Із досьє«Голосу України»

Юрій МІРОШНИЧЕНКО — народний депутат України від Партії регіонів, постійний представник Президента України у Верховній Раді. Народився 3 лютого 1970 р. у с. Лісіно-Корпус Тосненського району Ленінградської області (Росія). Закінчив Академію праці та соціальних відносин за спеціальністю — юрист, Національну академію державного управління при Президентові України (магістр державного управління). До обрання в парламент (у 2006 році) займався бізнесовою та громадсько-політичною діяльністю, керував молодіжними рухами. Кандидат політичних наук за фахом «Політичні інститути і процеси».

— Судячи з біографії, у вас було «складне» дитинство — ви закінчили школу-інтернат... Потім — служба в армії... Ви були «бойовим» ще змалку?

— Cаме навчання у Новгород-Сіверській школі-інтернаті загартувало мене на все життя. У нашому селі просто не було іншої школи. Втім, я не шкодую, що потрапив саме до школи-інтернату. Я вдячний своїй школі за те, що вона мене загартувала. Багато наших випускників стали вченими, лікарями, вчителями. Школу я закінчив із золотою медаллю. Я і тепер з любов’ю пригадую учнівський комітет, який діяв за принципом самоуправління: школярі привчалися до роботи змалечку, зокрема, ремонтували електродвигуни, виточували деталі. Дівчата для військових підприємств шили мішки для пороху, зброї. Свого часу я мав честь очолювати учнівський комітет, був секретарем шкільної комсомольської організації. Під час служби в Радянській Армії, будучи дев’ятнадцятирічним юнаком, усупереч жорстким тоталітарним засадам, я займався громадською і правозахисною діяльністю, брав активну участь у виборах до Верховної Ради Радянського Союзу (1989 р.).

— Що вас, успішного юриста, привело в політику? Гроші, можливість кар’єри? Чого вас навчив досвід участі у виборчих кампаніях?

— Працюючи на керівних посадах у бізнес-структурах у дев’яностих, я почав усвідомлювати необхідність становлення інститутів громадянського суспільства як найважливішої передумови цивілізованого розвитку ринкової економіки. Переконавшись на практиці, що прискорити суттєві соціально-економічні перетворення в Україні можуть, у першу чергу, представлені в парламенті народні депутати й політичні сили, у 1998—2000 роках я брав участь у виборах до Верховної Ради України в одномандатних округах. Тут я отримав безцінний політичний досвід, загартовуючи волю та характер. Пам’ятаю, як у межах передвиборної кампанії я бував у Чернігівській області, спілкувався з жителями глухих поліських селищ, котрі тоді навіть не бачили, які на вигляд українські гроші. Уявіть: вони жили лише натуральним господарством наприкінці двадцятого століття! І коли мене в результаті нечесної конкурентної боротьби зняли з виборчих перегонів, я вирішив, що все одно не відступлю!

— Першою громадсько-політичною організацією, в якій ви працювали в 1998 році, була УСПП. Як ви там опинилися? Як народилася «Нова генерація», яку ви очолювали?

— На початку 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, будучи ще студентом, мені пощастило об’єднати команду однодумців, з якими ми разом створювали фірми з надання консультаційних та юридичних послуг суб’єктам підприємницької діяльності. Професіоналізм, компетентність, виконання взятих на себе зобов’язань виявилися вповні в ті роки. У той час наша команда була однією з перших на цьому ринку. В другій половині 1990-х наш ентузіазм надихнув багатьох та призвів до створення цивілізованого ринку консалтингових та юридичних послуг. У 1998—1999 роках я працював радником департаменту з питань економічної політики Українського союзу промисловців і підприємців. Саме тут я отримав безцінний досвід аналітичної роботи. І коли стало ясно, що в країні з’явилися приватні підприємці, які мають потребу в захисті власних інтересів, ми заснували Всеукраїнське громадське об’єднання «Нова генерація». Лише за кілька років наша команда змогла реалізувати навчально-освітні проекти загальнонаціонального масштабу: Всеукраїнська школа політика нової генерації (2001—2005 рр.) та Всеукраїнська школа молодіжних лідерів (2003—2007 рр.). Навчання в обох школах базується на основі сучасних методик організаційно-діяльнісних ігор, що дозволяє готувати справжніх фахівців і лідерів для розвитку демократичної України.

