Завтра у Верховній Раді відбудуться парламентські слухання на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації».
На думку народного депутата України секретаря Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Романа Ткача, у суспільстві немає чіткої позиції: чи за ринок землі, чи проти. Тому й з громадою потрібно радитися...
— Для мене продаж землі, — каже він, — 99-те питання. Але коли виступають — немає закону про аукціон земель, про оренду, про кадастр... І сьогодні немає інвентаризації, в багатьох селах — землевпорядників, то про які купівлю-продаж ми говоримо?
Тому концептуально, як я розумію, мав би бути сьогодні указ Президента. За Конституцією він може його видати. Указ — читай: програма, де чітко розписано, хто що має робити. Починаємо зверху чи знизу — не має значення. Але у кожному селі провести сходини. Я би все-таки йшов зверху — окреслити, що ми хочемо в результаті запровадження ринку землі. Я говорю про указ Президента — він мав би чітко зазначити в преамбулі, яку мету бачить держава. Ми розуміємо — у цієї команди є політична воля на введення ринку землі. Озвучте її, але з кінцевою метою. Що ви бачите (у підсумку). Можна довго про це говорити, але у документі має бути чітко вказано, що потрібно зробити Кабінету Міністрів, яка його роль. Що мають зробити Верховна Рада, місцеві адміністрації. Мене дивує, коли заступник голови обласної адміністрації так виступає... Це що — воля Президента? Та якщо він отак некомпетентно висловлюється щодо ринку землі, то я розумію людей, які готові завтра за вила взятися. Брехня, неусвідомлення, що таке ринок, і просто поверхові факти викидаються в суспільство.
Яка мета держави? Я бачу в кінцевому плані — в селі має бути вигідно жити, працювати. Крапка. У об’єднаній Європі є таке питання «сталий розвиток території». Розвиток економіки там аж наприкінці. Першою йде традиція, звичка. Друге — екологічні питання, і третє — вже економіка.
І тут заступник міністра починає: введення ринку землі — це передусім економічні важелі. Треба гроші (для розвитку АПК)... А як та людина буде жити? Я хочу, щоб кінцевою метою введення ринку землі був добробут тих, хто на ній живе... Ви зрозумійте, такі вже українські традиції... Чому сьогодні люди тримають корову-дві? Якщо сісти і порахувати суто з економічної точки зору — воно не вигідно. Але ви коли господаря запитаєте — дід тримав, тато з мамою тримали, і я хочу тримати. Хочу, щоб моя дитина пила свіже молоко. Тобто — він сьогодні навіть може десь втрачає, але це для нього традиція, він ту корову ще триматиме. І син його так само триматиме. А якщо б сьогодні держава хоч трохи допомогла йому в економічному плані — кредити тощо, якби вона йому дала такі елементи побутового життя — нормальну дорогу, водогін, газ, тут можна багато що говорити, то ясно — це би було кінцевою метою введення ринку землі. Це можна зробити.
Що б я ще зробив у тому указі? Сьогодні не казав про дату зняття мораторію. Я якоюсь мірою готовий говорити про те, щоб його продовжити ще на три-чотири роки. Але за той період треба провести організаційно-фінансово-матеріальні заходи. Ще раз кажу, пропонується введення ринку землі — а в селах немає землевпорядника, комп’ютерів. У деяких сільських радах ще на друкарських машинках «Янтар» друкують. А кадастр — що це є? Інформаційна система. Там, де є землевпорядники, посаду обіймають вчителі, лікарі, та Бог знає хто. Як з вищою освітою — то у селі кажуть: «О, ти мудра людина, працюватимеш землевпорядником...»
Друге — інвентаризація землі. Всіх земель, які є на території села, якоюсь мірою за кошти державного бюджету. Якщо зводитимемо, як зараз, до того: маєте гроші — проведіть у себе інвентаризацію, то нічого не буде.
Наступне. Тут знову суперечки ведуться — остання нормативно-грошова оцінка землі була проведена у 1995 році. Треба її зараз знову провести. Буквально протягом року-двох.
Далі: даймо, хай запрацює кадастр. До речі, у Франції його ввів Наполеон. Кадастр — це є облік і система, чи воно там олівцем пишеться, чи на комп’ютері. У Верховній Раді ми зареєстрували законопроект — Бевзенко, Ткач, Лук’янчук. Там нарешті нам вдалося (я не говорю про суть законопроекту) ліквідувати протиріччя між Мін’юстом і Держземагентством. Бо законопроект про державний кадастр не приймався через те, що хтось хотів на себе перетягнути ковдру. Ми кожному там дали роботу, і всі питання пішли по узгодженню — сиділи з одного боку представники Мін’юсту, з другого — Держземагентства. Думаю, що пройде цей законопроект у Верховній Раді, нехай запрацює цей кадастр. Хай люди побачать...
