Бориса Клімчука вважають одним із найкращих і найдосвідченіших регіональних керівників. Його друге сходження на посаду голови Волинської облдержадміністрації можна вважати успішним. І хоч відтоді минуло менше року, вже можна відзначити, що область нарощує темпи промислового виробництва, має певні успіхи в сільському господарстві, чимало тут зроблено в розв’язанні соціальних питань, розвивається прикордонна інфраструктура, будуються шляхи міжнародного значення. Наші кореспонденти зустрілися з Борисом Клімчуком і мали з ним бесіду.

— Борисе Петровичу, насамперед запам’яталося ваше представлення на цю посаду 27 березня минулого року. Цей захід ви, можна сказати, «зіпсували» своїми вельми прозаїчними роздумами про ситуацію в цукровій галузі. А потім з перших днів роботи цілком конкретно почали втілювати в життя плани з її відродження. Зустрічалися з директорами цукрових заводів, керівниками сільгосппідприємств, фермерами, дійшли навіть до власників невеликих земельних паїв.

— Ризикованим був старт. Ми не знали кон’юнктури цін на цукор. Було лише відомо, що Кабмін видав квоти на ввезення півмільйона тонн цукру-сирцю. Це було одне з перших моїх управлінських рішень. Перед цим проаналізував систему бурякосіяння і цукровиробництва в Польщі. Там усі заводи належать німцям, що дає полякам зайвий голос в Євросоюзі насамперед для того, щоб отримати більше квот. В Євросоюзі цукор квотується досить жорстко. Ти не маєш права виготовити його більш ніж передбачено. З другого боку, німці — дуже організовані й пунктуальні. Польські фермери мають невеликі наділи: три, п’ять, сім гектарів. Поляки не сконцентрували землю. У них така традиція. Основна маса буряків іде з тих самих десяти, двадцяти, тридцяти соток, до чого я спонукаю селян-одноосібників і тут, на Волині. Але система організації закупівлі і розрахунків діє, як годинниковий механізм. І моє завдання було дуже простим: щоб такий механізм діяв і тут. Тобто, коли господар виростив і привіз на цукровий завод буряки, щоб із ним вчасно і чесно розрахувалися.

Тепер ми підключаємо в цей ланцюжок ще й сільських голів. Менеджери цукрових заводів знають, що головний модератор — це сільський голова. Він знає е-maіl, факси, телефони заводів, через нього йде насіння, облік, восени через сільського голову буде вестися заготівля цукрових буряків Тобто свою роботу з цукрових буряків ми нарощуємо.

— І які результати дав цей ваш ризик?

— 32 тисячі тонн цукру з буряку в 2009 році й 91 тисяча — у 2010-му. Цього року, якщо дасть Бог, думаю показник 120—130 тисяч тонн для наших заводів буде посильним. На Володимир-Волинському заводі йде переробка цукру-сирцю. Це єдиний в Україні завод, який переробляє цукор-сирець. Рентабельність — невисока зараз, але все одно — вигідно для України. Дивіться: вже березень, а ціни на цукор-пісок у нас стабільні. Вигідно й області. Цей цукор потім матеріалізувався в показники соціально-економічного розвитку регіону. Волинь торік стала третьою за темпами промислового зростання — 26,7 відсотка. І частка цукру в цьому досить значна. До речі, в січні ми мали другий показник у державі — 27,3 відсотка. Тобто рік почали непогано.

— Певні позитивні тенденції окреслилися і в промисловості. Нарешті піднімається з колін один з флагманів Волині — Луцький автозавод.

— Улітку минулого року сказав Борису Колєснікову: мені не цікаво, хто власник цього заводу, мене хвилює доля трьох тисяч його працівників, мене хвилює робота цього підприємства і бюджетний стан Луцька. Цієї зими Борис Колєсніков побував на автозаводі і переконався, що це серйозне високотехнологічне підприємство. Маємо перспективу розпочати на ньому складання міжміських автобусів MAN та аеродромних — Neoplan. Тобто робота ніби є. Однак кажу керівництву заводу: замовлення ви за рік виконаєте, а далі що? Потрібно шукати ніші в ринку, комунальні замовлення, брати участь у тендерах. Для Криму зараз виробляємо тролейбуси. На київський ринок потрібно заходити. З Олександром Поповим мав на цю тему кілька перемовин. Знову ж, моє завдання — звести, посадити за стіл переговорів людей і сказати, які ви хороші і які ви класні, у вас, мабуть, усе вийде. А потім сказати: у мене мало часу, я йду. Бо, в принципі, далі до бізнесу не маю права наближатися. Користуюся такими підходами і такою ідеологією завжди.

