На спомин про велета слова

«О п’ятій ранку, вмившись, та одягнувши чисту сорочку, сідаю писати ці кілька рядків.

Ви знаєте, коли одягають чисту сорочку...

Може, ви знаєте, коли одягають чисту сорочку..! Еге ж — перед битвою, після якої лишається тільки напис на скелі:

«Мандрівнику, розкажи всім, як ви тут лежали, не посоромивши роду свого і народу».

А ще перед Правдою! Перед нею треба стояти струнко у всьому новому і чистому, струсивши пил повсякденності й метушні, не тільки з черевиків, а й з душі.

О шостій до мене подзвонив Загребельний і казав:

— Їдь туди і забери все, що є на столі. Я поїхав, але там вже побували ці люди з органів, які все забрали з собою, в тому числі — і його записку... Я, був безпосередній і перший, а ще Дімаров мав надійти, але я машиною його випередив.

Таким печальним був той ранок...

Самим високим знаком Якості і Правди позначено новели Григора Тютюнника і повісті — «Климко» та «Вогник далеко в степу» — все, що він написав за недовгий свій вік, здобувши славу Лицаря Правди і Новели».

Написано після звістки про його смерть.

А зараз я надаю слово великому другові Григора Тютюнника — народному артисту України, прекрасному письменнику і поету Григорію Булаху, який у ті часи, незважаючи на заборону читання окремих його новел, свій вечір у Національній філармонії — не відмінив.

Нині пропоную читачам «Голосу України» його вірш, присвячений пам’яті геніального Григора Тютюнника.

 

 

                          ***                        

 

3 січня 2011 року.