Що ще потрібно негайно зробити? В Україні понад 28 тисяч сільських населених пунктів — та хоча би по 5—6 примірників отого майбутнього указу Президента, отих роз’яснень, про які ми говоримо, і зобов’язати владу провести сходини села. Я працював головою районної держадміністрації у 1999 році. Воно елементарно робиться... Якщо тільки буде оголошено в селі, що завтра йтиметься про землю — сто, двісті, триста чоловік збереться. Я думаю, що це незатратні речі, і це зобов’язана держава зробити. І тоді люди будуть інформовані...
Про що говорили під час розширених засідань аграрного комітету? Кожен виходить, мовляв, кажуть люди, що буде те, що буде се... Абсурд, коли такі важливі у державі речі проходять на рівні пліток і чуток! Тож плюс у тому, що ми провели обговорення. Подобається мені слухати, що є противники того ж кадастру, чи ні — але ми говоримо. З керівниками сільгосппідприємств, з головами сільських рад, з місцевими депутатами...
Є класика: основою, двома китами, на яких стоїть сільська рада, місцева громада, є земля і комунальна власність. І так має залишатися. І розпоряджатися цим повинна сільська рада, ну, місцеві органи влади...
Сьогодні землею в межах населеного пункту розпоряджаються ради, за межами — адміністрації. Є доручення Президента — усе передати адміністрації. Читай: відібрати у сільських рад повноваження розпоряджатися землею.
Можемо зараз виголошувати в суспільстві навіть цілі лекції. Хто братиме більше хабарів: сільська рада, міська чи голова районної адміністрації? Це абсурд. Ми з вами говоримо як державники. Та візьміть посадіть (за грати) двох-трьох голів чи тих кількох депутатів, покажіть, що буде, коли братимуть хабарі — та й край. Виходити з того, як розпоряджатися майбутнім, і думати, що хтось може вкрасти?! Може вкрасти навіть за ідеального закону. Але ви убезпечте це.
Кажуть, приміром, Київська міська рада із головою землю розбазарюють. То візьміть засудіть хоч когось, якщо знаєте. А якщо не знаєте — то припиніть ці розмови. Так чи ні?
Умовно все самоврядування міряємо тільки Києвом. А тепер уявіть собі якесь село. Я живу в селі, де народився. Коли там депутат сільської ради йде на сесію — усі знають. Повертається. Жінці сказав: сьогодні ділили землю, тому дали 10 соток. Це неможливо у селі приховати. Може, вони виділили комусь спеціально. Але інші люди знають, що депутати дали. І голову візьмуть за руку. Тому не можна забирати ці повноваження у місцевих органів влади.
Знаєте, що мені ще страшно? У багатьох виступах пропонується повернути землю державі. Не можна цього робити. 20 років триває реформа. Добра чи погана — то інше питання, але людина знає, що вона має у власності землю.
Можна дискутувати умовно: завтра буде введено ринок землі, держава створить якусь інституцію — фонд, агенцію, яка скуповуватиме гектари. Обговорюймо процес — за якою ціною, на яких умовах, але ніхто у людей не забере землю із приватної власності. Бо якщо так, то тоді революція...
Є мета. Необхідно визначити дорогу і полегеньку йти. І не боятися ринку землі. Я — за, але ринок землі — це не тільки купівля-продаж... Це восьме... Навіщо те, що ти маєш, уже бігом продавати. Та використай його по повній програмі — дарування, міна, застава, іпотека... Відкриваємо Господарський кодекс і дивимося, що таке право приватної власності, що можна із власністю своєю робити... А ми тільки упіймали останнє — що скуплять... Не дуже скуплять. І не такі вже наші люди дурні, щоб уже бігом продавати. Але виписати правила треба. Показати, чого хочемо.
Ми сьогодні у якійсь дивній ситуації. На початку — ринок землі. А що далі робити? Може, заберемо назад?
Треба запроваджувати ринок. Питання в даті. Я прихильник того, щоб мінімум роки за три-чотири. А до того сформувати всі ринкові інфраструктури — від банку до інвентаризації земель.
Необхідно зробити карти кожного населеного пункту.
Я в опозиції. Проте боюся, що коли не братиму в тому участь трішечки, тоді просто помахом руки Чечетова так воно все пройде. Тому виписуймо все, що думаємо. Розповідаймо, користуючись парламентською трибуною. І тоді зможемо якоюсь мірою компенсувати ті ризики, про які говоримо.
Записала Галина КВІТКА.
