Із досьє «Голосу України»

Зінчук Микола Пилипович — директор державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське», Герой Соціалістичної Праці, повний кавалер ордена «За заслуги», заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний академік Академії аграрних наук НАН, депутат Рівненської обласної ради.

Найближчим часом Верховна Рада може прийняти доленосні для нашого народу закони — про пенсійну реформу і про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це викликає у сільського населення справедливу тривогу. Всі розуміють, що сьогодні можна скасувати мораторій на продаж землі. Тоді до краю зубожілі селяни або спадкоємці померлих власників паїв — діти, внуки, правнуки, що проживають у містах і промислових центрах — навперебій кинуться продавати свої земельні паї. Чимало власників паїв — одинокі літні люди, й саме життя змушує їх йти на це, щоб вижити сьогодні. А спадкоємцям померлих власників земельних паїв земля не потрібна, вони на ній не працювали і працювати не будуть.

Цим становищем, безумовно, скористаються спритні ділки й ті, що нажили капітал нечесним шляхом. Із рук первинного землевласника, з рук селянина земля вислизне, так і не врятувавши його від убогості та безвихідного становища. І на селі з’явиться новий клас — клас безземельної голоти, в якого вже нічого не залишиться. Тим часом, доки земля ще не стала товаром, великий капітал робить усе можливе, щоб господарювати на ній було невигідно та збитково. А що ж нам робити? Як діяти?

Я з 1971 року по даний період часу працюю директором державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське»». Тож маю досвід роботи в сільському господарстві. Твердо переконаний: у разі прийняття закону про продаж землі необхідно передбачити, що землю має право купувати тільки держава й тільки через Державний земельний банк. Постане питання: а де держава візьме гроші на купівлю земель? На мою думку, держава може купувати землю з виплатою її вартості по роках: у 5—10—20—50 років. Куплену землю держава через названий банк тут же здає в оренду громадянам України, які бажають на ній працювати.

Вважаю, що це єдиний і правильний шлях зберегти Україну як незалежну державу. Це виключить будь-які спекулятивні дії із землею. І земля залишиться державною власністю України. До цього закликає і світовий досвід. Скажімо, в Англії 93 відсотки земель сільськогосподарського призначення перебуває у власності держави, в Ізраїлі — більш як 90, у Франції і Німеччині — 67, у США — до 70 (а після Другої світової війни було лише 3 відсотки).

Є і другий варіант ринку землі, за яким вона продаватиметься у приватні руки. Селяни її не зможуть купити, бо в них немає грошей. Відтак через підставних осіб землю скупить великий капітал. Він її забере за символічною ціною. Вже в ЗМІ пишуть, що на Україні ціна 1 га ріллі становить 4—5 тисяч гривень — це мізер. А фактичну вартість землі ніхто визначити не може. А, можливо, варто перейняти метод, за яким наші прадіди визначали ціну землі? Брали врожайність гектара, множили на 100 років, і сьогоднішня ціна врожаю за 100 років становила вартість землі.

А зараз що? Ціну гектара хочуть зменшити в 100 разів і більше. Але ж у нас є області, які одержують урожайність пшениці по 40 ц/га, є райони, які мають 60 ц/га і більше, відповідно, й ціна гектара має бути в 2—3 рази вища.

Чи не надто високою буде ціна гектара? Ні! Євросоюз для своїх фермерів щорічно видає державних дотацій за 1 га ріллі по 1200 доларів США, або за 100 років там фермер тільки дотацій за гектар ріллі одержить 120 тис. доларів (це більше одного мільйона гривень!!!). Так ціниться гектар ріллі у світі. І ціна його з кожним роком зростатиме, бо з кожним роком кількість земель сільськогосподарського призначення зменшуватиметься, а кількість населення буде зростати. Адже земля купується не на 5—20 років, а назавжди. Це не фабрика й не завод, який можна зруйнувати й побудувати більш досконале підприємство під сучасну технологію. Земля вічна.

Надзвичайно проблемним і актуальним на перспективу буде питання: «За які кошти поповнити Пенсійний фонд України?» Й не тільки, щоб ліквідувати його дефіцит, а і збільшити у декілька разів розміри пенсій. Бідний землю не купуватиме — її скупить крупний капітал. Ось чому різницю вартості ціни гектара землі, яку пропонують нам у ЗМІ, і фактичну її ціну повинна взяти для себе держава як податок і передати її тільки в Пенсійний фонд України.

Законом України потрібно визначити, що покупець, крім сплати відповідної грошової суми для власника землі, ще сплачує податок у Пенсійний фонд у 2-3-4-кратному розмірі договірної ціни за гектар купівлі—продажу землі.

Це унікальна, єдина можливість, коли в разі прийняття закону про ринок землі влада може на довгі роки повністю вирішити проблеми пенсійного забезпечення усіх пенсіонерів міста та села не за рахунок держави, а за рахунок крупного капіталу, який за заниженими цінами на землю хоче своє багатство примножити в десятки разів.

Хто продаватиме землю сьогодні? Це власники земельних паїв. Але ж їх залишилось в живих не так багато.

А яке моральне право на власність землі, щоб її продати, мають спадкоємці, котрі ніколи на цій землі не працювали?

Не власники, а спадкоємці, яким дістався у спадок пай, і вони будуть його продавати, повинні платити податок у Пенсійний фонд. Діти власника паю повинні сплатити 20—25 відсотків вартості проданої землі, внуки — 30—40, правнуки та інші спадкоємці — 50 відсотків і більше.

Це все повинно бути відображено в законі про ринок землі. Тут виграє весь наш народ і насамперед пенсіонери, які є справжніми власниками неоцінимого багатства землі.

Якщо держава виступатиме покупцем землі — то й вона в тих самих розмірах, що й приватна особа, повинна сплатити податок до Пенсійного фонду за рахунок орендаря, якому передасть землю в оренду.

Поданим проектом закону про ринок землі вже передбачається, що право на купівлю землі матимуть тільки громадяни України. Це правильно. Але ж землю купуватимуть й іноземні фірми через підставних осіб, які тут же напишуть заповіт, що після їхньої смерті землю по спадковості передати якомусь родичу десятого коліна, який проживає за кордоном. Вважаю, що в таких випадках закордонний спадкоємець, щоб одержати у власність українську землю, повинен сплатити податок у Пенсійний фонд України в розмірі вартості врожаю за 200—300 років.

 

с. Тучин

Гощанського району

Рівненської області.

Фото Олександри ЮРКОВОЇ.

Рівне.