Херсонські «Славутичі» і «Скіфи» доводять: Україна має всі передумови для того, щоб жнивувати в рідному полі лише власною технікою.

 

Крига скресла, панове! І поки скептики ще сперечаються, комбайн — ось він, наш, рідний! — іде. Не спинили цю ходу нестримну ні несподівано люті морози, ні аномальні кризові явища, ні похмурі «прогнози» деяких скептиків.

Власне, переламним у сьогочасній біографії науково-виробничого підприємства ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» став рік минулий, що дало законну підставу голові правління підприємства Олександрові Олійнику сказати: «Упевнений, що завод уже пережив найважчі часи і давно омріяна ера відродження настала! Зі свого боку ми зробимо все, щоб творці сучасної сільськогосподарської техніки пишалися підприємством, а країна — комбайнами, і матимуть ці комбайни попит не лише в Україні, а й на світовому ринку».

Були скіфи-орачі, з’явилися і скіфи-женці!

Промовистий факт. Ще жодна країна світу — ні США, ні Німеччина, ні Франція — лише за рік (мить в історії!) не зробила того, що зробили комбайнобудівники з берегів Дніпра, — склали одразу два дослідні зразки зернозбиральних комбайнів, названих «Скіфами».

Начальник експериментального цеху Сергій Халімулін звертає увагу на те, що «ось цими самохідками в Києві на виставці всі захоплювалися. Це машини абсолютно нового покоління. І вони на 90 відсотків — наші «брати-слов’яни», бо комплектувальні — не чужі і складені руками наших професіоналів. Правда, красені? Один комбайн намолочує 12 кілограмів зерна за секунду, другий — уже всі 14. Та й бункер проти звичного місткіший — у півтора разу, значно збільшена швидкість вивантаження намолоченого».

— Що це дає?

— На півтори години у зміну зменшено невиробничі простої в полі. А це у жнива — золотий час...

На головному конвеєрі, який дуже настраждався від вимушених «стопів», — передзвін металу, спалахи електрозварки, безперервне снування кран-балки.

Ветерани підприємства, слюсарі-складальники Олексій Коваленко, Сергій Поплавський, Володимир Михальченко, та їхні молодші колеги задоволені: «До нас повернулася втрачена віра. Думали, що ось-ось і завод закриють...».

Закрити завод — це трагедія. Навіть не матеріальна — моральна: на хліб, нехай і соціальних «сортів», ці одержимі люди заробили...

— Ми в ці комбайни душу вкладаємо, — каже за всіх Сергій Поплавський. — А якби ще держава допомагала! Не нам, а покупцям цієї техніки — селянам...

— Знаєте, що для нас незрозуміло? — запитує напарник Володимир Михальченко. — Чому на той ростовський комбайн 30-відсоткова компенсація з боку держави є, а на херсонський, вважай, немає?

І майже кожен творець зерно-збиральної техніки сподівається, що нинішній уряд виділятиме гроші не на «фанфари», а на те, щоб український хліб збирали українські комбайни, найпристосованіші до наших умов. Мало того...

Дадуть людям додаткові робочі місця

Представник однієї з торговельних фірм, що приїздив на «Херсонмаш», пояснив, чому вирішив переорієнтуватися на продаж вітчизняної техніки: «Покупці зрозуміли, що імпортні комбайни не тільки успішно збирають, а й ще успішніше «роздягають»: надто дорогі запчастини...».

На заводі не приховують, що деякі вузли тих-таки «Славутичів» не витримували (часто надмірних) навантажень і виходили з ладу. Урахувавши абсолютно всі зауваження і пропозиції механізаторів, херсонські комбайнобудівники у стислий строк підняли планку надійності своїх машин на рівень кращих світових зразків. Чи бувають винятки? А що, у «Джон-Дірів» їх немає, чи у «Нью-Холландів»?

— Найбільша проблема? — перепитує директор НВП ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» Таміла Пугачова. — Брак кадрів: верстатників, електрозварників... Ми готові тепер щомісяця пропонувати нових 30—50 робочих місць і давати людям гарантовану зарплату. А роботи — море: плануємо цього року скласти як мінімум тільки зернозбиральних комбайнів дві сотні...

Це, безумовно, не ті обсяги, на які здатне і розраховане одне з найстаріших в Україні стратегічних для держави підприємств сільськогосподарського машинобудування. Та й потреба в комбайнах уже більш ніж нагальна!

— Практично кожній області України потрібно щонайменше тисячу нових зернозбиральних комбайнів, — зауважує голова правління ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» Олександр Олійник. Через брак техніки країна щороку втрачає як мінімум 7—10 мільйонів тонн хліба. Це ужинок трьох таких областей, як Херсонська!

Ці втрати можна скоротити вже у два найближчі роки, якби... Якби довести річний випуск комбайнів хоча б до півтори тисячі штук. А це, крім усього, ще й 15 тисяч робочих місць. Не у США чи Німеччині — в Україні!

...Плюс модернізація виробництва

Названий обсяг — один із пунктів виробничої програми підприємства, яке, подолавши кризові рифи, нарощує темпи. І спасибі, кажуть машинобудівники, Президентові України Віктору Януковичу, який своїм вольовим рішенням не дав втягти завод у чорторий реприватизації. Кому та ре-  приватизація на руку? Слюсарям-складальникам Сергію Поплавському, Олексію Коваленку, Володимиру Михальченку, котрі мають роботу, мають зарплату і, зрештою, мають надію, яка мало не упокоїлася?..

На машинобудівному заводі нині модернізуються не тільки зернозбиральні комбайни та інша техніка, а й саме виробництво. Директор підприємства Таміла Пугачова зауважує:

— У період кризи ми придбали лазерну установку для різання металу «Бістронік», яку запустимо вже в березні-квітні. Цей апарат, налаштований швейцарськими спеціалістами, дасть можливість випускати щомісяця щонайменше 25 зернозбиральних комбайнів. У процесі проробки — листозгинальна установка з цифровим програмним управлінням. Як бачите, на місці не стоїмо!

Підтримують машинобудівників в їхньому прагненні позбавити Україну залежності від імпорту зернозбиральної техніки голова облдержадміністрації Микола Костяк і народний депутат України Катерина Самойлик. От і цими днями Катерина Семенівна звернулася до Кабінету Міністрів України із проханням розробити комплексну державну програму підтримки вітчизняного сільгоспмашинобудування: «У цій програмі має бути окремий розділ, пов’язаний із комбайнобудуванням і Херсонським машинобудівним заводом зокрема».

...На виході — чергова партія степових кораблів. Вони ще пахнуть фарбою, але вже не припадають пилом, як кілька років тому. За ними знову черга. Лише Херсонська область має намір закупити понад 70 самохідок, півсотні — сусідній Крим. Мало не щодня надходять нові заявки від покупців.

— Увесь майбутній прибуток піде на розвиток виробництва, — наголошує директор машзаводу Таміла Пугачова. — Державі потрібні комбайни, і ми готові ці комбайни давати.