— Турбує стан у тваринництві. Великої рогатої худоби стає все менше. В 1990 році мали її в області 912 тисяч голів, станом на 1 січня цього року — усього 191 тисячу. Подібна ситуація і з поголів’ям корів: було 312,7 тисячі, є — 123,8 тисячі.

— Це страшний спад, але зазначу: один з найменших в Україні. Тут селянин все-таки ще тримається за худобу в значній своїй частині, але вже не в переважній більшості, як було раніше. Для моєї мами-вчительки позбутися корови — то була велика трагедія. Коли вона вже сил не мала, коли тато вже не міг сіна спустити з горища, три роки ми її вмовляли. Але такі люди, які знали біду, працювали важко на основній роботі і вдома у своєму господарстві, вже йдуть від нас. Змінюється ситуація. Тому ми намагаємось допомогти селянам знову придбати корів. В області жартома називають це «операцією му-му». Суть її полягає в тому, що банки дають господарям кредити на придбання корів, а ми з обласного бюджету повертаємо відсотки. Торік такою можливістю скористалися 84 сільські родини. У 2011-му продовжимо цю роботу. Маємо домовленість із німецькими колегами про безкоштовне виділення області 40 тисяч доз сперми ВРХ. Оскільки йдеться про племінну худобу, то сподіваємося значно поліпшити свої молочну і м’ясну череди. Адже й так середні надої на корову, порівняно з 1990 роком, у нас в області збільшилися майже в півтора разу.

— Борисе Петровичу, волинян турбує зростання цін на продовольчі товари. Мало б подорожчати й борошно. Але влада вчасно зреагувала на ситуацію.

— Ми просто погасили цей ажіотаж. Причому перші в Україні це зробили тому, що не ховаємося від цих суто спекулятивних проблем. Сьогодні пропонуємо борошно в необмеженій кількості. Маємо змогу відпускати його бюджетним організаціям по 2,2 гривні за кілограм вищого ґатунку. На ринку воно коштує в межах 3,50 — 3,60 гривні. Контролюємо ситуацію і там. Розпочали з цінників, які продавці не дуже охоче виставляли на товари. Дав доручення провести паспортизацію всіх ринків. Хочемо навести на них порядок.

— На останній сесії обласної ради депутат Василь Пецентій звернув увагу на вкрай незадовільний стан шосе Луцьк — Ковель.

— Зараз волиняни мене критикують, і правильно роблять, за стан автомобільних шляхів. Наші дороги «пливуть», руйнуються. Ніде у світі немає стільки автопоїздів, як на наших шляхах. Радію, що через Ягодин автопоїздами надходить 60 відсотків вантажів з Європи в Україну. А з другого боку — це ж б’ються дороги. Сьогодні за моїм наполяганням керівник Державної служби автомобільних доріг України Володимир Демішкан прийняв дуже важке для нього рішення: відкрити для автопоїздів шосе Ковель — Сарни —Коростень — Київ. Інакше розваляться не лише волинські дороги, зруйнується й новеньке шосе Рівне — Житомир — Київ, яке збудували до Євро-2012. Узагалі, німці й поляки забороняють у вихідні рух TІRів. Не тому, що їхні люди їдуть у зони відпочинку. Це ніби формальний привід для того, щоб спонукати перевізників у ці дні використовувати залізничний транспорт.

— Останнім часом помічено неприємну тенденцію: в Луцьку на залізничних коліях поблизу вокзалу значно поменшало вантажних вагонів.

— У нас пішов ухил убік автомобільного транспорту, а залізниця використовується недостатньо. У всьому світі держави створюють умови, щоб розвивати залізничні перевезення. Ми ж маємо ситуацію з точністю до навпаки. Чому б, наприклад, не запровадити такий принцип: доїхав TІR до кордону чи Ковеля, а там його завантажили на залізничну платформу і хай їде у будь-який куточок України, не руйнуючи доріг. Є різні варіанти. Ми працюємо над двома проектами. В Ягодині є 17-гектарна ділянка між залізницею і шосе, а також у Ковелі. Хочемо налагодити там перевалку і сортування вантажів за принципом авто — залізниця, залізниця — авто. Просимо підприємців підключитися до цієї справи. Логістика і транспорт — дуже вигідний бізнес.

