаном» трьох реактивних артилерійських полків — замість нинішніх систем залпового вогню.
Корвет поставили на якір
Незабаром на озброєнні Військово-Морських Сил України залишиться три кораблі, в яких ще не мине термін технічної експлуатації. 80% бойових кораблів і катерів потребують капремонту або утилізації. Виходячи із ситуації, МО вирішило до 2026 року побудувати десять нових багатоцільових бойових кораблів класу «корвет». У цьому виробництві мало брати участь 30 вітчизняних підприємств, а озброєння для українського корвета поставляти іноземні компанії США, Німеччини, Франції, Італії. Незважаючи на значну кількість імпортних систем, частка участі українських компаній передбачалася на рівні не менш 60%.
Проект розроблено миколаївським казенним підприємством «Дослідно-проектний центр кораблебудування». Корвет повинні були будувати на миколаївській верфі «Меридіан». На відміну від традиційних кораблів цього класу, новий орієнтований на виконання не двох, а відразу трьох бойових завдань: влучати в надводні й берегові цілі, протидіяти підводним човнам, забезпечувати протиракетну/протиповітряну оборону. Орієнтовна вартість будівництва першого корвета — 250 млн. євро.
В інтерв’ю «Голосу України» наприкінці минулого року міністр оборони Михайло Єжель сказав:
— Ця програма («Корвет». — Авт.) потребує перегляду. Вона створювалася за натовськими стандартами, точніше, під зброю, що є на озброєнні армій країн—членів альянсу. Тому виявилося надто дорогою. За нашими підрахунками, корвет натовського зразка коштує понад 8,5 млрд. грн. Сьогодні за рахунок одержання комплектуючих з Росії й інших країн його вартість знижено до 3,5 млрд.
А незабаром після цього інтерв’ю було заявлено про мораторії на низку військових національних програм, у тому числі й «Корвет».
Озброюємо чужі армії
На розвиток і оснащення власного війська у нашої держави грошей немає: ні до кризи, ні під час. Але «оборонка» — це бізнес. І вона працює. Щоправда, переважно на чужі сили.
Нині для вітчизняного оборонно-промислового комплексу справою честі є виконання укладених раніше контрактів. Ситуацію коментує директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак:
— Минулий рік був забезпечений 2009-м. Адже найбільші договори на поставки зброї були укладені раніше, на 3—4 роки. Це поставки малих десантних кораблів на повітряній подушці «Зубр» на 315 млн. доларів до КНДР, до Ірану — БТР і Ан-32 на 460 млн. дол., до Індії — модернізація літаків Ан-32 на 400 млн. дол., до Єгипту — модернізація БТР, систем «Град», поставки літаків тощо. Тому завдання нинішньої команди експортерів полягає не стільки в укладенні нових контрактів, скільки у забезпеченні виконання попередніх. Думаю, для цього й створюється новий концерн «Укроборонпром».
Ну а українські ЗС торік одержали десять нових танків «Булат» і один тренажер МіГ-29. Аналітики стверджують: за умови фінансування, прописаного на рівні цього року, необхідно п’ять років, щоб тільки відремонтувати існуючий арсенал військової техніки. Оборонне держзамовлення по загальному фонду на поточний рік становить 350 млн. доларів.
Виробничий цикл озброєнь потребує певного часу. Нові зразки не лежать на складі. Їх порібно зробити. І цей процес варто починати вже у січні, щоб під кінець року отримати результат. А через традиційні схеми проплат Мінфіну це неможливо зробити.
— Ті контракти, які уклало Міністерство оборони з вітчизняними підприємствами ОПК, тягнуть на два мільярди гривень. У бюджеті цих коштів немає. Отже, ці домовленості не виконуватимуться, — констатує президент Асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек.
