Уряд Миколи Азарова за 2010 рік залучив до бюджету доходів менше, ніж було спочатку заплановано, і штучно «виконав» фінансовий план за допомогою податкових переплат і нав’язаного з боку МВФ секвестру. Приріст фінансових ресурсів держави значно відстав від приросту доходів учасників економічної діяльності. Рівень соціальних гарантій населенню не відповідає фактичній інфляції, тобто влада припустилася зниження життєвого рівня українців. Натомість, державний борг і бюджетний дефіцит зростали більшими темпами, ніж всі інші макроекономічні показники. Якщо вирахувати «коефіцієнт корисної дії» української влади у керівництві державними фінансами, то він виявиться меншим, ніж у архаїчного паровоза, — близьким до нуля або й взагалі від’ємним.
Мені вже не раз доводилося звертатися до української громадськості з роздумами про стан державних фінансів. Деякі дорікають, що нема потреби засипати пересічного українця горою незрозумілих йому цифр і складними розрахунками, —мовляв, кожного цікавить лише власна зарплата чи пенсія та ціни у навколишніх крамницях. На моє переконання, саме недостатня обізнаність виборців у тому, як використовуються їхні власні кошти обраною ними ж владою, є глибинною причиною помилок на виборах. Розуміння стану справ у фінансовій сфері держави дає змогу громадянам сформувати реальне уявлення про здатність влади до управління державою і на виборчих дільницях голосувати не за слова і обіцянки, а за професійність і ступінь досягнення спільних цілей.
Нещодавно оприлюднені звіти про виконання Державного бюджету України за 2010 рік демонструють непривабливе становище. Криза нібито відійшла в минуле, ВВП збільшився більш як на 4%, промислове виробництво — на 11%, що разом навіть із штучно обрахованою і фактичною (а не штучно заниженою статистичними маніпуляціями) інфляцією не меншою за 20 відсотків мало б збільшити номінальні обсяги бюджетних доходів принаймні на чверть.
За ефективного керівництва з боку уряду доходна частина держбюджету мала б зрости, істотно збільшитись порівняно з кризовим 2009 роком, бо так звані бюджетоутворюючі галузі, а саме металургія, частина машинобудування та хімічна промисловість, показали прирости мало не на третину. Причому в експортних виробництвах збільшення обсягів відбулось в основному за рахунок зростання світових цін, тобто прибутки мали зростати швидше за витрати. Так і сталося — Мінфін повідомив, що зростання прибутків підприємств за січень-листопад 2010 року становило 43,6% (а сума сплаченого податку на прибуток — на 22,7%). Деякі експерти вважають, що за минулий рік в офшори втекло коштів більше за весь держбюджет України.
Загалом обсяги бюджетних надходжень збільшилися лише на показник фактичної (а не штучно виведеної) інфляції — до бюджету надійшло на 22,6% більше, ніж за відповідний період кризового 2009 року. Сукупні обсяги прибутків учасників економічної діяльності зростали мало не вдвічі швидше, ніж їх внески до бюджету, що аж ніяк не свідчить про вміння уряду ефективно керувати державними фінансами.
Уряд на початку року визнав, що бюджет за доходами недовиконано, проте вже в лютому повідомив, що Закон про Державний бюджет України на 2010 рік за доходами виконано на 100,8%. Щоправда, в офіційному повідомленні Міністерства фінансів з цього приводу є застереження: «без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ», тобто в дохід бюджету зараховано кошти, які належать платникам податків. Слід також нагадати, що протягом року первинно затверджені обсяги бюджетних доходів і видатків були істотно зменшені на вимогу МВФ. Зайве казати, що зменшення видатків стосувалося не тих сфер, які не є першорядними з точки зору громадських інтересів, а тих, які менше цікавлять інтереси правлячої політичної сили. Так, ні копійки не втратили СБУ, МВС, ДПА, прокуратура та митниця, які разом витратили торік більш як 22 мільярди гривень.
«Перевиконання» плану бюджетних доходів пояснюється просто — у грудні, коли результати економічної діяльності за рік ще на жодному підприємстві не могли бути підраховані, податків наперед зібрали набагато більше середньомісячних обсягів. Нічим іншим, ніж шаленим податковим витискуванням податкових внесків з неіснуючого прибутку та ще й наперед, назвати це «досягнення» не можна.
Водночас, апетити влади щодо витрачання коштів виявилися завеликими порівняно з тим, що може безболісно надати державі економіка. Згідно із затвердженим бюджетним законом державні видатки на 2010 рік планувалися обсягом 307,748 млрд. гривень, а виконані — у сумі 303,589 млрд. гривень, всього на 1,3% менше від запланованого. Тобто труднощі у фінансовій сфері і навіть вимоги МВФ щодо суворої економії практично не зупинили марнотратство грошей державою. Якби ці кошти спрямувалися на розвиток виробничої сфери, то це можна було б вітати.
Це явище називають бюджетним дефіцитом, і для нормальної економіки воно не є негативною ознакою. В США, наприклад, бюджетний дефіцит взагалі досяг 10% ВВП. Але МВФ нав’язує Україні обмеження бюджетного дефіциту, бо його головна мета — привести нашу країну до однозначної залежності будь-яких її економічних, а отже, й політичних рішень. Метод застосовується простий: якщо Україна хоче грошей, то всі її державні фінанси мають бути підконтрольні й підзвітні аудиторам, що працюють на МВФ.
Країнам, які визначені як «постсоціалістичні», відведена у світовому економічному просторі роль, з одного боку, постачальників дешевої сировини для «їх» промисловості, а з другого — покупців зробленої із цієї сировини досить дорогої продукції. Додана вартість — основа капіталу — буде залишатися там, де намічено: у контрольованих банках і фондах. А країни, що розвиваються, будуть «розвиватися» тільки зазначеним шляхом.
Був у нашій історії рік, коли з боку МВФ Україні пообіцяли надати кредит, але свою обіцянку не виконали (2000-й). І саме тоді, вперше з моменту набуття незалежності, розпочалось економічне зростання. Відтоді у МВФ зрозуміли свою помилку і знову домоглися, щоб наша держава потрапила у фінансову залежність. Лише у тому разі, коли український уряд замість непотрібних кредитів стане спиратися на власні можливості наповнення бюджету, розумно і виважено застосовуватиме емісійні можливості власного центрального банку, зовнішні кредити стануть непотрібними, а Україна — справді незалежною.
Але чинний уряд не прагне, та і не здатен стати на цей шлях. Тому Україна, на відміну від усього цивілізованого світу, не долає фінансово-економічну кризу, а дедалі глибше поринає в прірву. Кожен третій працездатний покинув Батьківщину і шукає заробітку по всьому світу — такого стану не має жодна держава. Переважна більшість споживчих товарів, навіть значна частина продовольчих, завозиться з-за кордону, бо національне виробництво зруйноване. Усі види економічної діяльності, які приносять хоча б найменший прибуток, уникають державного нагляду, внесків у бюджет та централізовані соціальні фонди. Уряд нездатен із власних ресурсів виплачувати жалюгідні пенсії і мізерні зарплати лікарям і вчителям — фінанси держави неможливо збалансувати без зовнішніх запозичень. Неспроможність уряду мобілізувати власні ресурси, необхідність дедалі зростаючого залучення зарубіжних кредитів загрожує національній незалежності.
Олег ЛЯШКО,народний депутат України.
