Із досьє «Голосу України»

Валерій БЕВЗ, народний депутат України від Комуністичної партії (№ 7 у виборчому списку). Народився у 1953 році в селянській родині на Вінниччині. Має понад 30-літній стаж роботи в міліції, свого часу керував вінницькою міліцією. До парламенту потрапив з посади заступника міністра з надзвичайних ситуацій. У Верховній Раді шостого скликання працював секретарем Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. 17 лютого 2011 року його обрано на посаду голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

— Як генерал-лейтенант міліції потрапив у великою політику? Вам не вистачало влади?

— Відомий принцип: якщо ти не займаєшся політикою, то політика займеться тобою. Я пішов із системи МВС у грудні 2003 року, коли до керівництва міністерством прийшли люди, позиції яких не збігалися з моїми з точки зору і професійної, і життєвої. Я розумів, що не зможу вплинути на процеси, а тому написав рапорт і пішов із системи МВС. Але вже через місяць я працював заступником голови ОДА у Вінницькій області й там розпочався процес мого знайомлення з політикою. Хоча політику відчув ще в системі міліції. З перших днів незалежності України міліція серйозно відчула на собі вплив політичних процесів у державі. Не завжди відносини суспільства і держави, суспільства і міліції були паритетними, тиск політиків, а часом і їхнє хамство стосовно системи і працівників міліції призвели до того, що сьогодні маємо.

— Але правоохоронці начебто мають бути над політикою. Як ви опинились у КПУ та її виборчому списку? Чи завжди сповідували ідеї марксизму-ленінізму?

— Я себе вважаю людиною принципів. Бігати від однієї політичної сили чи партії до іншої — несолідно і некоректно. У 1984 році я прийшов до лав Компартії і, по суті, в ній і залишився. Єдине, що як законослухняний громадянин на період роботи в міліції я призупинив своє членство у партії і повернувся лише після звільнення з міліції. У 2004 році я знову зареєструвався як член КПУ, працював як рядовий член партії, потім секретарем обкому у Вінницькому обласному осередку. У 2004 році мене познайомили з Петром Миколайовичем Симоненком, у нас була довга розмова, в принципі позиції були визначені. І переконаний, що погони вже не змінюватиму.

— Розкажіть про ваш рід. У вашій родині ще були міліціонери? Як обрали цю професію?

— Сім’я у нас була велика, маю трьох старших братів, на жаль, один уже пішов у вічність. Мій брат Олександр, старший на 11 років, теж свого часу прийшов до лав міліції, а завершив роботу у званні генерал-лейтенанта міліції, начальником УМВС на Південно-Західній залізниці. І я за його прикладом після служби в Збройних Силах поїхав на навчання до Харківської вищої школи МВС ще тодішнього Союзу і так потрапив у систему міліції.

— А зараз ви «порвали» з міліцією чи продовжуєте свою справу?

— 30 років роботи в міліції, за великим рахунком, — це все свідоме життя. Тож, звісно, я з системою не порвав, цікавлюся її проблемами, мені болить, коли десь є серйозні прогалини в роботі співробітників міліції чи всієї системи загалом.

— Нині КПУ заявляє про свою певну опозиційність до влади, однак продовжує перебувати в парламентській більшості. Пробачте, але це нагадує намагання зловити двох зайців чи всидіти на двох стільцях одночасно. Чи можуть комуністи вийти з більшості, якщо і надалі в країні поглиблюватиметься зубожіння населення, шалене зростання цін і тарифів?

— Перебувати в опозиції і постійно говорити «а Баба Яга проти» — це шлях у нікуди. Намагання за 20 років постійно сподобатися не українському народові, а електорату призвело до руйнування суспільного життя в цілому, моралі, економіки, ідеології. Країна опущена до плінтуса. В цих умовах кричати знову з трибуни тільки «проти» абсолютно неправильно. Тому ми заявляємо: те, що пропонуватиметься Президентом та виконавчою владою, буде спрямовано на реформування країни, економіки, задля нормального життя людей, ми підтримуватимемо. З другого боку, є принципові речі. Коли нам сьогодні пропонують пенсійну реформу, яка не налазить на голову, ми таке підтримати ніяк не можемо. 60% економіки країни перебуває в тіні. Чомусь ніхто не говорить про те, що в нас є шість мільйонів фізичних осіб — це люди, які заробляють гроші, але зовсім не обліковані, котрі ні копійки не сплачують до Пенсійного фонду. Але настане час і вони прийдуть до держави і скажуть «дайте нам пенсію». А хто ж туди має покласти? Тому сьогодні й виникла прогалина в 34 мільярди гривень у Пенсійному фонді. Кабінет Міністрів мав би піти цим шляхом, коней поставити попереду воза: спочатку облікувати ці шість мільйонів, а також тих, хто працює за кордоном і ввозить у країну до п’яти мільярдів доларів на рік. У країну ввозиться колосальний ресурс, але він абсолютно державою не контрольований. У нас іще близько 10 мільйонів фізичних осіб, які займаються так званим малим бізнесом або перебувають на єдиному податку — треба також подивитись, як вони сплачують податки і чи сплачують їх взагалі.

