Як кажуть у нас: я вам не скажу про всю Одесу... Тобто я, боронь Боже, не кажу про всю науку, а в якійсь мірі можу судити про науку в аграрному секторі. По-перше, тому що працював все життя біля землі — агрономом. По-друге, бачимо, в якому стані опинилось село і сільське господарство України.
І, на жаль, ми, селяни, не відчуваємо позитивного впливу науки на наше життя-буття. Отож можу ствердно сказати, що єдине «надбання» аграрної науки за 20 років — це нищення аграрного сектору України.
Заперечите? Мовляв, наука безпосередньо не руйнувала. Це так. Але, як сказав один філософ: «Равнодушные не предают и не убивают, но с их молчаливого согласия совершаются предательства и преступления». Більшість вчених байдуже спостерігали за цим.
А окремі (до речі, і тепер «при ділі») були якщо не ініціаторами тих руйнувань, то інструментом руйнування в руках тодішнього Президента Л. Кучми. Правда, це називалося «благородно» — «Реформування АПК України», з подачі «американських друзів» українського народу — їхніх радників. Спасибі. Нарадили...
Але ближче до публікації «Вчена думка» («Голос України» за 11 січня 2011 року). Автори оприлюдненого відкритого листа вважають, що Галина Квітка має нижчий інтелект, аніж учені. Вибачте, але це вже образа професійної журналістки та ще й жінки. Справжніх вчених — це недостойно.
Якби дехто з них, після того, що вони «допомогли» зробити з селом, мали мужність, то взагалі відійшли б від справ. Бо після тих «реформ» мільйони селян залишилися без роботи, без засобів до існування, взагалі без перспективи.
...З ваших вуст шановні виходить, що ви жодним чином до сільськогосподарського виробництва не причетні. Наука сама собою, а виробництво само собою. Але так у житті не буває. Це моє сприйняття як «малого українця», жителя села, агронома.
То для чого така розгалужена наука, яка несе певне навантаження і на без того куций бюджет?
Дивує, з якою неповагою, м’яко кажучи, вчені звертаються до журналістки.
Я зняв би капелюха перед цієї мужньою жінкою, що не побоялася сказати правду. В той час, коли у бюджеті не вистачає коштів на медицину, освіту, пенсії, у селі закриваються школи, лікарні, амбулаторії, фактично за рахунок бюджету закуповують комбайни, щоб допомогти «бідним» бізнесменам від землі. Замість того, щоб підтримати власного товаровиробника, дотують зарубіжного. Коли ж це закінчиться? Це можливо тільки в нашій державі.
А взагалі, не радив би підписуватися таким складом, щоб люди не знали, скільки у нас є наукових установ та вчених. А результатів їх діяльності село не відчуває. Поїдьте, шановні, по селах і запитайте: чому в Україні не сіють достатньо цукрового буряку, а цукор закуповуємо у Білорусі, або виробляємо з імпортованої тростини? Де у нас тваринництво, що стільки харчів завозять з-за кордону? Чому на полях нерідко відсутні сівозміни? Вас можна багато запитати чого. Але ж я певен — відповіді не буде.
У нас, в Ананьївському районі, доживає Жеребківська дослідна станція — колись могутнє наукове господарство дніпропетровського інституту кукурудзи. За Союзу вона постачала насіння пшениці, гібриди кукурудзи не тільки всередині України, а й до інших республік, країн. А тепер на ладан дихає. Чому так сталося?
На запитання: «З ким і від імені кого працює Галина Квітка?», я відповідаю: «Від імені простого сільського трудівника». Вважаю, що Г. Квітка не повинна нічого спростовувати, бо написано все правильно. Навіть більш ніж правильно. Експертами можуть бути жителі села, які відчувають на собі ваші реформи. А не чиновники — вони в селі не живуть і їм байдуже, як виживають селяни.
Зрозуміло, що честь мундира — передусім, і вчені захищають його будь-якою ціною.
Цікаво, як наука, чи ті самі вчені пристосовуються до обставин: у 1999 році вони не сміли заперечувати Леоніду Кучмі про безглузді реформи. А нині ж апелюють до нинішнього Президента України Віктора Януковича, цитуючи його слова: «Щоб за 10 років Україна ввійшла до 20 найрозвинутіших країн світу...».
Господи, пошли нам розум і виведи із отої трясовини, в яку ми потрапили!
с. Байтали
Ананьївського району
Одеської області.
