Як ми вже повідомляли, на 23 березня заплановано парламентські слухання на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації».
— Питання земельних відносин, як і проблеми селян, щодня є в розкладі моєї діяльності, — розповів Василь Осадчук, голова Погребищенської райдержадміністрації, що на Вінниччині. — Район має 100 тисяч сільськогосподарських угідь, зокрема 77 тисяч гектарів орної землі.
У нас нещодавно була селекторна нарада, всеукраїнська. Сидять у залі керівники, голови сільських рад. Я запитую: «От мене завтра запрошують до Києва з такої проблематики, що ви скажете стосовно ринку землі? Порекомендуйте, щоб я доніс ваше бачення». І що ви думаєте? Мовчанка в залі... Дивлюся — в очах, як правильно сказати, незнання цієї проблеми. І навіть якась розгубленість. А особливо у керівників сільськогосподарських підприємств, як ми їх називаємо, доморощених. Тобто які самостійно господарюють, а не інтегровані у потужні структури.
Тому ми повинні розглядати питання ринку землі. Що це дасть селянину? А що — територіальній громаді? Як розвиватиметься сільська громада? Тому що ми бачимо: на селі — занепад соціальної сфери. Нам треба робити дороги, ремонтувати клуби, нам потрібно одне, друге, третє, четверте. Де брати кошти? Де!?
Тому, якщо глибоко вникнути в ринок землі, це треба бути серйозним фахівцем, варто вивчити досвід, проаналізувати все. Країни проходили цей шлях не за один рік, крізь призму десятиліть, вивчали наслідки. Я не проти ринку землі, але, кажу, потрібно бути фахівцем і зважити всі «за» і «проти». Ми не маємо права на помилку. Ми ж бо пам’ятаємо ваучерну приватизацію. Що це дало громадянину, зокрема селянину?
Деякі науковці і в розмовах, і в публікаціях кажуть, що ми наробили помилок, коли розпайовували землю. Дійсно, напевне, так. Потрібно виправляти... Якщо ми знову наробимо помилок, їх буде виправити надзвичайно складно.
Тому державі треба стати основним гравцем — вона повинна мати переважне право на придбання землі і створювати великі господарства. Завдяки цьому інструменту можна було б збільшувати обсяги сільськогосподарського виробництва, і відповідно вести цінову політику.
І ще одне питання я хотів би зачепити, воно болить і з ним стикаєшся кожен день. Ну давайте, нарешті, зробимо чи знайдемо механізм щодо права на оренду! Що це за аукціони? Як їх проводити?! Приміром, у орендаря 50 гектарів землі. Її обробляли, а потім — покинули. Як сьогодні передати її другому орендареві, тому, хто може дійсно ефективно її обробляти. Адже говоримо про надходження до бюджету, а земля пустує. Якщо тому, хто хоче взяти землю в оренду, ми як влада скажемо: бери — обробляй. То як він повинен платити гроші до бюджету? Як саме? Невже надавати спонсорську допомогу?! Тут же поряд є інспекція, яка прийде, скаже про те, що це є самозахоплення землі. Коли договір укладеш без аукціону (а немає механізму, як саме це проводити!) — це правопорушення. І тут знову відповідай за це і керівник, і сільський голова. Ось це нагальне питання, допоки ми визначатимемося з тими чи іншими позиціями, необхідно надзвичайно швидко вирішити.
Міг би ще назвати багато моментів. Наприклад, реєстрація державних актів. Ну це ж ходіння по муках! От ми зустрічаємося з людьми, сходи громадян. Обурюються: «Чому так довго, вже два чи три роки, не видається нам акт?» Представник управління земельних ресурсів пояснює: «Треба покласти на базу, створити обмінний файл...» Чого, кажуть, це нам розказуєш, чого лаєшся перед людьми?! Він дивиться... А справді, навіщо селянину і база, і обмінний файл. Йому треба в обумовлений термін отримати державний акт. Дійсно, так має бути. І реєстрація, я вважаю, треба щоб проходила на місці, безпосередньо у відділі земельних ресурсів. Давайте створимо матеріальну базу, створимо умови, наберемо кадри. Потрібно владу віддавати в регіони і наблизити послуги до людей. Це один із елементів послуг, який має надаватися на місці.
Записала Галина КВІТКА.
