Останнім часом свобода слова в Україні стала чи не найпопулярнішою темою. Частково такому стану речей сприяють об’єктивні проблеми, з якими, на жаль, досить часто доводиться працювати журналістам. Також привертає увагу низка нових законодавчих актів у інформаційній сфері. До того ж свобода слова дедалі частіше стає приводом для політичного піару і публічних суперечок.

Новий виток дискусії щодо завдань засобів масової інформації спричинило ухвалення Верховною Радою і підписання Президентом законів «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію».

Істотні доповнення законодавчого поля усе-таки й досі залишають поза увагою важливі моменти. Зокрема, до кінця не зрозумілим є питання про те, як і з якою метою громадянське суспільство, і передусім журналісти, як його активні представники, використовуватимуть свої нові права. На мою думку, ЗМІ мають нарешті стати повноцінним контролером державної влади в цілому і, зокрема, судової системи, законодавчих процесів та діяльності уряду. Образно кажучи, ЗМІ мають стати повноцінною четвертою гілкою влади — потужним і впливовим інструментом регулювання громадськістю життя всього суспільства.

Постає питання відповідальності засобів масової інформації за інтерпретацію даних, наданих відповідними органами. Аналітика — це значно більше, ніж просто задоволення громадської цікавості до гарячих новин і скандалів. На мій погляд, відповідальність журналістів має окреслюватися чотирма основними завданнями, які становлять базис функціонування ЗМІ як четвертої влади. До таких завдань слід віднести:

1. Об’єктивне донесення інформації до суспільства;

2. Виховання громадянської культури і активної громадянської позиції (цю функцію ЗМІ мають виконувати не меншою мірою, ніж, скажімо, початкова та середня школа);

3. Контроль за діяльністю і рішеннями державних органів;

4. Консолідація суспільства навколо об’єднуючих соціальних і політичних тем.

Четверта влада має розділяти ідеї та цілі як суспільства, так і держави, і діяти на їх користь.

Жодним чином не хочу звинуватити вітчизняні ЗМІ у необ’єктивності. Серед українських журналістів є справжні професіонали. Коли йдеться про об’єктивне інформування суспільства, свідоме пояснення та донесення даних, варто розуміти це як одне із ключових завдань мас-медіа, справжньої четвертої влади. Певна вибірковість при формуванні інформаційної стрічки є невід’ємною частиною індустрії медіа. Відповідаючи на суспільний запит, ЗМІ часто обирають теми для повідомлень, сюжетів і публікацій за принципом емоційності, а не раціональності. У підсумку новини виходять вельми цікавими для широкого загалу. Проте не завжди дійсно звертають увагу на важливі проблеми сьогодення.

Не завжди новини, по-перше, висвітлюють найактуальніші (а не найгарячіші чи найцікавіші з обивательської точки зору) для громадськості факти та події. По-друге, інформація від ЗМІ не несе повчального чи просвітницького змісту. Мас-медіа, задовольняючи попит на «цікавинку», по суті, перестають формувати громадянську світоглядну позицію. Хоча мали б. Вочевидь, є дуже тонка грань між пропагандою та формуванням громадянської позиції. Справжня інформація — це точка зору незалежного, незаангажованого і цілком об’єктивного журналіста. Або ж аналітичний матеріал на основі співставлення даних та поглядів різних експертів зі здоровою критикою та всебічним висвітленням проблеми. На моє переконання, саме ЗМІ сьогодні мали б стати творцем суспільної свідомості, погляду активного громадянина.

Саме такого активного громадянина мас-медіа мали б спрямовувати на дію. Спонукати до справжньої проактивної позиції, щоб обстоювати свої права через ефективний контроль за рішеннями державних органів, за роботою чиновників. З іншого боку — діяльність чиновників, і в цілому інститутів влади, також має висвітлюватися абсолютно об’єктивно, із чіткою демонстрацією всіх помилок, негативів і прогалин, але водночас без порожнього критиканства. Не допускають помилок тільки ті, хто нічого не робить. Активні ж державні діячі мають вчасно розуміти власні недопрацювання та корегувати рішення, дії, допомагати колегам. Порожня критика ніколи не стане основою конструктивних рішень. А журналісти мають спрямовувати публічне обговорення в якісно творче русло, а не вигадувати скандали на порожньому місці, як це часто відбувається.

Наведу приклад із власної публічної біографії. Зовсім нещодавно мене звинуватили у тому, що всю делегацію української молоді під моїм керівництвом, яка прямувала на Всесвітній молодіжний форум, затримали в аеропорту Франкфурта. І сталося це через те, що я нібито був у нетверезому стані. Потім ЗМІ і громадськість дізналися, що на час появи цих неправдивих і відверто провокаційних повідомлень я перебував у Києві. Проте дуже мала кількість ЗМІ дійсно визнали свою помилку та дали спростування хибної інформації. Що це, якщо не суб’єктивність та порожнє критиканство?

Я не зупинятиму думки на цій ситуації. Варто наголосити, що, особливо після набрання чинності законом про доступ до публічної інформації, у журналістів є всі можливості оперувати фактами, а не чутками. А справжня четверта влада має бути не лише об’єктивною, а й точною. Чутки варто перевіряти на сумісність з дійсністю, або подавати їх як чутки, а не «достовірні факти з надійних джерел».

Насамкінець, важко не згадати про роль ЗМІ в об’єднанні й інтеграції суспільства. Мас-медіа — дуже важливий і потужний засіб комунікації, який не лише формує громадську думку, а й виступає своєрідним посередником у суспільному діалозі. Тож варто докласти максимум зусиль, аби цей діалог відбувався навколо актуальних тем, які об’єднують суспільство, а не посилюють конфронтацію, а тим більше створюють штучні приводи для протистояння «Заходу — Сходу», «держави — народу», «податкової — підприємців» та інші. Це стосується і тематичного наповнення ток-шоу, і змістовного навантаження щоденної інформаційної стрічки.

Варто розуміти, що відповідальність за якість нашого інформаційного простору лежить на кожному його учаснику — і на політиках, і на журналістах, і на громадянському суспільстві як споживачеві інформаційного продукту. Справжня свобода слова починається із відповідального і поважного ставлення до цього слова.

Звичайно, шлях до формування в Україні такої потужної і сильної четвертої влади не буде простим і прямим. Нам потрібна не просто свобода слова, а свобода чесного слова і усвідомленої думки.

Андрій ПІНЧУК, народний депутат України.