Позитив у дефіциті

Заворушення в країнах Північної Африки та Близького Сходу спричинили різкі коливання цін на нафту в США та на європейському континенті. Ще б пак, в Африці Лівія за розмірами нафтосховищ не має собі рівних, за обсягами видобутку вона восьма серед країн ОПЕК. Лівійська нафта експортується в Італію. Каталізатором зростання цін на нафту, поза сумнівом, стали побоювання інвесторів у зниженні пропускної здатності Суецького каналу через гіпотетично можливі обмеження видобутку вуглеводнів у Лівії. Щойно Саудівська Аравія, яка є лідером ОПЕК, заявила про намір наростити нафтовидобуток до одного мільйона барелей на добу, ціни стабілізувалися. Але в останній декаді барель нафти коштував 120 доларів США — і на фондових ринках уже почали розглядати найгірші сценарії у нафтовидобувних регіонах. Лівійські заворушення поставили під сумнів навіть темпи відновлення світової економіки.

Наші внутрішні ціни на нафтопродукти зберігали в останній декаді місяця тенденцію до зростання також, але переважно з іншої причини — під час затвердження цінового коридору на лютий з якоїсь причини не врахували зростання акцизного податку на 40 відсотків. Це чисто по-нашому. Дехто думає: оскільки українські заводи залежать головно від російської, а не заморської нафти, а своєю власною торгують раз на місяць, то в нас своє весілля, в Європи та США — своє. Аби ж то! Йдеться про весілля глобальне. Світові ціни на нафту, на відміну від українських, тісно пов’язані з її пропозицією, яка лежить в основі енергобалансів західних країн. Скорочення пропозиції прямо впливатиме на європейські та російські ціни, а опосередковано — і на наші. А ще російські ціни на газ прив’язані до світових котирувань на нафту, тож дорожчатиме й блакитне паливо. Такий розвиток подій малоймовірний через наявність джерел заміщення лівійської нафти і на африканському, і на близькосхідному напрямах. Але наші бензин і дизпальне дорожчатимуть через особливості неринкового ціноутворення, яке влаштовує владу і бізнес.

У лютому ми не мали ринкових цін на бензини і дизпальне, проте вони зростали. За моїми спостереженнями, російські та білоруські ціни справляли роль такого собі буфера від ще більшого подорожчання на роздрібному ринку. Надалі роль такого буфера може виконувати й імпортне пальне іншого походження, але ринковими від того ціни не стануть. У бізнесу, якому треба модернізуватися, і у влади, якій треба наповнювати бюджет податками, свій інтерес до зростання цін на нафтопродукти. 

До першої річниці президентства Віктора Януковича уряд звітував про зростання макропоказників за 2010-й і про зменшення рівня інфляції. ЗМІ виставляли Президенту країни, як у школі, оцінки. Проте позитива бракувало навіть за того, що деякі телепроекти почали розбавляти відповідними новинами. Не тому, що позитива не вистачало, а тому, що його не можна було намазати на хліб. Добре знаний серед людей Інститут імені Горшеніна провів так зване всеукраїнське (2000 респондентів обласних центрів, міст і селищ) телефонне опитування, щоб з’ясувати громадську думку з приводу плюсів і мінусів минулого року — підсумки шокували. 78,1 відсотка опитаних вважають, що за цей час економічне становище погіршилося, з них 59,3 відсотка в тому не мають жодного сумніву. Неважко здогадатися про резони, якими керувалися люди. Макроекономічні показники 2010 року формувалися під впливом украй низької порівняльної бази 2009-го і відновлення зовнішнього економічного попиту на продукцію металургійної та хімічної галузей. (Нагадаю, 2008 року ціни на метал у світі обвалилися вчетверо, ринки запозичень не діяли, що зумовило згортання інвестиційного поля і падіння промислового виробництва упродовж двох років). Не дивно, що більша частина респондентів (59,3 відсотка) негативно оцінюють діяльність уряду.

