Конституційна асамблея,або Право на повстання

а найкращі приймають на конституційних зборах. Так було за всіх часів. Створюється нова держава, країна стає на цивільні рейки після воєнного перевороту або найжорсткіша криза потребує кардинальних змін у державному управлінні, — тоді й скликаються конституційні збори. У світі немає єдиних правил, кожна країна знаходить свій, оригінальний шлях конституційної легітимації. Так було в США, Ізраїлі, багатьох європейських країнах і країнах світового співтовариства. Але є важливі характерологічні ознаки цього процесу:

1. Це загальновизнаний інструмент прямої демократії.

2. Обов’язково, хай незначною частиною, наявність прямих виборів або делегування.

3. Нові конституції практично завжди приймають у квазіправовому або навколоправовому полі.

4. Нові конституції — це завжди консенсус еліт і цивільного населення.

5. Визнання легітимності нової конституції, як населенням країни, так і міжнародним співтовариством.

Ініціатива першого Президента Л. Кравчука, підтримана чинним Президентом В. Януковичем, про проведення конституційної асамблеї, є логічним завершенням тривалого періоду конституційного хаосу й спробою запобігти дестабілізації ситуації в країні. Цьому рішенню передувала тривала дискусія серед партій і громадських організацій. Нагадаю, що ще в 2007 році був створений оргкомітет із скликання конституційних зборів, громадянський конституційний комітет. Більш як сорок позапарламентських політичних партій, десятки громадських організацій підписали меморандум, у якому підтримувалася ідея проведення конституційних зборів, затверджена дорожня карта та окреслено основні засади нового суспільного договору. Про необхідність написання нової конституції та прийняття її на конституційних зборах висловлювалися практично всі нинішні опоненти ініціативи Л. Кравчука. Це — БЮТ, «НУ—НС», КПУ, численні експерти, як у галузі права, так і політологи.

Єдиний, хто завжди був проти таких змін, то це О. Мороз. Сьогодні громадяни асоціюють це прізвище скоріш із прогнозом погоди, ніж з політиком, але саме ця людина заклала в Конституцію 1996 року і реформу 2004-го низку положень, які призвели до дискредитації українського парламентаризму.

Сьогодні народні депутати дуже болісно реагують на можливість прийняття конституції поза парламентом. Але прийняття нової конституції Верховною Радою буде ще більш нелегітимним, бо це не передбачено чинною Конституцією.

Чи можна прийняти відповідний закон? Так, можна. Чи працюватиме конституція, прийнята парламентом? Ні.

Мета будь-якої конституції і способу її прийняття — це довіра населення, яку втрачено внаслідок дій влади. В конституційній асамблеї народні депутати братимуть участь, вноситимуть свої пропозиції, але остаточний варіант затверджуватиме конституанта, авторитетні міжнародні структури, а легітимуватиме населення на загальноукраїнському референдумі.

З точки зору конституціоналізму указ Президента продемонстрував різницю між конституційною владою і владою, яка конституює. У такий спосіб глава держави визнав: основні компоненти системи — стабільність, законність і ефективність права — зруйновано і єдиний спосіб увести їх у легітимне русло — це конституційна асамблея. Наразі завдання для політичної еліти — зрозуміти, що змінювати в конституції і як залишитися в новій конфігурації державної влади.

Усі глобальні кризи минулого століття закінчувалися автоматом Калашникова, єврейськими погромами та переділом кордонів. Якщо хтось думає, що буде інакше, він глибоко помиляється. Події в країнах Магриба та Єгипті — це нова якість глобальних воєн, у яких населення самостійно скидає свої уряди, а потім у країну вводяться зовнішні війська і керуючі компанії для контролю за природними ресурсами та транспортними магістралями. Маріонеткові уряди швидко змінюються, місцеві олігархи ліквідуються. За потреби починається парад суверенітетів. У цьому випадку на черзі в нові держави частина території Лівії та Західна Сахара. Втрати неминучі. Мало хто знає, але в Тунісі погроми почалися з маєтків багатих євреїв. Українська історія завжди повторює свої чорні сторінки, а влада рідко робить правильні висновки. Криза й дестабілізація в глобальному масштабі тільки розпочинаються й першочергове завдання влади підготувати державу і населення до нових викликів і загроз національній безпеці. Іншими словами, підготувати націю і державу до війни, а в конституції закласти стабільний розвиток щонайменше на півстоліття вперед. Мобілізація нації сьогодні — це конституційні збори, завтра — це може бути хунта із потішних генералів і маргінальних політиків. Так уже було за часів Скоропадського та ІІ Універсалу.

