Втішно було прочитати в «Голосі України» сміливі статті журналістки Г. Квітки з критикою наших аграрних академіків і загалом сільгоспнауки. Не побоялася сказати авторам і пособникам руйнівних агрореформ, як оцінює народ їх «учену» діяльність. Адже не тільки диспаритет цін, що виник після переходу країни на ринкову економіку при невтручанні влади, а й непродумані «наукові» рекомендації з розпаювання землі, ліквідації великих високомеханізованих, ефективних КСП і створення дрібних господарств без необхідної матеріальної бази привели Україну до найтяжчої аграрної кризи, з якої ніяк не можемо вийти вже понад десять років.
Найважливішим показником цієї кризи є деіндустріалізація сільського господарства, особливо його найтрудомісткіших галузей — тваринництва, кормовиробництва, овочівництва, садівництва, які майже повністю перейшли в дрібні й неефективні присадибні господарства з технологією прадавньої Греції. А в кінцевому результаті маємо високі ціни на продукти харчування, низьку якість м’ясних, молочних продуктів і картоплі, необхідність імпортувати через недостатнє власне виробництво м’ясо, сир, яблука й навіть овочі з інших країн, і значне погіршення умов життя селян. Такі реформи не потрібні ні селянам, ні городянам, а їх ідеологи й організатори — академіки й міністри за їхнє проведення заслуговують не нагород і звань, а звільнення з високих посад, які обіймають.
Звичайно, академіки, як й інші громадяни, мають право на захист своєї позиції в суперечці з журналісткою. Але не треба при цьому застосовувати давно застарілі прийоми сталінізму, що ганьблять нинішнє покоління українців, та й самих учених-академіків. Наприклад, непрямі обвинувачення опонента в непатріотизмі, антиукраїнізмі й роботі за чиїмось (іноземним?) замовленням. Як вам не соромно, добродії! Ніяк не можете позбутися лисенківщини, яка вважала критику й висловлення інших думок не двигуном прогресу в науці, а ворожою діяльністю іноземних розвідок? Не знаєте, що патріотизм полягає не в солодких словах і клятвах, не в мовчазній згоді з усім, що робить влада і їх консультанти-академіки, а в конкретних корисних для народу справах і в критиці недоліків, що допомагає поліпшувати ці справи? Непатріоти саме ті, хто затискає критику, не допускає її ні на наукових конференціях, ні в «приватизованих» наукових і науково-виробничих журналах. І хіба сприяє патріотизму закриття з мовчазної згоди академіків доступу в наші бібліотеки іноземних сільськогосподарських, технічних і економічних журналів і книжок, навіть російських? Працюючи після закінчення інституту в хрущовські часи в глибинці Удмуртії із зарплатою 90 рублів, я передплачував і одержував у місячний термін три іноземні сільськогосподарські журнали (зі США, Англії та Німеччини), а нині навіть в обласній бібліотеці нічого немає! Чи не в тім причина, що вже давно немає в нас видатних відкриттів і винаходів, нових технологій і техніки, високопродуктивних порід тварин, ефективних засобів захисту рослин? Адже без різнобічної інформації, як і без критики, прогрес також неможливий.
Кращим захистом для академіків було б не опубліковане ганебне рішення про недопуск журналіста Г. Квітки до академії, а чесне визнання критики цілком слушною, відкрите визнання своїх помилок у реформуванні сільського господарства й переконлива аргументація розроблених ученими заходів (якщо вони є) з виведення агросектору з кризи протягом хоча би 10 років. До того ж не за рахунок зростання роздрібних цін, заміни м’яса й молока ерзацами, збільшення імпорту й подальшого погіршення умов життя селян. І не за рахунок кабальних кредитів МВФ, а за рахунок різкого збільшення ефективності сільського господарства шляхом насамперед термінового відновлення зруйнованих великих сучасних підприємств, особливо з виробництва трудомістких видів сільгосппродукції, а також техніки, добрив і засобів захисту. А щоб рекомендовані вченими заходи виходу із кризи не стали повторенням минулих руйнівних агрореформ, вони мають бути всебічно обдумані з урахуванням критики й альтернативних думок не лише вчених, а й практиків.
На жаль, у нас не тільки академіків не можна критикувати. Альтернативні думки в більшості провладних газет і телеканалів давно вже рідкість. Тому і стали недоторканними багато хто з можновладців та наближених до них. Свободу слова вони вміло пристосували для себе, так би мовити, приватизували її. Пошукайте в районному та обласному друкованому органі влади, в обласних теле- і радіопередачах критику — рідко знайдете. Але такого ж не повинно бути!
P. ШМІДТ, економіст-аграрій.
с. Розумівка
Запорізької області.
