Непочуті попередження

Тут, у серії «Класна література», нещодавно видано два Винниченкові романи, що в Україні досі не видавалися. Один з них, «Нова заповідь», вийшов 1949 року в Парижі, в авторському французькому перекладі. Роман активно обговорювався французькою літературною критикою та громадськістю. Ця зацікавленість була спричинена тим, що Винниченко в цьому творі, вслід за Кестлером і Орвеллом, показав справжнє обличчя сталінського соціалізму. Якщо бути точним, Винниченко зробив це навіть раніше, аніж Кестлер чи хто інший, бо перша редакція «Нової заповіді» датована 1932 роком. Все, що тепер можна прочитати в романі, не буде для нас новиною. Та це все одно читання драматичне, бо, читаючи, думаєш: наскільки доля несправедлива до людей і книг! Чому Винниченка не почули тоді в Європі? Якщо уявити, що вже 1932 року «Нова заповідь» була перекладена з української на інші мови і Європа всерйоз поставилась би до цієї книжки, як до сигналу тривоги, то, може, не прийшов би до влади Гітлер, а Сталін не вчинив би всіх тих злочинів, які вчинив, починаючи з кінця того року, в якому написано перший варіант твору. Звісно, наївно так думати, але вся світова література стоїть на оцьому наївному сподіванні неможливого.

Винниченко зневірився в комуністичних ідеалах і шукав альтернативи. Слово «демократія» брав у лапки, бо саме європейська демократія допустила до влади Гітлера й заплющувала очі на Сталіна. Замість панівного у світі культу сили Винниченко пропонував конкордизм — систему узгодження та урівноваження людських сил, фізичних і психічних. Зараз це звучить майже звично: людина — не цар природи, а частина її. Щоб зробити ідею доступнішою, Винниченко пише книгу від імені юної француженки Іvonn Vovіn. Нібито він так зробив, зважаючи на ріст феміністських настроїв у Франції. Втім, очевидно, що Vo-Vіn — це зашифроване прізвище самого автора. Зрештою, навіть не це важливо: дівчина описана так симпатично, що нею зачаровуєшся й готовий слухати все, що вона говорить, навіть про конкордизм, мовляв, якщо людство перестане їсти м’ясо, то перестане бути хижим. Хоча окрім цього в романі є чимало попереджень, вартих уваги. Роман написано перед самою війною. Можливо, ще за якусь годину до того, як Гітлер і Сталін 1939 року розв’язали Другу світову, цей роман міг здатися неймовірним і наївним. А через годину після того, як війна почалась, роман вже таким не здавався, але читати його й робити висновки було вже пізно. Ось чому ця книга йшла до нас аж так довго.