Першою мотивацією для української еліти, і передусім фінансової еліти, має бути довіра населення, що забезпечить їм збереження капіталу і можливість працювати на зовнішніх ринках. Досягти цього можна через люстрацію, легалізацію капіталів, депозитарію власності, запровадження поняття «ганебної власності» та інших механізмів, які будуть запропоновані в текст нової конституції і конституційних законів.

Друга мотивація — це стабільність законодавства, прозорість і зрозумілість правил підприємництва, гарантія власності. Всі чудово розуміють, що сьогодні жертвами ідеології «грабуй награбоване» стала «молода команда» Л. Черновецького і БЮТ, а завтра їхнє місце може зайняти перспективна команда Росукренерго. Перемогти в собі злодійський інстинкт, що культивувався двадцять років, влада не зможе. А от страх втратити все може змусити домовлятися й закріплювати ці новели в новому Основному Законі. Але доведеться ділитися з державою власністю. Елементи реприватизації, прозорості й контролю за стратегічно важливими для держави об’єктами обов’язкові.

Для населення дуже важливі прозорість доходів і витрат чиновників, прозорість роботи банківської системи і, безумовно, персональна відповідальність тих, хто керує країною. В ідеалі, ми повинні вирішити дилему — або клептократія породжує антисемітизм, або олігарх стає другом українця.

Третя мотивація — це захист від поглинання стратегічних природних ресурсів і стратегічних об’єктів усередині країни та можливість участі у великих міжурядових проектах за межами України. Ці процеси вимагають найвищого ступеня легітимності статей, закладених у конституцію (а саме прийняття конституції на референдумі), а також виразної зовнішньополітичної доктрини, що дозволяє приєднувати нові території і захищати інтереси громадян України за межами країни. Ще раз повторюся: вихід із кризи — це не тільки контроль за державою і переділ кордонів, це, насамперед, контроль за природними ресурсами, продуктами харчування і транспортними коридорами. Тільки сильна держава за переважної підтримки населення здатна модернізувати свою систему управління й вижити як повноцінний суб’єкт міжнародного права в майбутніх катаклізмах.

Тільки в історичній ретроспективі можна оцінити ефективність правління та наслідки для майбутнього країни. Підготовка до прийняття нової конституції, безумовно, повинна мати відкритий і публічний характер, сформувати нові моральні імперативи, нову етику управління й стратегування, використовувати нові можливості інформаційних технологій, комунікацій і наукових відкриттів.

Я впевнений, що Л. Кравчук, як майбутній голова Конституційної асамблеї, зможе компілювати всі конструктивні пропозиції і створити умови для політичного консенсусу в суспільстві, а В. Янукович запропонує нації затвердити Конституцію на референдумі.

Багато з положень уже обговорюються, у тому числі й парламентаріями. Майбутній політико-територіальний устрій країни матиме елементи федерації. Кількість областей не перевищуватиме 9—12. Райони буде ліквідовано, їх перетворять на округи, де роль центру виконуватиме місто з населенням не менш як 20 тисяч чоловік. Будуть передбачені питання для створення національно-культурних автономій у місцях компактного проживання національних меншин (кримськотатарської, русинської, болгарської). Також у конституції або конституційному законі будуть передбачені питання будівництва нових міст і приєднання суміжних територій або анклавів, де компактно проживають українці. Всі ці питання будуть регулюватися, зокрема, і на підставі міжнародних угод.

