Україна має торгувати хлібом, а не землею

Ми, делегати і учасники Четвертого з’їзду комуністів — депутатів рад України, від імені майже десятитисячного корпусу народних обранців Компартії України у представницьких органах місцевого самоврядування доводимо до вашого відома свою тривогу і занепокоєність з приводу наміру влади приступити до формування ринку земель сільськогосподарського призначення.

Не вкладається в голову свідомої і тверезо мислячої людини, як можна стояти за те, щоб швидше зробити об’єктом безсоромної купівлі-продажу рідну матінку-землю, яку старші покоління — від запорозьких козаків та полків Богдана Хмельницького до воїнів-звитяжців Великої Вітчизняної — рясно окропили своєю кров’ю, відстояли від іноземних поневолювачів і залишили її нам у спадок.

Нікого не здатні ввести в оману солодкі запевнення ініціаторів подібних планів, що правом торгувати (!) землею буцімто користуватимуться винятково громадяни України. Внаслідок спровокованого ще режимом Л. Кучми розвалу агропромислового комплексу та його псевдореформування в руки іноземних фірм і компаній під виглядом довгострокової оренди уже перейшло понад 11 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення. Всі ці «фонди», «аграрні інвестиції» тощо хижацьким способом експлуатують чорноземи, більше 25% світових запасів яких зосереджено в нашій країні. Нічого не вкладаючи у вітчизняну ниву, нехтуючи культурою землеробства, вони зате розширюють посіви соняшнику, озимого рапсу, кукурудзи, виснажують землю і вже довели значну частину чорноземів до критичного стану. Неважко прогнозувати, яких масштабів набуде ця згубна політика після масового розпродажу земель України, яка здатна виробляти сільгосппродукцію для всієї Європи, а вже змушена імпортувати значну кількість продовольства — м’ясних, молочних продуктів, картоплі, овочів і фруктів, навіть гречки.

Ніхто не заперечує: земельні відносини в Україні треба докорінно вдосконалювати. Але керуватися при цьому варто винятково національними інтересами, інтересами продовольчої безпеки держави. Сьогодні ніхто не береться підрахувати, яких збитків завдано агропромисловій галузі недолугою політикою владного олімпу за останні два десятиліття, ігноруванням об’єктивних законів економічного розвитку та світової практики. І вихід із кризової ситуації, на думку Комуністичної партії України, треба шукати і знайти в іншій системі координат. А для цього потрібно:

— провести інвентаризацію усіх земель сільськогосподарського призначення, дотримуватися законності під час розпаювання земель, залучивши до цього правоохоронні органи, структури земельних ресурсів, депутатів місцевих рад. Незаконно придбані сільгоспугіддя повернути державі, а винних у кожному конкретному випадку притягти до відповідальності. Позбавити права подальшої оренди тих суб’єктів господарювання, які в інтересах особистого збагачення нехтують культурою землеробства, заходами щодо збереження і підвищення родючості полів;

— правом викупу незатребуваних земельних паїв та бажаючих реалізувати належні їм сільськогосподарські ділянки наділити виключно державу і нікого більше. Лише вона має розпоряджатися земельними ресурсами, надавати їх на правах оренди новостворюваним колективним, кооперативним, фермерським, приватним структурам та іншим суб’єктам господарської діяльності. Держава має всебічно сприяти і допомагати власникам земельних паїв об’єднуватися в кооперативні господарства;

— усвідомити врешті-решт, що майбутнє вітчизняного сільського господарства не в безплідних чеканнях іноземних інвестицій, не в розпорошенні зусиль, а в концентрації матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. А це може забезпечити лише відродження великотоварного виробництва. Ми пропонуємо невідкладно сконцентрувати кращі сили вітчизняних вчених-аграрників, народних депутатів України, всіх, кому небайдужа доля українського села, на розробці Закону України про засади кооперативного руху в агропромисловому комплексі в сучасних умовах з урахуванням і позитивного історичного досвіду, і допущених прорахунків. Не заморські радники та експерти мають визначати долю нашого села, а український народ, який любить, вміє і прагне самостійно працювати на землі;

— узаконити практику державних дотацій колективним та фермерським господарствам, які реально працюють на зміцнення продовольчої безпеки країни, домагаються високих результатів, — шляхом виділення їм на пільгових умовах мінеральних добрив, посівного матеріалу, вітчизняної техніки, засобів боротьби з шкідниками рослин, дешевих кредитів. Лише в такий спосіб Україна в умовах дедалі гострішого харчового дефіциту на світовому ринку в стислий строк поверне собі славу експортера екологічно чистих продуктів харчування — зерна, цукру, м’яса, молока, картоплі, овочів тощо;

— Верховній Раді проявити консолідовану політичну волю і вилучити із Земельного кодексу положення про те, що земля є товаром, накласти довічний мораторій на її купівлю та продаж, що цілком відповідатиме нині чинній Конституції України.

На багатьох етапах історичного розвитку — від скасування в царській Росії в 1861 році кріпосного права до революцій 1905 та 1917 років — віковічне прагнення трудящих мас до справедливого володіння землею було однією з головних причин глибоких соціальних потрясінь і катаклізмів. Ці історичні уроки нікому забувати не варто. 

Земля — всенародна годувальниця і захисниця — має належати українському народу, надійно служити нинішньому і прийдешнім поколінням. І будь-які спекуляції навколо цієї болючої теми неприпустимі.

Київ.

12 березня 2011 року.