Два тижні тому зустрічався з генеральним директором Укрзалізниці. Він сказав, що повністю підтримує нашу ідею. Мовляв, шукайте інвесторів, а всі необхідні від нього погодження будуть. Тобто не реалізована в 1990-х роках ідея Інтерпорту «Ковель» живе і сьогодні вона ще привабливіша, ніж п’ятнадцять років тому.

— Борисе Петровичу, досить гостро стоїть питання захисту селища Любешів від підтоплень річкою Стохід, села Люб’язь — Прип’яттю. Міністр з надзвичайних ситуацій Віктор Балога, перебуваючи там у лютому, мав змогу особисто побачити, якою грізною може бути стихія на нашому Поліссі.

— Уже виділено 5,6 мільйона гривень на одамбування Стоходу й Прип’яті в Любешівському районі, захист від підтоплень шахтарського міста Нововолинська. Другий транш проситимемо на придбання двох земснарядів для поглиблення русла річки Турії та деяких магістральних каналів. Один з них плануємо використати на розчистку озера Нечимного в Ковельському районі. Цього року  виповнюється сто років драмі-феєрії «Лісова пісня». Так-от, Леся Українка написала її під враженням від перебування саме на цьому лісовому озері.

— Усе-таки відчуваєте, що можете впливати на ситуацію, приймати ефективні рішення і отримувати хороші результати?

— Поки що йдемо в основному інтенсивним методом. Використовуємо ресурс дисципліни, підвищення відповідальності людей, наведення порядку в бюджетних закупівлях. Намагаємось спонукати людей до праці, будити їхню ініціативу.

— А ваш дипломатичний досвід знадобився в роботі?

— А куди його подінеш? Хоча скажу: в попередній моїй каденції у голови облдержадміністрації дипломатії було більше. Сьогодні я став різкішим, чіткіше ставлю грані: біле-чорне, чорне-біле. Там, за кордоном, я побачив речі, які потрібно підняти, щоб Україна стала трохи ліпшою державою. Постійно відчував велике бажання литовців навчити наших чиновників. Сотні їх пройшли через навчальні майданчики Литви. За час моєї роботи Надзвичайним і Повноважним послом у Литві товарообіг між нашими країнами зріс у два з половиною разу.

З Азербайджану, коли я ще півроку працював там, пішла перша нафта до Кременчука. Тепер щороку надходить звідти 200—300 тисяч тонн легкої азербайджанської нафти. Зараз азербайджанська нафта йде через Україну в Білорусь.

— Волинь межує з Польщею і Білоруссю? Це накладає якусь специфіку на вашу роботу?

— Зараз велику увагу приділяємо розбудові прикордонної інфраструктури. Отримали більше шести мільйонів євро на розбудову міжнародного пункту пропуску Устилуг—Зосін. Плануємо до третьої декади вересня закінчити будівництво другої черги автопереходу Ягодин—Дорогуськ. Маємо 450 мільйонів гривень на дорогу М-07. Будемо продовжувати роботи на її ділянці від 

держкордону з Польщею до Ковеля і межі з Рівненською областю. Все це завдяки Євро-2012. Саме воно форсувало наші плани, заставило думати і рухатися швидше. Знаєте, якби Євро-2012 не було, то потрібно було б його придумати.

— Що додає вам наснаги в роботі?

— Я вчора розмовляв з онуком Артемом. Йому вже 14 років. Питаю, які зараз сленгові слова, що виражають найвищий ступінь вашого юнацького захоплення, — «кльово», «кайфово»? «Ні, каже, діду, зараз все просто. Ми не користуємося сленгом». «Можливо, ви в гімназії його не вживаєте?» «Це — ваші слова, з 1990-х років. Вони зараз не ходять», — відповів онук.

— Цікаво, яке слово він сказав?

— «Класно». Отож працювати всім потрібно так, щоб усе в Україні було класно.

Інтерв’ю взяв Микола ЯКИМЕНКО.

P. S. Сьогодні голові Волинської облдержадміністрації Борису Клімчуку виповнюється 60 років. Колектив редакції «Голосу України» щиро вітає Бориса Петровича з ювілеєм і бажає йому прожити ще багато щасливих літ, отримувати задоволення від роботи і втіху від дітей та онуків, яких у нього аж п’ятеро.