— Скільки часу ще житиме комуністична ідеологія? Адже багато людей, насамперед молодь, вважають, що вона себе вже вижила.

— Молодь сприймає те, що їй подають, передусім ЗМІ. Закон «Капіталу» Маркса «гроші — товар — гроші — прибуток» ніхто не скасовував. Він сьогодні працює абсолютно нормально і в комуністичному суспільстві, яким є Китай, і в окремих країнах, які все життя будували капіталізм, а вийшли на соціалізм, скажімо, Скандинавські країни. Всі розбіжності доводять, що сама по собі ідеологія має право на життя. Інша річ, як цією ідеологією розпоряджаються її носії.

— Які ваші законодавчі ініціативи вдалося втілити у життя?

— Для мене було дуже важливим забезпечити максимальний соціальний захист працівників міліції. Парламентом прийнятий і підписаний Президентом закон, завдяки якому вдалося зберегти і залишити в структурі МВС усю соціальну сферу і заклади охорони здоров’я, які сьогодні обслуговують 750 тисяч співробітників міліції та членів їх сімей. З моєї ініціативи також приймалися проекти змін до законів «Про міліцію» та «Про оперативно-розшукову діяльність», що стосуються міжнародного співробітництва, адаптації нашого законодавства до міжнародного. І вони вже також підписані Президентом. І ще дуже багато законодавчих актів у сфері адміністративного та кримінального права.

— З огляду на ваш багаторічний досвід роботи у правоохоронних органах, у чому полягає головна проблема у боротьбі з корупцією? Чому про це говорили всі президенти, всі влади, всі уряди, а віз і нині там?

— У нашому суспільстві немає того рівня замовлення, за яким розпочинається чесна, відверта, пряма, активна і жорстка боротьба зі злочинністю, тим паче з її організованими формами і з корупцією. Той, хто порушує правила дорожнього руху і пхає даїшнику гроші, то це він створює те, що сьогодні відбувається у нас на дорогах. Коли приходимо в лікарню, ми даємо презент лікарю. Винуваті й той, хто дає, і хто бере. Як, на якому етапі треба цей процес зупинити? Чому німці, якщо поряд з ними поселяються нові мешканці, про це повідомляють у поліцію і не кажуть, що це стукацтво. Чи якщо сусід викидає пляшку не в той контейнер для сміття, інформують у відповідні служби. Там кожен громадянин відчуває себе відповідальним за суспільство. По-друге, має бути досконала правова база. Її, на жаль, немає.

1993 року було прийнято єдиний серйозний документ — «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». У 1995-му прийнято закон про корупцію, який теж був не зовсім вдалий, але за тим законом дуже вдало боролися з рівнем секретарів сільрад. Був вал, десятки тисяч протоколів про корупційні діяння, але вони ніяк не впливали на всю атмосферу в суспільстві. Тому комітетом у 2009 році було запропоновано три законопроекти — щодо засад протидії корупції, про відповідальність юридичних осіб за корупційні діяння та про внесення змін до окремих законодавчих актів, які було проголосовано у червні 2009 року. На жаль, ці закони не вступили в дію, Верховна Рада спочатку відтермінувала, а потім і скасувала дію цих законів, бо документи були недопрацьовані. Сьогодні парламент працює над новим законопроектом про боротьбу з корупцією і, сподіваюся, депутати підтримають цей документ і розпочнеться процес його реалізації. Є там і певні новели — скажімо, розширюється коло осіб, які підпадають під дію цього закону, суб’єктів корупційної відповідальності, передбачається не тільки декларування доходів чиновниками, а й видатків, забороняється пряме підпорядкування родичів на держслужбі.

— На ваш погляд, скільки часу потрібно, щоб подолати в нашій державі корупцію?

— Я не Нострадамус. Можна мати дуже досконалі закони, унікальний персонал, який готовий їх реалізувати, але якщо не змінюватимемо наші традиції та українсько-слов’янський менталітет, доки не піднімемо на вищий рівень законослухняність наших громадян, дуже важко буде щось змінити.