Що слід зробити, аби водопілля завдало менше шкоди? Про це йшлося на нараді в селищі Любешів за участю керівників водогосподарських організацій Волинської, Рівненської, Житомирської областей України та Брестської і Гомельської областей Республіки Білорусь.
Місце для наради вибрали не випадково. Неподалік Любешова в Прип’ять вливаються води річок Вижівки, Турії, Цир. Зазвичай неширокі і спокійні, у час водопілля вони збільшують свою силу в десятки разів. Трохи нижче за течією Прип’ять приймає ще Стохід, Стир, Случ, не менше приток у Прип’яті і з боку Білорусі — Піна, Ясельда, Бобрик, Цна, Лань... Всі вони з півдня і півночі збігаються в ріку неподалік Пінська. Річки «підпирають» одна одну, а рівнинна місцевість не дозволяє воді швидко стікати.
За останні півстоліття в північних районах області сталося дванадцять великих повеней. Під час найбільшої з них — 1999 року — було затоплено більше сотні населених пунктів і десятки тисяч гектарів сільгоспугідь. На ліквідацію наслідків та компенсацію збитків витрачаються мільйони гривень.
Складна ситуація і нині. А почалося все торік, коли на території області випало 778 міліметрів опадів — на третину більше норми. Ще восени річки в північних районах вийшли з берегів і більше не покидали заплав. Раптове потепління і танення снігу в січні цього року, зливові дощі на початку лютого призвели до небаченого раніше зимового паводку на Стоході і Прип’яті в Любешівському районі. Так, 14 лютого в селищі Любешів було на два сантиметри перевищено історичний максимум на ріці Стохід, близьким до рекордного був рівень Прип’яті на водомірному посту в селі Любязь.
Які ж прогнози на перспективу? Аналогом розвитку повені 2011 року, вважає начальник Волинського облводгоспу Юрій Бахмачук, можуть бути 1998—1999 роки. Тоді область увійшла в зиму із затопленими заплавами, що згодом призвело до максимальних рівнів у річках Полісся. Саме з орієнтиром на події тих років й вели розмову на нараді в Любешові.
Згадали того дня про села Самари-Оріхові, Межисить, Мале Оріхове, Залисиця Ратнівського району. Підтоплення їх водами Оріхівських озер відбувається через те, що Оріхівський канал на території Білорусі заріс і замулився. Про цю проблему йшлося ще в грудні минулого року на засіданні уповноважених урядів України та Білорусі в Луцьку. Безперечно, канал згодом буде почищено. Однак допоки це станеться, вплинути на ситуацію можливо лише завдяки Турському водосховищу, побудованому на водозборах Оріхівського каналу. Його чаша може закумулювати 21 мільйон кубічних метрів води. Тож до початку паводку за взаємною згодою сторін буде спрацювано значну частину його корисного об’єму. Це дасть змогу в період водопілля зарегулювати в Турському частину стоків. Подібне рішення прийнято й стосовно розташованого у водозборі Теребовічського каналу Кортеліського водосховища.
Для відводу частини паводкових вод ріки Прип’ять через Дніпро-Бузький канал (ДБК) в басейн Західного Бугу використовується Білозерська водоживильна система. Тут особливу увагу сторони звернули на аварійний стан Вижівського водоспуску, через який вода Прип’яті надходить в ДБК. Збудована ще в ХІХ столітті і гідна музейної експозиції дерев’яна гідроспоруда потребує негайної реконструкції. У разі її руйнації нічим не стримувані потоки можуть завдати довколишнім селам великої шкоди.
На нараді йшлося про координацію дій українських і білоруських водогосподарських служб у період водопілля, щоденний обмін інформацією про рівні води на прикордонних річках. Досягнуть також домовленості з підприємствами «Брестмеліоводгосп» і «Гомельмеліоводгосп» про безпідпірний пропуск паводкових вод з території Волинської, Рівненської і Житомирської областей.