— Як опинилися у списках Партії регіонів на парламентських виборах-2006? Чи справді молодіжні організації мали (і чи мають нині) великий вплив на велику політику?

— Я переконаний, що саме молодь має невичерпний потенціал для розвитку країни, створення конкурентоспроможної економіки. Власне, за сучасними мірками мене також вважають молодим політиком, хоча маю за плечима вже більш як десять років досвіду на політичній ниві. У 1999 році ми створили власну політичну партію нового покоління «Нова генерація України», яка свого часу була однією з найперспективніших політичних сил у середовищі середнього класу й молоді. В 2004 році «Нова генерація України» об’єднується з партією «Трудова Україна». Коли в 2003 році на політичній арені з’явився Віктор Янукович, ми побачили, що зростання економіки досягло 13% на рік (один із найвищих показників у світі). Наступного року вирішив підтримати Віктора Федоровича як ефективного менеджера. В 2005 році я став членом Партії регіонів, а в 2006 та 2007 роках — народним депутатом Верховної Ради п’ятого та шостого скликань за виборчим списком Партії регіонів. Із березня 2010 року маю честь представляти Президента у Верховній Раді України.

— Багато людей перед президентськими виборами сподівалися, що з приходом нової влади буде наведено в країні лад, і сама Партія регіонів декларувала, що вона — команда високих професіоналів. Чому ж у країні поки що не видно позитивних результатів?

— Ініціативи Президента України наразі критикує лише той, хто налаштований зберегти бюрократичні механізми в державі. Цілий ряд структурних підрозділів адміністрації Президента і консультативно-дорадчих органів, які утворені Президентом, мають на меті одне — системні європейські реформи в Україні.

Так, підписання Президентом законів «Про доступ до публічної інформації» та «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» є доказом європейського напряму України. Цим кроком Президент продемонстрував, що Україна не лише прагне до інтеграції у європейські структури, а й спроможна здійснювати демократичні кроки, що наближають українське законодавство до світових стандартів у сфері доступу до публічної інформації. ОБСЄ та Єврокомісія привітали Україну із прийняттям законів про доступ до публічної інформації. Світова спільнота переконана, що такий крок сприятиме покращенню політичного іміджу України. Саме чітка позиція Президента стосовно необхідності прийняття законів про доступ до публічної інформації, послідовність у її відстоюванні сприяли консолідації парламенту, адже закон про доступ до публічної інформації уже більш як два роки перебував на розгляді в парламенті. Ухвалення цих законів було б неможливим без принципової та послідовної позиції Президента України. Це є свідченням наявності політичної волі до позитивних перетворень. Закони стануть дієвим механізмом запровадження демократії, коли громадяни України зможуть контролювати владу. Окрім того, Президент розглядає ці закони не лише як елемент відкритості та підконтрольності влади, а і як важливий інструмент адміністративної реформи, підвищення прозорості в діяльності владних інститутів та боротьби з корупцією.

Задля економії бюджетних коштів адміністрація Президента, яка користуються службовим транспортом, пересяде з «Мерседесів» на автомобілі економ-класу. Президент переконаний, що в державі, яка прямує з кризи до конкурентоспроможної економіки, кожна гривня має витрачатися лише на найнеобхідніше.

У законодавчій сфері ми також досягли успіхів, нарешті поставивши крапку в правовій дискусії, коли саме народ України обиратиме Президента, парламент і всі інші представницькі органи влади.

Що стосується рівня свободи слова в Україні, то візьмімо, приміром, політичні ток-шоу. Сьогодні одне з найпопулярніших шоу перейшло на Перший національний канал, що свідчить про те, що держава зацікавлена в існуванні демократії та критики.