Класичний приклад. Лютий виявився складним періодом для адаптування бізнесу до нововведень у податковому законодавстві. Але коментарі й авторів законо- проекту, й податківців обмежувалися банальним цитуванням Податкового кодексу, розділи якого набирають чинності неодночасно й написані незрозумілою мовою (чого варте слово-паразит «придбавати»!?) Це потягло неправомірне посилення фіскального тиску на підприємців з боку податкових органів, а прийнятного для загалу обґрунтування спірних положень так і не пролунало. Лишалося дійти висновку про чергову імітацію широкого обговорення або прислухатися до поради першого заступника глави адміністрації Президента країни Ірини Акімової: мовляв, позитива треба зачекати. Якщо не змінити несистемного підходу до реформ серед їхніх ініціаторів, чекати доведеться довго. Лютий показав, що однією перестановкою кадрів тут не відбутися.

Згідно зі згаданим вище телефонним опитуванням, 32 відсотки респондентів ледь зводять кінці з кінцями, їхнім сім’ям не вистачає грошей на харчування; 31,7 відсотка респондентів заявили, що на харчування вистачає, але придбати одяг та взуття вже проблема. Скинемо відсоток-другий на психологічний чинник — більше половини українців, серед яких і були респонденти, одержують менш як дві тисячі гривень на місяць, а в січні заробітна плата в країні, за підрахунками Держстату, знизилася на 12 відсотків, відігравши грудневе зростання проти листопада. Хіба не приголомшує на тлі економічного зростання? Скажете, бракує грошей у бюджеті, тоді чому уряд не усуває зловживання у сфері державних закупівель, через що втрачає у лютому фінансування з ЄС?! Або чому не знижує податкові нарахування на заробітну плату, що було б логічно з огляду на задекларовану реформу пенсійного законодавства. Адже і хліб не росте на негативі.

Про появу в березні китайської гречки по 14 гривень за кілограм повідомляють, як про манну небесну. До речі, про гречку та інші продукти і про прагнення знизити на них ціни примусово, з допомогою державних компаній-агентів, які наділятимуться винятковим правом експорту харчових продуктів. Це різко знизить товарну пропозицію унаслідок згортання сільгоспвиробництва, ліквідації підприємств, які фінансуються на сьогодні іноземними та вітчизняними експортерами зерна. Висловлюючи обурення з цього приводу, Американська Торговельна палата не виключає того, що економіка України може втратити при цьому статус ринкової. Але, треба думати, до того не дійде.

Перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв повідомив про найближчі наміри уряду в реформуванні аграрного сектору. Він визнав, що за мету слід поставити підвищення конкурентоспроможності та докорінну модернізацію. Лише за таких умов, на його думку, Україна посяде чільне місце на світовому ринку, де відчувається постійний дефіцит продуктів харчування і високі коливання цін. А це означає: він свідомий того, що реформи потребують не тільки інвестицій, а й цілеспрямованого творчого підходу до наболілих проблем. Схоже, такої само думки дотримується й Ірина Акімова.

Поки що, судячи із прямолінійних підходів — скоротити, обмежити, перезавантажити тощо, економічні реформи не замішані на креативі, не обраховані економічно, не достатньо розтлумачені громаді й не підкріплені відповідними ресурсами — технічними, матеріальними, вольовими, кадровими тощо. У найближчі п’ять років уряд планує цілком слушно зосередити наявні ресурси на тих напрямах, які визначають головний потенціал країни — серед аерокосмічної галузі та біотехнологій є і аграрний сектор.

Одного року замало, щоб оцінювати будь-які реформи. 20 тисяч тонн сирої китайської гречки недосить для рівноваги на споживчому ринку. Хтось цілком слушно підрахував, що після її переробки кожному українцю перепаде по 250 грамів крупи. Водночас лютий показав, що людям гостро бракує природного позитива, а не з домішками минулого —.на кшталт кіла гречки і навантаження у 400 грамів макаронів, які продавали в одному з мікрорайонів столиці.