Прочитав нещодавно у «Голосі України» допис «Обіцяють дешеву крупу. Підвезуть у суботу» (№28 від 15 лютого) про гречку, та й захотілося провести аналогію з нашим сільськогосподарським краєм. Дефіциту аж такого на цю «делікатесну» крупу нема: вісімсотграмовий пакет можна придбати за шістнадцять гривень. Щоправда, смішить те, що підприємці зменшують щоразу місткість фасування, тож невдовзі продаватимуть, очевидно, ще легшими пакетиками. Це так, щоб не помітне було зростання ціни...
Виростили гречки в нашому Городенківському районі торік явно недостатньо, щоб забезпечити цією крупою всіх жителів краю. Урожайність становила 13,3 тонни з гектара. Чимало площ було списано: одні — через зливні дощі, інші — через спеку. Потреба в гречці, якщо рахувати чотири кілограми в рік на людину (як на мене, 2 кг на душу населення — то замало), — 240 тонн на всіх мешканців району, тобто сіяти культуру треба як мінімум на 750 гектарах.
Донедавна я працював головним агрономом районного управління агропромислового розвитку, то відслідковував структуру сівозмін. Приміром, гречкою місцеві сільгосппідприємства не особливо захоплювалися: примхлива вона, нестійка до різких перемін погоди, не любить частих у наших краях дощів. У фазі стиглості вередлива: через несприятливі кліматичні умови може не сформуватися якісне зерно. А ще як бур’ян напосядеться? Гербіцидів же для цієї культури катма... Колись, ще працюючи в колгоспі у селі Вікно, я сіяв гречку широкорядним способом: отоді фрезою на 45 сантиметрів просапав — «змолотив» бур’яни. Як чисті міжряддя, то, дивись, і кущики гречки невдовзі й зімкнулися суцільною пеленою. А вирощували її колись у кожному господарстві: і працівників годувати в колгоспних та радгоспних їдальнях, і в рахунок зарплати видавати. Мали також і крупорушки, то змолочене можна було на місцях очистити. Як розформували великі хазяйства, підприємці стали більше думати про фінансові питання й перейшли на ріпак, соняшник, новомодну сою... І навіть вирощену нині в районі гречку не фасують: нема на чому. Воно ж як: без цієї крупи можна й три роки прожити, аби хліб був на столі. Та я розумію прагнення та потреби людей, хворих на діабет, чи й інших, кому показано вживати її щонайчастіше. І сам полюбляю цю смачненьку кашу.
Після виходу на заслужений відпочинок я трохи побув удома, а згодом відгукнувся на пропозицію працювати агрономом у селі Тишківцях. Гречку тут торік вирощували на кількадесяти гектарах, а тепер ось маємо доведене обласною владою завдання відвести під цю культуру п’ять відсотків орних площ. Тобто 100 гектарів. Насіння можна придбати в районі без проблем: його з лишком є в агрофірмі села Вільхівців. Товаровиробники цьогоріч же мають значно розширити площі під гречку, до тисячі гектарів, тож місцева сортостанція мусить забезпечити районованим посівним матеріалом усіх бажаючих. Сорти у них непогані — врожайність кращих сягає і 17,5 центнера з гектара.
Але гречка — культура, яка потребує запилення бджолами. Іноді на медоносні поля привозять вулики «на колесах», але чи вистачить цих працьовитих комах на всіх? Треба сподіватися, одначе, що таки будемо з гречкою, та й на продаж зостанеться.
с. Вікно
Городенківського району
Івано-Франківської області.