У сфері зовнішньої політики відновлено довіру до України з боку Заходу, активно ведеться робота над договором про безвізовий режим із країнами Європи, про зону вільної торгівлі, відновлено міжнародні відносини з Російською Федерацією, які перебували в глибокому занепаді впродовж багатьох років. Тобто, незважаючи на деякі труднощі, Президент чітко дотримується своєї передвиборної програми економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Про це, до речі, кажуть багато експертів.

— Чи потрібна нині нашій державі «сильна рука»?

— Не думаю, що треба ставити питання так. Головний меседж Віктора Януковича під час президентських виборів полягав у необхідності модернізувати економіку, запровадити інноваційний, інвестиційний шлях розвитку держави, провести на якісно новому рівні реформи, пов’язані з соціальною сферою, комунальним господарством, з адмініструванням, тобто запровадити цілу низку реформ, про які говорять практично з початку незалежності України. Реальні реформи розпочалися саме в 2010 році. Нарешті зупинено економічне падіння, починається зростання в окремих галузях економіки, поступово стабілізується ситуація в окремих регіонах. Це все свідчить про наявність політичної волі до позитивних зрушень у країні.

— На вашому персональному сайті епіграфом є така цитата: «Саме проукраїнська позиція Партії регіонів є гарантією того, що Україна не буде розділена». Поясніть, у чому нині полягає «проукраїнськість» Партії регіонів? Адже деякі політики навіть називають цю політичну силу антиукраїнською.

— Нарешті в Україні з’явився Президент, який дбає про виконання передвиборної програми економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Президент України зміг консолідувати суспільство задля покращення іміджу нашої країни на світовій арені.

Окрім того, Президент сприяє розвитку та всебічному використанню державної мови. Глава держави подає особистий приклад. Я вас запевняю: на нарадах у Президента чую українську мову. Там немає камер. Там немає сторонніх людей. Президент говорить державною мовою. Цим він подає найкращий приклад усім українцям. 26 серпня 2010 року під головуванням Президента України відбулося засідання створеної ним Громадської гуманітарної ради, під час якого Президент чітко визначив: мовою викладання у навчальних закладах України є державна мова.

— Чи схвалюєте всі реформи, які нині проводить нова влада — зокрема, податкового, пенсійного, житлового, трудового законодавства? Чи не вбачаєте якихось помилок або перекосів?

— Я переконаний як правник і політик, що всі реформи, на яких наполягає Президент України, — це єдиний шлях розвитку нашої країни. Це необхідні для країни реформи, що спрямовані на боротьбу з бюрократією, корупцією та покликані забезпечити стабільність і економію державних коштів.

— Розкажіть про свою родину. Як позначається політика на вашому особистому житті?

— Мою дружину звати Софія, вона родом зі Снятина, кордон Івано-Франківської та Чернівецької областей. Ми познайомилися у 1995 році у студмістечку Київського університету ім. Тараса Шевченка. Власне, заради неї я почав вивчати українську. Спочатку було важкувато, українською вона розмовляла дуже швидко та з діалектом. Половину з того, що вона говорила, просто не розумів. До 28 років я української мови не знав, але тепер у родині ми говоримо лише українською.

Софія — журналістка, працювала на радіо «Континент» та в друкованих ЗМІ. Наразі вона насамперед є мамою і виховує діточок: доньку Соломію та сина Максима. Від першого шлюбу маю дочку Віту. Вона живе з мамою, але я часто спілкуюся з нею, допомагаю. Я дуже радий, що в мене є така, доросла вже, донька.

Звісно, моя публічність впливає на родину: з 2006 року, відколи я став народним депутатом, повноцінної відпустки в нас досі не було.

— Чи були у вашому житті вчинки, за які доводилося шкодувати? Відчуваєте себе людиною реалізованою, щасливою?

— Безперечно, я вважаю себе щасливим, оскільки мені пощастило знайти в цьому світі кохану дружину, дітей, справжніх друзів, цікаву роботу. Я можу бути корисний людям і можу багато для них зробити. Я впевнений, що можу використати свої знання та досвід у правовій сфері для вдосконалення законодавства України. Я переконаний, що політик в Україні — це має бути більше, ніж політик. Це — взірець!