Мова на всій території України — українська. В національно-культурних округах або суб’єктах федерації можливі регіональні мови. Титульна нація відповідальна за комфортне проживання на її території інших націй і народностей за умови дотримання національного законодавства.

Релігійний мир — це одне із найболючіших питань української державності. Некрофілія і всеїдність попередника В. Януковича лише загострили відносини між конфесіями і дискредитували національну ідею. Нова конституція повинна закласти основи конкордатних відносин між церквою і державою, вирішити питання реституції майна та власності традиційних церков, закласти основи для єднання православ’я.

Істотних змін має зазнати міграційна й демографічна політика. Я не виключаю запровадження генетичних паспортів і подвійного громадянства.

Парламент буде двопалатним, де верхню палату представлятиме рада старійшин або сенатори, а нижня формуватиметься на пропорційній системі. Місцеві вибори будуть проходити винятково за мажоритарним принципом.

У судову систему буде уведено інститут маршальської служби за прикладом США.

Необхідне прийняття принципово нової військової організації держави, яка має бути налаштована на нові форми ведення війни з урахуванням інформаційних, генетичних, фінансових і біологічних технологій. Мобілізація населення, агресивна міграційна політика, ефективна медицина й цивільна оборона повинні бути обов’язковою частиною військової організації держави.

З метою розвитку прямої демократії на місцевому рівні буде надано право населенню на прийняття партисипативних бюджетів, а роль міст буде переглянуто відповідно до проекту конституції, який розробила Асоціація міст України.

Майбутнє України вимагає твердої президентської вертикалі, швидких і адекватних рішень, стабільності та наступності влади. Досвід показує, що в умовах нестабільності парламентська демократія неефективна. Монархія або тверда президентська вертикаль із елементами прямої демократії дозволяють забезпечити швидкий і динамічний розвиток країни. На нараді політичних партій, про яку я вже згадував, одержав підтримку варіант семирічного правління і не менше двох термінів поспіль, за дотримання відповідних умов розвитку країни.

Не менш важливою буде дискусія про державну атрибутику та історичну наступність. Уже сьогодні говорять про жовто-синій прапор, новий державний гімн та назву країни. Відома фраза Вольтера із листування з Катериною ІІ: «Ми у Європі знаємо одну Русь — Київську, останнім королем якої був Данило Галицький» хвилює сьогодні багатьох експертів, у тому числі й у Західній Україні. Поки що пошепки, але вже говорять про докорінний перегляд низки державоутворюючих парадигм.

За всіх часів концепція верховенства права над державою була основою обмеження влади короля, парламенту або президента.

Логіка дуже проста: якщо парламент або президент порушує закони, несе загрозу суспільству і державі, його потрібно усунути з посади. Інакше кажучи, не парламент робить закони, а закон робить парламент. І якщо суверенні права громадян порушено — громадяни мають право на опір насильству й право на повстання. Про це говорили відомі богослови (св. Фома), філософи (Цицерон, Локк та ін.).

У французькій Декларації і конституції 1793 р. записано «...опір може бути пасивним (невиконання законів. — Прим. авт.), оборонним (майдан підприємців. — Прим. авт.) і наступальним (іти аж до повстання, що має на увазі повалення уряду)». Історичний екскурс має бути досить показовим. Прогресуючі злидні українців, зростання державного боргу, згортання демократії, неефективність управлінської вертикалі за уявної монополії адміністрації — усе свідчить про невідворотність африканського революційного синдрому.

Українці зуміють реалізувати своє право на повстання за подальшої бездіяльності влади. Бажаючих оплатити дешеву революцію в обмін на контроль п’ятдесятимільйонної держави більш ніж достатньо. Чи вціліє держава?

Тому, я переконаний, конституційна асамблея, як механізм загальнонаціонального консенсусу, повинна стати альтернативою дестабілізації і початком реформації держави.